Рішення № 97909776, 25.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року м. Київ № 640/24640/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарник К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору -

Головне управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання протиправними та скасування рішень про затвердження Генерального плану

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Чуніхіна О.М.,

від третьої особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області (далі по тексту - відповідач), адреса: 07342, Київська область, Вишгородський район, село Пірнове, вулиця Спортивна, будинок 1, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області (далі по тексту - третя особа), адреса: 03115, місто Київ, вулиця Серпова, будинок 3/14, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати Генеральний план села Пірнове Вишгородського району Київської області, розроблений у 2014-2017 роках Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр архітектурного планування та ландшафтного дизайну», а також рішення Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області №477-45-VI від 16 жовтня 2015 року та №100-13-VII від 15 березня 2017 року в їх частині про затвердження цього Генерального плану.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що в 1995 році його родина придбала будинок для проживання та відпочинку в селі Пірново.

Починаючи з 2011 року зелені зони, ділянки соснового лісу в межах села стали знищуватись та готуватись під приватну забудову.

Також, позивач посилається на те, що у 2014 році на підставі завдання на розроблення генерального плану села Пірново, Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр архітектурного планування та ландшафтного дизайну» розроблено новий генеральний план села та текстові матеріали до нього.

Вказаний генеральний план затверджено рішення Пірнівської сільської ради №477-45-VI від 16 жовтня 2015 року, назва села вказується, як «село Пірново».

В 2017 року цим же товариством, як вказує позивач, розроблено інші текстові матеріали, в яких назва вказується, як «село Пірнове», а рішенням Пірнівської сільської ради №100-13-VII від 15 березня 2017 року затверджено генеральний план 2017 року.

На переконання позивача, новий генеральний план, затверджений рішенням відповідача, розроблено не в інтересах громади та сталого розвитку села Пірнове, а в інтересах та з метою приховування крадіжки та забудови земель, заборонених законом до приватизації та забудови.

Більш того, позивач стверджує, що в даному випадку порушено його право, оскільки, оселяючись в селі в 1995 році, він мав законне сподівання, що буде користуватись природними територіями в межах села.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що при розробленні та затвердженні генерального плана села було дотримано всі норми ДБН, землі є державною власністю, відповідач не має права розпоряджатись землями державної власності, у зв`язку з чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, позивач надав суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що відповідачем порушено процедуру оприлюднення інформації щодо розроблення генерального плану села та його проекту, а також послався на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві.

У запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву представник відповідача знов наголосив, що генеральний план було розроблено у відповідності до вимог законодавства, а також послався на те, що позивач в селі не проживає, в будинку, що розташований на території село не зареєстрований, сам будинок недобудований та не введений в експлуатацію (лише стіни, вікон, дверей не має, а дах з`явився лише восени).

Позивачем, в свою чергу, подано додаткові пояснення щодо заперечень відповідача, в яких позивач зазначив, що відповідач не спростував жодним чином факти та обставини, викладені в позовній заяві.

Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву послався на положення чинного законодавства, які регулюють порядок розроблення та затвердження генерального території населеного пункту.

Позивачем подано відповідь на письмові пояснення третьої особи, в яких останній зазначив, що вважає, що відсутність спростувань у поясненнях третьої особи розцінює, як визнання фактів та обставин, викладених в позовній заяві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2020 року судом вирішено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 березня 2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2021 року провадження в частині визнання протиправним та скасування Генерального плану села Пірнове Вишгородського району Київської області, розробленого у 2014-2017 роках Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр архітектурного планування та ландшафтного дизайну» - закрито.

В судовому засіданні 25 травня 2021 року позивач підтримав заявлені ним позовні вимоги та просив їх задовольнити, пославшись на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві. Представник відповідача просив відмовити у їх задоволенні, мотивуючи це їх необгрунтованістю. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча і був належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Рішенням Пірнівської сільської ради від 16 жовтня 2015 року №477-45-VI затверджено містобудівну документацію «генеральний план села Пірнове Вишгородського району Київської області», розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр архітектурного проектування та ландшафтного дизайну» з розрахунковим періодом до 2034 року, у тому числі перша черга: до 2021 року.

