Рішення № 97915133, 15.06.2021, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1111/20

РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2021 року м.Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Гусєвої Н.Д.,

при секретарі судового засідання - Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання в місті Арциз Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Арцизька міська рада, про визнання права власності в порядку спадкування за законом, виділення в натурі частки із спільної часткової власності, припинення права спільної часткової власності, внесення у реєстр прав власності змін, -

встановив:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів про визнання за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно у вигляді 53/100 частин будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та про виділення в натурі зазначеної частини будинку, припинення право спільної часткової власності зазначеного будинку, внесення в реєстр прав власності зазначений будинок за номером 12/2, посилаючись на те, що після смерті його матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилося спадкове майно у вигляді зазначеної частини будинку, яка за життя належала померлій на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право власності від 09 жовтня 1995 року. Інша частка у вигляді 47/100 частин зазначеного будинку належить відповідачу ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 1992 року. Після смерті спадкодавці, позивач звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, що залишилася після смерті матері, але отримати відповідне свідоцтво на зазначене майно не зміг через розбіжності в нумерації зазначеного будинку у зв`язку з чим позивач змушений звернутися до суду з зазначеною позовною заявою.

У судове засідання позивач та його представник-адвокат не з`явилися, але від представника позивача-адвоката надійшла до суду письмове клопотання, у якій позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити, просила суд розглянути справу у її відсутність та у відсутність позивача.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, але надали до суду письмові заяви, в яких просили суд розглянути справу у їх відсутність, позовні вимоги позивача визнали у повному обсязі, не заперечували проти їх задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, але надала до суду письмову заяву, в якій просила суд розглянути справу у її відсутність, ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судом, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають з питань, пов`язаних з правом особи на спадкування, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися положеннями ЦК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 07 лютого 1980 року ОСОБА_1 (а.с. 20-21, 63-64, 131-132, 133, 169-171), позивач по справі, народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його матір`ю зазначена ОСОБА_5 (а.с. 22, 57, 133).

ОСОБА_5 , мати позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 17 квітня 2019 року, виданого Овідіопольським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області (а.с. 24, 55, 128, 168).

Зі свідоцтва про право на спадщину за законом, свідоцтва про право власності від 09 жовтня 1995 року, посвідченого державним нотаріусом Арцизької державної нотаріальної контори Бардук М.Д., зареєстрованого в реєстрі № 2866, 2867, вбачається, що за життя ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с. 56) на праві приватної спільної часткової власності належала Ѕ частини будинку АДРЕСА_1 , що також підтверджується довідкою № 893 від 26 серпня 2020 року, виданої Арцизькою міською радою (а.с. 23, 25, 61, 68-69, 70-71, 72, 167).Відповідно до звіту про оцінку майна від 23 жовтня 2019 року, ринкова (оціночна) вартість 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 становить 138530, 87 грн. (а.с. 9-19, 73-93).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 220672329 від 18 серпня 2018 року, № 185459475 від 21 жовтня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу № 2055 від 13 грудня 1991 року власником 47/100 частин будинку АДРЕСА_2 є ОСОБА_4 , відповідач по справі, що також підтверджується технічним паспортом від 05 червня 1991 року (а.с. 6, 8, 62, 176-178, 179-180).

Як вбачається з технічного паспорту 53/100 частини будинку по АДРЕСА_1 було присвоєно номер 12/2 (а.с. 26-30, 50-54). Згідно рішення Арцизької міської ради № 1215 від 27 червня 2013 року вулиця «АДРЕСА_4», перейменована на вулицю «АДРЕСА_1» (а.с. 60). Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 220345402 від 14 серпня 2020 року відомості щодо нерухомого майна у вигляді будинку АДРЕСА_3 відсутні (а.с. 31, 67).

Судом встановлено, що згідно довідок № 848 від 20 серпня 2019 року, № 848 від 20 серпня 2019 року, № 1135 від 27 серпня 2020 року, виданих паспортистом Арцизької міської ради Одеської області, ОСОБА_5 на день своєї смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , разом із ОСОБА_1 , позивачем по справі, який доводився сином померлої ОСОБА_5 (а.с. 48, 129, 130).

Протягом встановленого законом строку, ОСОБА_1 , позивач по справі, звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері, що підтверджується заявою від 21 серпня 2019 року (а.с. 127). Згідно з інформаційними довідками зі Спадкового реєстру № 57293613 (заповіти/спадкові договори), № 57293677 (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), Витягу про реєстрацію вСпадковому реєстрі № 57294425 від 21 серпня 2019 року, виданих приватним нотаріусом Арцизького районного нотаріального округу Одеської області Міцул О.В. щодо майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 , заведена спадкова справа, заповіти, спадкові договори відсутні, свідоцтва про право на спадщину не видавались (а.с. 7, 66, 135, 136, 137).

У судовому засіданні встановлено, що 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак позивач не має можливості вирішити питання про прийняття спадщини, що залишилась після смерті останньої, у зв`язку з виявленими розбіжностями в нумерації зазначеного будинку.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За правилами ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.

Стаття 81 ЦПК України зобов`язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами згідно зі ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Докази мають відповідати вимогам, зазначеним у статтях 77-80 ЦПК України.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 355 ЦК України майно може належати особам також на праві спільної часткової власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

В силу ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що позивач фактично прийняв спадщину у вигляді 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 що підтверджується вищезазначеними інформаційними довідками зі Спадкового реєстру, Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, але не оформив спадкових прав на зазначену частину вищезазначеного будинку через виявлені розбіжності в нумерації будинку.

Зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення вимоги позивача в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом у зв`язку з чим суд вважає за необхідне визнати за ОСОБА_1 , позивачем по справі, право власності на 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 .

Суду не надано доказів того, що 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 знаходиться на земельній ділянці площею 1000 кв.м., внаслідок чого суд позбавлений можливості переконатися в зазначеній позивачем обставині у зв`язку з чим не підлягає визначення розташування зазначеної частини будинку саме на площі 1000 кв.м.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині необхідно зазначити наступне.

Поняття спільної часткової власності визначено в ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Згідно зі статтею 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Відповідно до статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то, з урахуванням конкретних обставин, такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами цивільної справи, що сторонами не надано суду жодного доказу (висновок інженерно-технічної експертизи тощо), що виділ в натурі 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності, є технічно можливим та кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна. Також, сторонами в ході судового розгляду цивільної справи не заявлено клопотань про призначення відповідних судових експертиз для вирішення питань про виділ в натурі 53/100 частини зазначеного будинку.

Беручи до уваги, що суду не надано жодного доказу на можливість виділу позивачу в натурі зазначеної частини будинку, суд прийшов до висновку, що виділ в натурі 53/100 частини будинку АДРЕСА_1 є технічно неможливим, у зв`язку з чим вимога позивача про виділ зазначеної частини будинку є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, внаслідок чого вимоги позивача про припинення право спільної часткової власності між ОСОБА_1 , позивачем по справі, та ОСОБА_4 , відповідачем по справі, внесення у реєстр прав власності зазначеного будинку за номером АДРЕСА_3 не підлягають задоволенню, оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 364 ЦК України, у разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється і таке право підлягає державній реєстрації.

Повно та всебічно дослідивши зібрані докази, перевіривши належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, надавши їм оцінку, а також достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

На підставі ст. ст. 183, 355, 356, 358, 364, 367, 1216, 1217, 1226, 1268 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 7, 12, 13, 48, 76-81, 211, 247, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , право власності в порядку спадкування за законом на 53/100 частини будинку, який в цілому складається із: житлового будинку площею 100,30 кв.м. літера «А», гаражу літера «Б», семи сараїв літера «В», «Е», «Ж», «З», «И», «Н», «Л», двох навісів літера «Г», «М», вбиральні літера «Д», літньої кухні літера «К», надвірних споруд під № 1-10, та інших споруд під № I-III, розташованого по АДРЕСА_1 .

В задоволенні позовних вимог про виділення в натурі частки із спільної часткової власності, припинення права спільної часткової власності, внесення в реєстр прав власності змін - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Арцизького районного суду Гусєва Н.Д.