Рішення № 97927770, 29.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року справа №380/779/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Ізьо М.І.

розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Мостиського прикордонного загону, у якій з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 16.09.2020 у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період із 17.09.2020 по 15.12.2020.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494), у якому позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов`язок організувати та вжити заходів із проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини. У термін до 16.09.2020 Мостиський прикордонний загін був зобов`язаний організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із ОСОБА_1 , які провести на день виключення із списків частини. Однак, відповідачем у порушення указаних вище строків розрахунку при звільненні, остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише 16.12.2020. Мостиським прикордонним загоном з часу видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби тому останній набув право на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.09.2020 до повного фактичного розрахунку по 15.12.2020 відповідно до ст. 117 КЗпП. Просив позов задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Позиція відповідача викладена у письмовому відзиві на позов та обґрунтовується тим, що у зв`язку з реорганізацією Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) відбулося зменшення бюджетних асигнувань. Тому з надходженням коштів від головного розпорядника здійснювались відповідні виплати позивачу. Здійснений Мостиським прикордонним загоном (військова частина 1494) розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, позивачем не оскаржувалися. Викладені обставини свідчать, що спору щодо невиплачених сум після звільнення позивача не було. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Вважає, що Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Ухвалою суду від 25.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощено позовне провадження та вирішено проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Ухвалою суду від 8.04.2021 року судом вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні 6.05.2021 судом протокольною ухвалою замінено первісного неналежного відповідача Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) на належного відповідача -- Львівський прикордонний загін (військова частина 2144).

В судовому засіданні протокольною ухвалою від 24.06.2021 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 29.06.2021.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

Наказом прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494)) від 16.09.2020 № 259-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення із 16.09.2020.

Згідно з випискою картрахунку акціонерного товариства Комерційний банк «ГІРИВАТБАНК», військовою частиною 1494 перераховано на рахунок ОСОБА_1 кошти в розмірі:

16.10.2020 - 38886,42 грн. (грошова компенсація вартості за нестримане речове майно);

16.10.2020 - 13376,69 грн. (компенсація за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);

16.12.2020 - 233887,46 грн. (індексація грошового забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні).

Остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише 16.12.2020.

З урахуванням того, що Мостиським прикордонним загоном з часу видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби і до часу виключення із списків частини повністю не проведено розрахунку при звільненні з військової служби, позивач вважає, що він набув право на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.09.2020 до повного фактичного розрахунку по 16.12.2020 відповідно до ст. 117 КЗпП.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) щодо не проведення повного розрахунку із позивачем на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 16.09.2020 у зв`язку із звільненням з військової служби суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого пункту першого статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 292-293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення) наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за обраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

Аналіз викладених правових норм дає підстави дійти наступних висновків.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема, щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Звільнена з військової служби особа, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена матеріальним і грошовим забезпеченням. Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.

Грошова компенсація вартості за неотримане речове майно має бути виплачена військовослужбовцю, який звільняється зі служби, на день його виключення зі списків особового складу частини. Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, яка в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні цього спору.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 16.09.2020 року, а грошова компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 38886,42 грн. виплачена йому відповідачем 16.10.2020 року.

Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Суд встановив, що 16.10.2020 відповідач виплатив позивачу 13376,69 грн. компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а 16.12.2020 --233887,46грн. індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Отже остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише 16.12.2020.

Аргументи відповідача про те, що він не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати за наявності відповідних кошторисних призначень суд також не враховує, адже Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не може впливати на наявність чи відсутність у позивача права на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи та встановленого правового регулювання спірних правовідносин доходить висновку про те, що, не провівши з позивачем на день його виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення розрахунку у повному обсязі, а саме не виплативши грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку, відповідач учинив протиправну бездіяльність, а тому позовна вимога у цій частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за період із 17 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку 16 грудня 2020 року суд зазначає.

Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку.

Так, частиною першою зазначеної статті визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17 та від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16.

Оскільки грошову компенсація вартості за неотримане речове майно у розмірі 38886,42 грн. виплачено відповідачем 16.10.2020 року, 16.10.2020 виплачено позивачу 13376,69 грн. компенсації за невикористану додаткову відпустку, а 16.12.2020--233887,46грн -- індексації грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні, то вказані обставини свідчить про те, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Таким чином, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку з 17 вересня 2020 року до дня фактичного розрахунку - 16 грудня 2020 року.

Стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати всіх належних позивачу сум грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Крім того, суд відзначає, що в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

З огляду на викладене, доводи відповідача про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України є помилковими.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, індексації грошового забезпечення та одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку у день його виключення зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (16.09.2020 року) за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення з ним повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання всіх сум, що належать йому від роботодавця, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо зобов`язання Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 17 вересня 2020 року по день фактичного розрахунку - 16 грудня 2020 року (включно).

При цьому, суд враховує положення частин другої та третьої статті 9 КАС України, згідно з якими суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, а кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, позовну вимогу у цій частині також належить задовольнити.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду судовий збір не сплачував, а відтак, його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (79010, м. Львів, вул.Личаківська, 74, Код ЄДРПОУ 14321653) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494) (81300, Львівська область, м. Мостиська, вул. Ярослава Мудрого, 113, код ЄДРПОУ 14321699) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 16.09.2020 у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 1494) (79010, м. Львів, вул.Личаківська, 74, Код ЄДРПОУ 14321653) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період із 17.09.2020 по 16.12.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський