Рішення № 97909457, 25.06.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/4289/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом Державної установи «Менська виправна колонія (№91)» (далі – ДУ «МВК №91»), у якому просить:

- скасувати рішення Комісії при ДУ ''МВК №91'', викладене у Витягу з протоколу №5 від 17.03.2021, про відмову щодо переведення засудженого ОСОБА_1 у відповідності до статей 100, 101 КВК України;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким дозволити переведення його відповідно до статей 100, 101 КВК України.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що спірне рішення не відповідає вимогам статей 100, 101 КВК України та не базується на даних його характеристики, складеної самим відповідачем. Крім того, оскаржуване рішення прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких воно спрямоване. Також відповідачем при прийнятті рішення не було дотримано принципів кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань, серед яких: принцип справедливості, принцип взаємної відповідальності держави й засудженого, принцип раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки. У статті 101 КВК України визначено перелік осіб, які не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації, до яких позивач не належить.

За наведених обставин, позивач вважає, що спірне рішення прийнято відповідачем упереджено та не ґрунтується на об`єктивно досліджених обставинах.

Ухвалою судді від 26.04.2021 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи з викликом сторін в режимі відеоконференції; відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; звільнено позивача від сплати судового збору.

Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк надав відзив на позов, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його вимог та зазначив, що Комісією позивачу було відмовлено у застосуванні статей 100, 101 КВК України, враховуючи те, що засуджений має пристосовницьку поведінку, з огляду на його відношення до праці та пристосування до умов відбування покарання. Так після отриманого заохочення ОСОБА_1 перестав регулярно відвідувати робоче місце, не виявив зацікавленості у результатах праці, із 30.04.2020 не працевлаштований. Разом з тим, відповідно до положень КВК України, зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі залежить від поведінки засудженого і ставлення до праці та навчання. При розгляді клопотання позивача Комісією також враховано його поведінку, а саме: у спілкуванні з представниками установи він може вступати в суперечки та вживати нецензурні слова, з представниками адміністрації не завжди ввічливий і чемний, на зроблені йому зауваження може реагувати зухвало, не завжди робить для себе правильні висновки. Враховуючи наведене, на основі матеріалів особової справи та внутрішніх переконань комісія дійшла висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 статей 100, 101 КВК України.

Крім того, відповідач вважає, що у даних правовідносинах суд не може підміняти собою вказану комісію, оскільки прийняття спірного рішення відноситься до компетенції вказаного колегіального органу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , засуджений 26.06.2017 Славутицьким міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 1 ст. 115 КК України до 9 років позбавлення волі, відбуває покарання у ДУ «МВК №91» з 19.09.2017, про що зазначено у довідці від 06.04.2021 №23 (початок строку – 20.02.2017, кінець – 13.09.2025) (а.с. 17).

На розгляді Комісії ДУ «МВК №91» щодо застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, зміни умов тримання засудженого та встановлення адміністративного нагляду згідно із Законом України «Про адміністративний нагляд особами, звільненими з місць позбавлення волі» (далі – Комісія) перебувало питання про можливість застосування до позивача пільг, передбачених статтями 100, 101 КВК України, як особи, яка відбула передбачений законодавством строк покарання.

У рішенні Комісії, оформленому протоколом від 17.03.2021 №5, зазначено, що «засуджений ОСОБА_1 відбув встановлену законом частину строку покарання, характеризується посередньо, його поведінка свідчить про пристосування до умов відбування покарання, після отримання заохочення – припинив регулярно відвідувати робоче місце і на даний час не працевлаштований, у спілкуванні з представниками установи може вступати в суперечку, тому вирішили одноголосно, що своєю поведінкою та ставленням до праці засуджений не стає на шлях виправлення та не заслуговує на застосування ст. ст. 100, 101 КВК» (а.с. 14-16).

Вважаючи вказане рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 100 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України), залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду. Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.

Положенням статті 101 КВК України визначено, що засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться: з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання; із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання; у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття: 1) не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за нетяжкий злочин; 2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі; 3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Не підлягають переведенню до дільниці соціальної реабілітації: 1) особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах 4, 6-10 статті 132 цього Кодексу, протягом строку, визначеного статтею 134 цього Кодексу; 2) особи з інвалідністю першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку; 4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії; 6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.

Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, можуть бути переведені: з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці; з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

Із викладених правових норм слідує, що умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання за умови наявності для цього підстав, визначених статтею 101 КВК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 розділу І «Положення про комісію установи виконання покарань, щодо застосування до засуджених умовно - дострокового звільнення від відбуття покарання заміни невідбутої частини покарання більш м`яким, зміни умов тримання засудженого та встановлення адміністративного нагляду згідно закону України «Про адміністративний нагляд за особами звільненими з місць позбавлення волі», затвердженого наказом Державної установи «Менська виправна колонія (№91)» від 04.02.2021 №88/ОД-21, Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України, Кримінальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Кримінально - виконавчим кодексом України, нормативно - правовими актами Міністерства юстиції України, наказами Міністерства юстиції України, департаменту питань виконання кримінальних покарань, іншими нормативно - правовими актами та цим Положенням. Метою діяльності комісії є забезпечення реалізації положень статей 81, 82, 107 Кримінального кодексу України, статей 537,539 Кримінального процесуального кодексу України та статей 100, 101, 154 Кримінально - виконавчого кодексу України.

