Рішення № 97932443, 25.06.2021, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/496/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2021 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

розглянув у спрощеному провадженні у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Володимирівське» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до Фермерського господарства «Володимирівське» (далі - ФГ «Володимирівське») та просить стягнути з нього на свою користь 148555 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди в розмірі 20000 грн.

Позов мотивує тим, що в період з 5 жовтня 2006 року по 1 листопада 2013 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах.

Під час перебування у трудових відносинах відповідачем їй було нараховано, але не виплачено заробітку плату у розмірі 68284 грн.

Після звільнення остаточний розрахунок з позивачкою не був проведений, а тому вона звернулась до суду з відповідним позовом.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року з відповідача стягнуто на користь ОСОБА_1 68284 грн невиплаченої заробітної плати, 117200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати, а всього 185484,35 грн.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з відповідача на користь позивачки моральну шкоду в сумі 10000 грн.

25 березня 2021 року ОСОБА_1 отримала присуджені грошові кошти.

Отже, Фермерське господарство «Володимирівське» сплатило на користь позивачки належні їй суми на момент звільнення (1 листопада 2013 року) лише 25 березня 2021 року, тобто із затримкою у 2701 день, а відтак відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ОСОБА_1 зазначає, що з вини відповідача порушено її право на оплату праці, що призвело до душевних страждань, оскільки їй довелося існувати за рахунок доходів чоловіка, змушена була долучати додаткові зусилля для організації свого життя.

Фермерське господарство «Володимирівське» надіслало до суду відзив на позовну заяву. Позов не визнає та просить відмовити у ньому.

Вважає, що до позову не надано наказ про звільнення ОСОБА_1 , її трудову книжку, а тому йому незрозуміло за який період нараховується середній заробіток за весь час затримки при звільненні.

Позивачка зазначає, що існувала заборгованість із заробітної плати в розмірі 68284 грн, а середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні нараховує 148555 грн, що є неспівмірним з розміром заборгованості.

На думку відповідача працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у цих правовідносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

При вирішенні спору судом має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

ОСОБА_1 за період роботи заробітну плату не вимагала. Після звільнення впродовж восьми років з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не зверталась. З вимогою про стягнення заборгованості із заробітної плати звернулась через п`ять років після звільнення, при цьому вимога про середній заробіток також не заявлялась.

На користь ОСОБА_1 вже стягнута моральна шкода за затримку розрахунку при звільненні, а також сплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати.

Ухвалою Долинського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2021 року у справі забезпечено позов.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову частково з таких підстав.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (чч. 1-3 ст. 83 ЦПК України).

Судом установлено, що згідно з наказом № 3-к від 5 жовтня 2006 року ОСОБА_1 з цього дня було прийнято на роботу до ФГ «Володимирівське».

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 , вона отримувала доходи у виді заробітної плати у ФГ «Володимирівське» в період з 5 жовтня 2006 року по 1 листопада 2013 року.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року стягнуто з ФГ «Володимирівське» на користь ОСОБА_1 68284 грн невиплаченої заробітної плати, 117200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою строків її виплати, а всього 185484,35 грн. В іншій частині позову відмовлено. Цим рішенням вирішено питання про судові витрати (а. с. 6, 7).

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 квітня 2019 року в частині відмови у позові про відшкодування моральної шкоди, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовної вимоги. Стягнуто з ФГ «Володимирівське» на користь ОСОБА_1 10000 грн у відшкодування моральної шкоди. Цією постановою вирішено питання про судові витрати (а. с. 8-12).

Постановою старшого державного виконавця Долинського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Биченко Т.В. від 29 березня 2021 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 388/986/18, виданого 2 жовтня 2019 року Долинським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ФГ «Володимирівське» на користь ОСОБА_1 68284 грн невиплаченої заробітної плати та 117200,35 грн компенсації втрати частини заробітної плати, а всього 185484,35 грн, з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (за фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом установлено, що 68284 грн заробітної плати належної позивачці при звільненні, не було виплачено їй у день звільнення.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

За змістом п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку визначається відповідно до Порядку, шляхом множення суми середньоденної заробітної плати працівника на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до вищевказаних положень середній заробіток за весь час затримки, що має бути стягнутий з відповідача ФГ «Володимирівське» на користь ОСОБА_1 повинен бути обрахований таким чином.

555 - середньоденна заробітна плата (2420 - заробітна плата за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню (вересень, жовтень 2013 року) / 44 - число робочих днів за цей період = 55) х 1849 (число робочих днів, які мають бути оплачені середнім заробітком) = 101695 грн.

Позивачка при обчисленні розміру середнього заробітку, заробітну плату за фактично відпрацьовані робочі дні протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню ділила на число робочих днів за цей період та множила на число календарних, а не робочих днів, що мають бути оплачені середнім заробітком.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч. 1 ст. 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗПП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, вищезазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц).

Застосування до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України:

Позивачка звернулась до суду з цим позовом у квітні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж семи років після звільнення з роботи, яке мало місце 1 листопада 2013 року. Виплата заробітної плати у свою чергу була здійснена лише у березні 2021 року. Тобто позивачка звернулась до суду за стягненням середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні одразу після виплати такого розрахунку.

Відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивачка не довела, що зверталась на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати заробітної плати, хоча така виплата є обов`язком відповідача. Таке право позивачка реалізувала лише у липні 2018 року, подавши позов про стягнення, зокрема заборгованості із заробітної плати. Позивачка не могла не знати про її право на заробітну плату, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

У свою чергу відповідач також не міг не знати про факт порушення права позивачки на отримання заробітної плати.

Сума заборгованості із заробітної плати становила 68284 грн, є у півтора рази меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивачки за час затримки її виплати при звільненні (101695 грн).

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2013 - 2021 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Зважаючи на вказане, суд не бачить очевидної неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивачки та відповідача. Суд уважає цей розмір справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат. Зазначена сума є достатньою орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Як роз`яснив пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови N 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, суд визначає суму, що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року (справа № 712/9213/18) доходила до висновку, що визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом пунктів 6, 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при застосуванні норм КЗпП щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи відомо, що внаслідок характеру порушеного трудового права позивачки, тривалості та обсягу заподіяних моральних страждань, істотності вимушених змін у житті, ступеня вини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, постановою Кропивницького апеляційного суду від 20 серпня 2019 року з відповідача на користь позивачки стягнуто моральну шкоду у сумі 10000 грн.

Отже, внаслідок порушення трудового права позивачки на отримання заробітної плати, судом раніше було стягнуто з відповідача на її користь моральну шкоду, яка у свою чергу відшкодовується одноразово за положеннями ч. 5 ст. 23 ЦК України, а відтак відсутні підстави для повторного відшкодування моральної шкоди за одне й те саме порушення.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов до переконання про часткове обґрунтування поданого позову ОСОБА_1 до ФГ «Володимирівське» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та моральної шкоди.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачка у цій справі понесла судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2139,55 грн, що підлягають стягненню з відповідача на її користь в розмірі 1290,86 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 36, 94, 116, 233, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 430 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Володимирівське» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Стягнути з Фермерського господарства «Володимирівське» (місцезнаходження за адресою: с. Гурівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 28540, ідентифікаційний код: 31492984) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 101695 грн (сто одну тисячу шістсот дев`яносто п`ять гривень) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, 1290,86 грн (одну тисячу двісті дев`яносто гривень вісімдесят шість копійок) судових витрат, а всього 102985,86 грн (сто дві тисячі дев`ятсот вісімдесят п`ять гривень вісімдесят шість копійок).

В іншій частині позову відмовити.

Визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню на користь позивачки з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський