Рішення № 97929619, 29.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2021 року м. Київ № 640/11836/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомГромадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (відповідач-1) Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (відповідач-2)про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась громадянка Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 з позовом до Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.10.2019 №724 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 23.03.2020 №39-20 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну служби України, в особі територіального підрозділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянки Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що під час прийняття оскаржуваного рішення відповідачем лише формально досліджено інформацію щодо країни-походження позивача та не виконано положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.06.2020 (суддя Патратій О.В.) відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строки для подання відзивів та відповіді на відзиви.

Від представника відповідача-1 через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що аналіз матеріалів особової справи у контексті ситуації країни громадянської належності позивача дозволяє зробити висновок, що вона не обґрунтувала неможливість свого повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками, визначеними Женевською конвенцією про статус біженця 1951 року та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Крім того, позивач не довела існування будь-яких реальних чинників, які б вказували на небезпеку для неї чи переслідування у країні громадянського походження за будь-якою з конвенційних ознак, у тому числі за політичними переконаннями, за ознаками релігії, національності, статі, належності до уразливої соціальної групи тощо.

Щодо заявленого представником відповідача-1 у прохальній частині відзиву клопотання про розгляд справи за участі представника Державної міграційної служби України суд зазначає про наступне.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У силу ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та наведених законодавчих положень, судом при відкритті провадження зроблено висновок про можливість розгляду адміністративної справи №640/11836/20 за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, у відзиві представником відповідача-1 не наведено жодної обставини, яка б перешкоджала розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість вказаного клопотання представника відповідача-1 та залишення його без задоволення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2021, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, адміністративну справу №640/11836/20 прийнято до свого провадження суддею Скочок Т.О. та призначено останню до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши наявні у матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, громадянка Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 звернулась до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 03.10.2019 №2019KV0257, в якій вказала про те, що остання була вимушена покинути країну, оскільки стала жертвою переслідування з боку політичної та військової влади Демократичної Республіки Конго. Уряд Конго переслідував заявницю за три статті, які вказані в анкеті, опубліковані у журналі.

У свою чергу, за результатами розгляду вказаної заяви та проведення співбесід із заявником, оформлені протоколами від 07.10.2019 та від 16.10.2019, на підставі висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 24.10.2019, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийнято наказ від 24.10.2019 №724, яким відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці Конго ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Скориставшись правом на адміністративне (досудове) оскарження вказаного наказу, позивачем подано відповідну скаргу до Державної міграційної служби України, за результатами розгляду якої відповідачем-1 прийнято рішення про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 23.03.2020 №39-20.

Вважаючи наказ від 24.10.2019 №724 та рішення від 23.03.2020 №39-20 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (тут і надалі - Закон №3671-VI у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із визначенням, наведеним в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.п. 4 та 6 ч. 1 ст. 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Приписами ч.ч. 1-7 ст. 8 Закону №3671-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

У разі подання законним представником дитини, розлученої із сім`єю, заяви про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, без попереднього розгляду заяви.

За бажанням заявника участь у попередньому розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, бере адвокат. Призначення адвоката для надання правової допомоги заявникові здійснюється в установленому порядку.

Під час співбесіди заявнику, який не володіє українською або російською мовами, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен дотримуватися конфіденційності з обов`язковим оформленням центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу від 24.10.2019 №724 вбачається, що позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначений наказ прийнятий на підставі висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 24.10.2019.

Відповідно до вказаного висновку, у червні 2011 року, Позивач покинула ДР Конго . У серпні 2011 року позивач потрапила до України нелегально (оскільки анкетні дані були на іншу особу) літаком у м. Львів.

У заяві позивач повідомляє, що не бажає повертатися до країни громадянської належності, оскільки вона стала жертвою переслідування з боку політичної та військової влади ДР Конго через свою професійну діяльність. Разом з тим, заявницею не надано жодних документів, які б підтвердили її трудову діяльність в цілому або безпосередньо саме у видавництві «Numerica».

При цьому, у висновку наголошено на тому, що заявник не надає правдиву інформацію з приводу ставлення правоохоронних органів ДР Конго до неї особисто, причини затримання, а тому матеріальний елемент з приводу затримання і тримання під вартою не приймається, як правдоподібний.

У співбесіді від 07.10.2019 заявник наголошує, що вона не планувала затримуватись в Україні, а планувала їхати до Франції, де з 2012 року проживають її сестри ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та брат ОСОБА_4 (бо там відсутній мовний бар`єр і є можливість працевлаштуватись), а причиною, через яку вона затрималась в Україні, зазначено відсутність коштів для оплати подальшого маршруту до Франції. Тобто, можна стверджувати, що звернення позивача за захистом можна розглядати не як особи, яка потребує захисту, а як особи, яка прагне легалізувати своє перебування в Україні.

Крім того, з моменту вибуття позивача з країни походження, пройшов значний проміжок часу - 8 років. Відповідно до актуальної інформації щодо країни походження, за цей час відбулося багато політичних і економічних змін. Зокрема, у 2018 році було обрано нового президента ДР Конго - ОСОБА_5 . Таким чином, твердження позивача про те, що вона не може повернутися в країну громадянської належності через переслідування влади ДР Конго з політичних причин після публікації статті у 2011 році, не є актуальними.

Позивач не є вагомою особою в політичному житті країни громадянської належності. Зміни, які відбулись в ДР Конго в кінці 2018 року, вказують на те, що у разі повернення на Батьківщину їй не буде загрожувати небезпека та переслідування з боку влади. Отже, побоювання позивача, щодо переслідувань з політичних причин не є обґрунтованими.

Таким чином, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

На додаток, у висновку також зауважено, що в Україну позивач приїхала у 2011 році, а до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернулась лише 03.10.2019, перебуваючи на території України нелегально.

На підставі викладеного, посадовою особою Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області зроблено висновок про те, що заявник не навів жодної аргументації своїм побоюванням у разі повернення на Батьківщину, які б ґрунтувались на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, тобто вони не відповідають вимогам п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону №3671-VI.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Проте, заява позивача зазначеним критеріям не відповідає, що і зумовило прийняття оскаржуваного рішення.

Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття органом міграції відповідного рішення. Інші доводи позивача, покладені в обґрунтування позовних вимог, вказаного не спростовують та протилежного не доводять.

Також, суд зазначає, що заявлені позивачем фактичні обставини, які, за твердженням останньої, є підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мали місце ще у 2011 році. Крім того, із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернулась лише 03.10.2019, тобто зі спливом 8-річного строку після перетину державного кордону України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про правомірність оскаржуваних наказу та рішення.

При цьому, позовні вимоги зобов`язального характеру, у силу п. 23 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, є похідною від розглянутих вище, а тому окремому задоволенню не підлягають.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні у повному обсязі.

Керуючись ст. 12, 77, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Демократичної Республіки Конго ОСОБА_1 (РНОКПП відомості відсутні, адреса: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального Управління державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А), Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) відмовити у повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок