Рішення № 97922410, 29.06.2021, Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа №430/282/21

Провадження №2/430/83/21

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2021 року смт. Станиця Луганська

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі: головуючої судді Дьоміної О.П., при секретарі судового засідання Решетові К.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Станиця Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до Станично-Луганського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації, в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що йому та його дружині - третя особа ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Валуйської сільської ради 09.07.2012 року та Витягу про державну реєстрацію прав №34947075 від 25.07.2012 року, виданого Комунальним підприємством «Станично-Луганське районне бюро технічної інвентаризації», на праві приватної власності належить будинок АДРЕСА_1 .

Згідно довідки про склад сім`ї №170 від 27.01.2021 року, виданої Валуйською сільською радою Станично-Луганського району Луганської області у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_5 , його дружина-третя особа ОСОБА_5 , їх син-відповідач ОСОБА_2 , їх невістка-відповідач ОСОБА_3 , їх онука-відповідач ОСОБА_4 , які фактично там не проживають та не користується житлом з 2014 року. Позивач стверджує, що зазначені особи виїхали в червні 2014 року у зв`язку із початком воєнних дій, проживають у Автономній Республіці Крим, де мають своє постійне місце проживання. Позивач зазначає, що добровільно з реєстраційного обліку відповідачі не знімаються, також, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, їх особистих речей в будинку не має і взагалі будинком вони не цікавляться, а відтак ОСОБА_5 , як власник, не може в повній мірі реалізувати своє право на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_5 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, до суду не прибула, жодних заяв від неї не надходило.

Відповідачі в судове засідання повторно не з`явилися, жодних заяв чи клопотань від них не надходило. Враховуючи, що відповідачі про дату та час розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідачі відзив не подавали, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Щастинської РДА у судове засідання не з`явився, надавши суду заяву з проханням слухати справу за його відсутності, проти задоволення позову не заперечував.

Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідачів за доказами, що містяться в матеріалах справи, відповідно до положень ст. 281 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що відповідно до копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Валуйської сільської ради 09.07.2012 року та копії Витягу про державну реєстрацію прав №34947075 від 25.07.2012 року, виданого Комунальним підприємством «Станично-Луганське районне бюро технічної інвентаризації», житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 (1/2 частка) та ОСОБА_5 (1/2 частка).

В зазначеному будинку зареєстровані: позивач - ОСОБА_5 , його дружина - третя особа ОСОБА_5 , його син - відповідач ОСОБА_2 , його невістка - відповідач ОСОБА_3 , його онука - відповідач ОСОБА_4 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї №170 від 27.01.2021 року, виданою виконкомом Валуйської сільської ради, однак відповідачі фактично там не проживають з червня 2014 року, що підтверджується депутатським актом, складеним 18.02.2021 року депутатом Валуйської сільської ради Стороженко О.О.

Таким чином, з досліджених в судовому засіданні фактичних обставин справи судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу захисту позивачкою свого права користування житловим приміщенням.

Крім того судом встановлено, що згідно інформації провідного інспектора Станично-Луганського РС філії ДУ «Центр пробації» в Луганській області від 25.03.2021 року за №27\13\583-21 - відповідачі по справі в період з 2015 року по теперішній час на обліку у вказаній установі не перебували та не перебувають.

Згідно наявної бази даних Управління соціального захисту населення Щастинської РДА Луганської області відповідачі, як отримувачі державної соціальної допомоги опікуну або піклувальнику не перебувають, випливає зі змісту інформації, наданої в.о. начальником вказаного управління від 06.04.2021 року за №1758.

Головний лікар Центру первинної медико-санітарної допомоги Станично-Луганської районної Ради, в листі від 24.03.2021 року за №174 повідомив суд про те, що відповідачі по справі за період з 2014 року по теперішній час за медичною допомогою до вказаного закладу не зверталися.

Зі змісту листа голови комісії із реорганізації (приєднання) відділу освіти Станично-Луганської РДА від 29.03.2021 року за №74 вбачається, що ОСОБА_4 не навчалась у закладах загальної середньої освіти району з 2014 року по теперішній час.

Інформацією т.в.о. начальника ВП №1 Щастинського РВП ГУНП в Луганській області від 24.03.2021 року за №1985/111/44-2021 підтверджується той факт, що відповідачі по справі з 2014 року по теперішній час, з приводу наявності перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1 не звертались.

Начальник Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив суд про те, що відомостей про перетин державного кордону України відповідачами за останні п`ять років не виявлено.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Питання визначення місця проживання малолітніх та неповнолітніх регулюється ст. 29 Цивільного кодексу України, яка визначає місце проживання фізичної особи в залежності від її віку: відповідно до частини 4 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Ця норма є імперативною, тобто дитина, яка не досягла 10 років може бути зареєстрована лише з батьками, або з одним із батьків.

В силу ст.160 СК України місце проживання дитини визначається по місцю проживання батьків.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

На батьків покладається обов`язок забезпечення дітей всім необхідним, в тому числі житлом. Неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.

Неповнолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.

Отже, системний аналіз цивільного та житлового законодавства дає підстави вважати, що неповнолітня дитина зберігає або втрачає право користування житлом автоматично разом з батьками.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні та згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 р. відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Статтею 405 ч.2 ЦК України визначено, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З аналізу встановлених обставин, відповідно до вказаних норм закону відповідачі не проживають та не користуються означеним житловим приміщенням понад один рік, а тому відповідно до вимог статті 405 ч.2 ЦК України втратили право на користування цим житлом.

Таким чином, враховуючи, що відповідачі та їх неповнолітня донька не проживають у спірному будинку, а реєстрація відповідачів у спірному нерухомому майні порушує права позивача на розпорядження та користування майном, тому позовні вимоги у частині визнання відповідачів та їх неповнолітньої доньки такими, що втратили право користування спірним будинком є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а тому його положення підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в день звернення особи із заявою в органи реєстрації.

У відповідності до п.3 Правил реєстрації місця проживання, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів (п.1.3. Порядку).

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, що передбачено п. 26 вищевказаних правил.

З врахуванням вищенаведеного, вимога позову про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування будинком, який належить позивачу є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню та є достатньою підставою для зняття відповідачів з реєстрації у зазначеному будинку, у порядку встановленому зазначеними Правилами та Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Суд враховує, що позивач, звертаючись до суду з позовом, не заявляв вимог про стягнення з відповідачів на його користь судовий збір, а тому вважає судові витрати залишити за його рахунок.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 82, 89, 206, 210, 259, 263-265, 273, 279 ЦПК України, ст.160 СК України, ст.317, 319, 321, 383, 391, 405 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , Служба у справах дітей Щастинської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.П. Дьоміна