Рішення № 97909919, 24.06.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Київ № 640/14934/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

встановив:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі також - позивач) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 15.05.2019 №Ф-38808-17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.08.2019 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження (суддя Васильченко І.П.).

В подальшому, відповідно до розпорядження Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2020 №303 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ", справу №640/14934/19 передано на повторний автоматичний розподіл між суддями.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2020 дану справу передано для розгляду судді Окружного адміністративного суду м. Києва Смолію І.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2020 прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання відповідно до статей 257-262 КАС України за наявними в матеріалах судової справи доказами після спливу строку, встановленого судом, для подання додаткових письмових пояснень та доказів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно нараховано сума заборгованості зі сплати єдиного внеску за період 2017-2019 роки в сумі 21 734,90 грн., оскільки діяльність ФОП припинена з 19.01.2017.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та зазначив, що згідно інформаційної системи Головного управління ДФС у м. Києві позивач з 15.02.2011 по 19.01.2017 перебував на обліку як фізична особа-підприємець, а також як самозайнята особа - арбітражний керуючий з 11.05.2013 по теперішній час, проте не сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У зв`язку з цим, на думку відповідача, вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування сформована та надіслана позивачу у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому позовні вимоги є безпідставними.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Так, звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач стверджує, що ним 11.06.2019 отримано вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38808-17 від 15.05.2019, згідно якої необхідно сплатити зазначену суму заборгованості зі сплати єдиного внеску за період з 2017-2019 року в сумі 21 734,90 грн. Вимога оскаржувалась позивачем в адміністративному порядку, однак за результатами розгляду скарги було відмовлено. Крім того, 24.04.2013 позивачем отримано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №828, однак після припинення ФОП (19.01.2017) позивач не звертався до відповідача про взяття його на облік як особи, що провадить незалежну професійну діяльність. Зазначене стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.

У цій справі спірним є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (в редакції на час прийняття спірного рішення, далі - Закон 2464) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.7 частини першої статті 5 Закону № 2464-VI Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.

Частина 4 статті 6 Закону 2464 передбачає, що у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

Матеріали справи свідчать, що згідно з відомостями з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ФОП ОСОБА_1 припинена з 19.01.2017, про що свідчить запис №20670060004149685 від 19.01.2017.

24.04.2013 позивачем отримано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №828.

Так, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності та отримання або не отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого лише посвідчує право на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі № 820/1538/17, який в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В даному випадку позивач не здійснював незалежної професійної діяльності арбітражного керуючого та не отримував доходу від такої діяльності, доказів протилежного відповідачем надано не було.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши норми законодавства з урахуванням встановлених обставин, оцінивши наявні докази у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно, беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст.139, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 33/19, ЄДРПОУ 39439980) про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-38808-17.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій