Рішення № 97909310, 24.06.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/862/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Дембіцький П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (далі - позивач) просить суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 13.03.2019 року № Ф-6557-56 на суму 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вимога Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) 13.03.2019 року № Ф-6557-56 на суму 18276,72 грн, є протиправною, підлягає скасуванню, оскільки позивач є офіційно працевлаштований.

Поряд із іншим зазначив, що позивач хоч і був зареєстрованим як Фізична - особа підприємець, проте в період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року підприємницьку діяльність не здійснював, являється найманим працівником, є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за нього є роботодавець.

04.08.2020 року до суду надійшов відзив Головного управління ДПС України у Чернівецькій області, відповідно до якого зазначив, що позов не визнає, посилаючись на законність формування та надіслання оскаржуваної вимоги.

Вказує на те, що позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець, а відтак, відповідно до ст. 4 Закону № 2464 в в період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року був платником єдиного соціального внеску.

З урахуванням заявлених вимог та заперечень, пояснень представників сторін, судом з метою з`ясування обставин справи було зобов`язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог та заперечень.

Оскільки сторонами на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, заперечення не було надано належні письмові докази, що вказувало на їх недостатність для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог частини 4 статті 9 КАС України зобов`язував сторони ухвалою суду надати суду письмові докази в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, у зв`язку з чим розгляд справи відкладався, оголошувалась перерва.

Частиною 1 ст. 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 3 статті 77 КАС України визначено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав повністю, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, а також справу розглядати у порядку письмового провадження.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, надав пояснення суду по суті спору, а також клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися, справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . (а. с. 9-10).

Судом встановлено, що 16.12.2008 року проведена державна реєстрація ОСОБА_1 , як фізичної особи -підприємця, номер запису: 20380000000023293. Вид економічної діяльності: код КВЕД 85.12.0 медична практика, 85.12.0 інша діяльність у сфері охорони здоров`я людини. (а. с. 11-13).

23.10.2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , припинив підприємницьку діяльність, номер запису: 20380060005023293. (а. с. 11-13).

Відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 видно, що позивачу з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року нарахована заробітна плата з якої сплачено страхові внески. (а. с. 28-30).

Згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , станом на 31.01.2019 року обліковувалась заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн.

Вказана заборгованість утворилась на підставі того, що в інформаційній системі “Податковий блок” по ФОП були автоматично розраховані щоквартальні нарахування, а саме:

- 09.02.2018 року - за 2017 рік в розмірі 8448,00 грн., (704,00 грн. мінімальний внесок щомісячно);

- 19.04.2018 року - за перший квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.;

- 19.07.2018 року - за другий квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.;

- 19.10.2018 року - за третій квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн.;

- 21.01.2019 року – за четвертий квартал 2018 року в розмірі 2457,18 грн. (а. с. 89-92).

23.04.2019 року на підставі даних інформаційної системи “Податковий блок” Головне управління державної фіскальної служби у Чернівецькій області сформувало та надіслало на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6557-56 про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн, станом на 31.01.2019 року. (а. с. 15, 61, 95).

18.11.2019 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці відкрито виконавче провадження ВП № 60488994 з виконання вимоги № Ф-6557-56 від 13.03.2019 року. (а. с. 17, 58).

20.12.2019 року державним виконавцем Другого відділу державної виконавчої служби міста Чернівці прийнято постанову, у виконавчому провадженні ВП № 60488994, про звернення стягання на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. (а. с. 57)

18.01.2020 року позивач звернувся з скаргою до Державної податкової служби України з скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Чернівецькій області від 13.03.2019 року № 6557-56 на суму 18276,72 грн. (а. с. 20-21, 62-63).

20.02.2020 року за результатами розгляду скарги позивача Державна податкова служба України прийняла рішення про залишення скарги без розгляду, повідомивши про це позивача листом № 6423/6199-00-08-06-08-06. (а. с. 23-24, 65-66).

Відповідно до довідок Буковинського державного медичного університету від 17.11.2020 року № 203, від 17.11.2020 року № 2031 видно, що позивачу з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року нарахована заробітна плата з якої сплачено страхові внески. (а. с. 141-142).

Згідно до довідок ТОВ «Медмаркет рітейл груп» від 24.11.2020 року № 86, від 24.11.2020 року № 87 видно, що позивачу з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року нарахована заробітна плата з якої сплачено страхові внески. (а. с. 143-144).

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02.12.2010 року (далі – ПК України).

Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Згідно п. п. 3. 1. ст. 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулює ЗУ “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 8 липня 2010 року № 2464-VI, в редакції станом на час виникнення правовідносин (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до приписів ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею, як фізичною особою-підприємцем.

У силу приписів норм ч. 4 ст. 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449. (надалі по тексту – Інструкція № 449).

Згідно вимог Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI).

У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахункова, як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Таким чином, Фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Частиною 5 ст. 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21.12.2016 року №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Оскільки для Фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, а тому щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн., (3200х22%).

Відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” від 07.12.2017 року № 2246-VIII розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року встановлено на рівні 3723,00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для Фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819,06 грн., (3723х22%).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали Фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону № 2464-VI).

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у період, за який позивачу нараховано ЄСВ за себе мали Фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 (в редакції від 11.10.2017 року) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 (в редакції від 01.01.2018 року, що діє і зараз) особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. При цьому, фактичне не здійснення підприємницької діяльності та відповідно відсутність доходів згідно вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 року не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 року за звітний 2017 рік, щонайменше 8448 грн. (3200,00*12*22 %).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19.

Так Верховний Суд (далі Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:

"Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 ст.14 ПК України дано визначення поняттю “працівник” - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в фіскальних органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску".

Матеріалами справи підтверджено, що згідно до довідок Буковинського державного медичного університету від 17.11.2020 року № 203, від 17.11.2020 року № 2031 видно, що позивачу за період роботи з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року нарахована заробітна плата з якої сплачено страхові внески. (а. с. 141-142).

Згідно до довідок ТОВ «Медмаркет рітейл груп» від 24.11.2020 року № 86, від 24.11.2020 року № 87 видно, що позивачу за період роботи 01.01.2017 року по 31.12.2018 року нарахована заробітна плата з якої сплачено страхові внески. (а. с. 143-144).

Крім того, відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 видно, що позивачу з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року нарахована заробітна плата з якої сплачено страхові внески. (а. с. 28-30).

Судом встановлено, що відомості про дохід позивача, як ФОП з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року в матеріалах справи відсутні. При цьому сума недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 року розрахована відповідачем, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Водночас відповідач не надав суду належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів, як визначено ст. ст. 72-77 КАС України про дохід позивача як фізичної особи-підприємця за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року.

З урахуванням вище викладено, відповідачем не доведено, що в період із 01.01.2017 року по 31.12.2018 року позивач отримав дохід в якості ФОП, водночас, матеріалами справи підтверджується той факт, що платником єдиного внеску на користь ОСОБА_1 , є його роботодавець.

Посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок, як фізичної особи-підприємця, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.

У зв`язку з цим до спірних правовідносин підлягає застосуванню правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 440/2149/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, відповідач протиправно сформував та направив позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6557-56 від 13.03.2019 року про сплату заборгованості з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Оскільки, позов задоволено частково, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 840,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернівецькій області.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 44, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 13.03.2019 року № Ф-6557-56 на суму 18276,72 грн.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернівецькій області судові витрати (судовий збір) у розмірі 840,80 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Повне найменування учасників процесу:

Позивач: - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя П.Д. Дембіцький