Рішення № 97908913, 25.06.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1719/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1736 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернувся до суду із адміністративним позовом до військової частини А4279 (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4279 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2018 р. по 2019 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Військову частину А4279 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 р. по 2019 р. виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 29.05.2017 по 09.01.2020 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А2227, з якої був переведений до військової частини А4279. 25.05.2020 позивача було увільнено від займаної посади , однак станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. З метою отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, однак відповідач у відповіді зазначив, що така відпустка не надавалась позивачу за 2018 та 2019 роки. Грошова компенсація виплачена лише за 2020 рік.

Вважаючи порушеними свої права, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому вказує про необхідність зобов`язання відповідача виплатити таку компенсацію.

17.05.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина А4279 просить відмовити у задоволенні позову у зв`язку з наступним. Додаткова відпустка учасника бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому відповідач вважає, що така відпустка не є щорічною, тому і компенсації при звільненні вона не підлягає. Крім того, відповідно до п.19 ст.10-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.17, 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Відповідач зазначає, що оскільки ОСОБА_1 у період 2016-2018 роки продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатись додатковою відпусткою, оскільки під час особливого періоду забороняється надання додаткових відпусток військовослужбовцям.

Вважає вимоги позивача безпідставними та просить суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Ухвалою від 23.04.2021 провадження у справі відкрито, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до витягу із наказу тво командира військової частини – польова пошта В3500 від 29.05.2017 р. №130 рядового ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом, зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 13.10.2018 проходив військову службу у військовій частині А2227.

Наказом тво командира військової частини – А2227 від 09.01.2020 р. №5 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів грошового забезпечення.

Згідно витягу із наказу командира військової частини А4279 від 13.01.2020 №13 старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини А2393 (по особовому складу ) від 26.12.2019 №54-РС на посаду командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї, який прибув із військової частини А2227, для подальшого проходження служби в місце дислокації військової частини , з 13.01.2020 зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини А4279 від 28.05.2020 №149 старшого солдата ОСОБА_1 , командира відділення управління командира батареї взводу управління 2 мінометної батареї, звільненого наказом командира військової частини А1736 від 27.05.2020 №108-РС у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 28.05.2020виключено зі списків особового складу військової частини А4279 та знято зі всіх видів забезпечення.

Згідно серії УБД №464204 від 12.11.2018 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

28.12.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А4279 із заявою у якій просив повідомити про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Відповідач листом, розглянувши заяву, повідомив, що ОСОБА_1 було нараховано грошову компенсацію за час служби у військовій частині А4279 при звільненні в сумі 5143,60 грн. Довідок інших частин про ненадання таких відпусток за 2018 рік та 2019 рік чи інше протягом періоду служби у військовій частині А4279 або під час звільнення не надавалось, тому законних підстав для проведення інших нарахувань у військової частини не було. Відповідач запропонував з питань компенсації за 2018, 2019 роки звернутися до тих військових частин, де позивач проходив військову службу.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у проведенні виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018, 2019 роки, передбаченої п.12 ч.1ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У своєму відзиві відповідач як на підставу не виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, зазначає що додаткова відпустка учасникам бойових дій не є щорічною та не підлягає компенсації при звільненні.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст.4 Закону України “Про відпустки” від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 № 3543-XII та “;Про оборону України” від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Даний правовий висновок сформовано Верховним Судом за наслідками розгляду зразкової справи №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

З аналізу наведеного вбачається, що ОСОБА_1 , як особа з підтвердженим статусом учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 12.11.2018 року), має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, зокрема на додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ за 2016 - 2019 роки.

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.18 року № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня.

Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що саме при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Суд відмічає, що згідно наказу командира військової частини А4279 від 28.05.2020 №149 та довідки наданої відповідачем, щодо нарахування та перерахунку грошового забезпечення та інших одноразових виплат на день звільнення, ОСОБА_1 було виплачено, зокрема, компенсація додаткової відпустки учасника бойових дій за 2020 рік у сумі 5143,60 грн. (за 14 днів).