Рішенням Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області №487 від 22 жовтня 2020 року скасовано рішення цієї ж ради від 16 жовтня 2015 року №477-45-VI «Про затвердження генерального плану села Пірнове Вишгородського району Київської області» як нереалізоване.

Крім того, Рішенням Пірнівської сільської ради від 15 березня 2017 року №100-13-VІI затверджено містобудівну документацію «генеральний план села Пірнове Вишгородського району Київської області», розроблений Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр архітектурного проектування та ландшафтного дизайну» з розрахунковим періодом до 2034 року, у тому числі перша черга: до 2021 року.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Так, звертаючись до адміністративного суду з вказаною позовною заявою, позивач послався на порушення його прав, зокрема, зазначив, що він, як мешканець села Пірнове Вишгородського району Київської області, мав наміри, оселяючись в цьому селі у 1995 році, користуватись його природними територіями, проте, у зв`язку з затвердженням нового генерального плану можуть відбуватись крадіжки та забудови земель, заборонених законом до приватизації та забудови, а також послався на те, що обговорення генерального плану має відбуватись з обов`язковим урахуванням громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій, а оскаржуваними рішеннями та порушенням процедури затвердження генерального плану, як вказав позивач, порушуються, як його права та інтереси, так і інтереси громади села.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Більш того, щоб позивачу був наданий судовий захист, суд має встановити наявність порушеного права. При чому обов`язок щодо доказування факту наявності порушеного права покладається саме на позивача.

Суд також звертає увагу, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного суду ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що позивач дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких він просить і це право, свобода чи інтерес порушені у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, суд зазначає, що оскаржуване рішення, дія або бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки позивача.

Тобто, що кожна особа (позивач) має право звернутися за захистом свого порушеного права, порушення якого допущено особою, до якої заявлено позов. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, гіпотетичний інтерес не охоплюється судовим захистом. Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства чи певного акту впливають на їх правове становище. Через світоглядні переконання особа може виражати свої думки до такого факту як прийняття певного акту, однак, цього явно недостатньо щоб вимагати в судовому порядку його скасування.

Суд зауважує, що позивачем не доведено, що він належить до члена територіальної громади села Пірнове та уповноважений представляти цю громаду у судах всіх інстанцій, а тому позивач не може в даному випадку виступати, як представник територіальної громади села та звертатись до суду з відповідними позовами в інтересах саме громади, посилаючись на порушення її інтересів.

Більш того, на переконання суду, прийняття оскаржуваних рішень не впливає на права та інтереси позивача, оскільки вони взагалі не стосується його прав, як помилково вважає позивач, оскільки вказаними рішеннями не обмежується право позивача на вільне користування природними об`єктами, зокрема, користування природними територіями села, а лише затверджено Генеральний план села.

Наведене в сукупності свідчить, що позивачем не доведено, а судом не встановлено порушення прав останнього саме прийняттям оскаржуваних рішень, а тому, з огляду на відсутність в даному випадку обов`язкової складової права для звернення до суду із позовом - наявність порушеного права саме цієї особи у спірних правовідносинах, оскільки таке право не може бути уявним, або заявленим на майбутнє, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, внаслідок обрання неналежного способу захисту порушених, за доводами позивача, прав.

Більш того, суд зауважує, що рішенням Пірнівської сільської ради Вишгородського району Київської області №487 від 22 жовтня 2020 року скасовано рішення цієї ж ради від 16 жовтня 2015 року №477-45-VI «Про затвердження генерального плану села Пірнове Вишгородського району Київської області» як нереалізоване.

Відтак, станом на день розгляду даної справи, відповідачем самостійно скасовано оскаржуване позивачем одне з рішень.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено правомірність своїх дій під час прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, у суду відсутні правові підстави для задоволення адміністративного позову.

Зважаючи, що у задоволенні позову позивача, відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст рішення виготовлений 23 червня 2021 року.