Пунктом 4, 5, 6 розділу V вказаного Положення визначено, що особам, запрошеним на засідання комісії, може бути надана можливість висловити свою думку з питань, які розглядаються. Присутність засудженого під час розгляду комісією його питання є обов`язковою. У разі, якщо засуджений, стосовно якого комісією розглядається питання, визначене її повноваженнями, з об`єктивних причин не може бути присутнім на її засіданні і не може доручити участь у засіданні комісії особі, яка представляє його інтереси у встановленому законом порядку, комісія приймає рішення про перенесення розгляду питання із зазначенням причин. У такому випадку питання розглядається на ближчому засіданні комісії, у якому може взяти участь засуджений або особа, яка представляє його інтереси у встановленому законом порядку.

Отже, з аналізу наведених норм слідує, що присутність засудженого під час розгляду комісією його питання є обов`язковою, а у разі, якщо засуджений, стосовно якого комісією розглядається питання, з об`єктивних причин не може бути присутнім на її засіданні і не може доручити участь у засіданні комісії особі, яка представляє його інтереси у встановленому законом порядку, комісія приймає рішення про перенесення розгляду питання із зазначенням причин. У такому випадку питання розглядається на ближчому засіданні комісії, у якому може взяти участь засуджений або особа, яка представляє його інтереси у встановленому законом порядку.

Водночас, витяг з протоколу засідання Комісії по пільгам засуджених від 17.03.2021 №5 не містить інформації, що позивач був присутній на засіданні Комісії під час розгляду його питання.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, оскаржуване рішення прийнято без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, що є порушенням пункту 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, як зазначає позивач у позові, він фактично не погодився з правомірністю рішення відповідача про відмову в зміні йому умов відбування покарання відповідно до положень статей 100,101 КВК України.

Суд встановив, що відповідно до протоколу засідання Комісії від 17.03.2021 №5 одноголосно було прийнято рішення про відмову позивачу в застосуванні до нього пільги, передбаченої статтями 100,101 КВК України, зазначивши, що за час відбування покарання позивач характеризував себе безпосередньо, а його поведінка свідчить про пристосування до умов відбування покарання.

Однак, відповідно до статей 73-75 Кодексу адміністративного судочинства України на підтвердження вказаних обставин відповідачем до суду не було надано жодних належних і допустимих доказів.

У той же час, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки, позивач стягнень не має, за виконання покладених на нього обов`язків робітника овочевого цеху їдальні та дотримання правил поведінки та за виконання покладених на нього обов`язків робітника швейної дільниці установи і дотримання правил поведінки, мав заохочення (подяки), видані начальником установи (12.07.2018 та 10.12.2019) (а.с. 13).

З огляду на наведене, суд зазначає, що на час розгляду питання щодо застосування до позивача пільг, передбачених статтею 101 КВК України, відповідачем вищенаведене не враховане.

Наявні у справі докази дають підстави для висновку, що відповідач на засіданні Комісії 17.03.2021 при прийнятті рішення про відмову в застосуванні до позивача пільги, передбаченої статтями 100,101 КВК України, діяв необґрунтовано, позаяк не врахував усіх обставин, які характеризують особу засудженого, та прийняв рішення за його відсутності.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Комісії, оформленого протоколом від 17.03.2021 №5.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про переведення позивача у відповідності до статей 100,101 КВК України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Разом з тим, існують випадки, у яких суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов`язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.

Відтак суд зазначає, що зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким дозволити переведення позивача відповідно до статей 100,101 КВК України, має ознаки втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що є неприпустимим.

Відтак, у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути питання щодо зміни умов тримання позивача, з урахуванням висновків суду.

У даному випадку, зобов`язання вчинити дії є наслідком встановлення протиправності оскаржуваного рішення. Більше того, воно є самостійним способом захисту, що може не вимагати його об`єднання з іншими, виходячи з диспозитивності адміністративного процесу та свободи особи у визначенні позовних вимог, з якими вона звертається до суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення в порядку статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, заявлені позовні вимоги мають бути задоволені частково.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії по пільгам засуджених Державної установи "Менська виправна колонія (№91)", оформлене протоколом від 17.03.2021 №5.

Зобов`язати адміністрацію Державної установи "Менська виправна колонія (№91)" повторно розглянути питання про можливість застосування пільг до ОСОБА_1 , передбачених статтями 100,101 КВК України, з урахування правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 25 червня 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна установа "Менська виправна колонія №91" (код ЄДРПОУ 08731849, провул. Дружби, 5, смт. Макошине, Менський район, Чернігівська область, 15652).

Суддя С.В. Бородавкіна