Суд не погоджується із позицією відповідача про необхідність звернення ОСОБА_1 до військових частин де він проходив службу у 2018 та 2019 році задля отримання компенсаційних виплат за невикористану додаткову відпустку, з огляду на ту обставину, що позивач у період з 13.10.2018 по 09.01.2020 проходив службу у військовій частині А2227 з якої, згідно наказу від 09.01.2020 №5, вибув до нового місця служби.

Відтак, відповідач помилково ототожнює поняття "звільнення з військової служби" та "виключення зі списків особового складу військової частини".

Щодо твердження відповідача про відсутність довідок з інших військових частин про ненадання таких відпусток за 2018 та 2019 роки, суд відмічає наступне.

Суд зазначає, що чинним є нормативно-правовий акт, який врегульовує: організацію і порядок обліку в мирний час і в особливий період осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, курсантів і працівників Збройних Сил України (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах і організаціях, на кораблях і в підрозділах; завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок персонального обліку безповоротних втрат особового складу в особливий період; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу і облікових документів. Таким документом є Інструкція з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 26.05.2014 № 333 (далі - Інструкція №333).

Основними завданнями обліку особового складу, згідно п.1.2 наведеної Інструкції, серед іншого, є документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Збройних Сил України.

Облік особового складу повинен відповідати таким основним вимогам: вестися постійно в будь-яких умовах діяльності військ (сил) (далі - війська) у порядку, визначеному цією Інструкцією; своєчасно, достовірно, правильно відображати штатну, спискову і наявну чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються, як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця і працівника.(п.1.3 Інструкції №333)

Відповідно п.1.4 Інструкції №333, відповідно до цілей і завдань облік особового складу поділяється на персональний, штатно-посадовий та статистичний.

Персональний облік ведеться стосовно кожного військовослужбовця і працівника окремо і призначений для всебічного вивчення їхніх ділових, моральних та інших якостей, необхідних при визначенні порядку переміщення і використання. Він повинен відображати точні біографічні дані, проходження військової служби, трудову діяльність та інші відомості, які об`єктивно характеризують військовослужбовця і працівника.

Таким чином, документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Збройних Сил України є основним завданням обліку особового складу. Зазначений облік, згідно положень наведеної інструкції має бути своєчасним, достовірним, правильно відображати кількісні і якісні зміни, що відбуваються персонально стосовно кожного військовослужбовця і працівника. Одним з видів обліку особового складу є персональний облік. Зазначений вид має відображати точні біографічні дані, проходження військової служби, трудову діяльність та інші відомості, які об`єктивно характеризують військовослужбовця і працівника.

Основним документом персонального обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу є їхні особові справи. (п.2.15 Інструкції №333)

Згідно п.3.2 Інструкції №333, особові справи офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу складаються посадовими особами кадрових органів і штабів військових частин, на яких покладено роботу з ведення облікових документів.

Усі посадові особи, які залучаються до складання особових справ, повинні знати порядок їх складання, ведення та обліку.

З викладеного слід дійти висновку, що положення Інструкції визначають особову справу військовослужбовця основним документом його персонального обліку, що містить відомості про його точні біографічні дані, проходження військової служби, трудову діяльність та інші відомості, які об`єктивно характеризують військовослужбовця і працівника.

Ведення такої особової справи є обов`язком посадових осіб кадрових органів і штабів військових частин. В даному конкретному випадку (на час проходження ОСОБА_1 служби) - військової частини А4279, яка є відповідачем в справі.

Таким чином, відповідач позбавлений права посилатись на відсутність даних (з приводу використаної позивачем відпустки), облік яких був безпосереднім обов`язком військової частини.

Також, суд враховує приписи ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, відповідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач у випадку відсутності у ОСОБА_1 невикористаних днів додаткової відпустки має надавати суду відповідні докази, що ним зроблено не було.

Натомість, позивачем надана довідка видана військовою частиною №2227 від 02.03.2021 №24/5/177, з якої вбачається, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій під час виключення позивача зі списків особового складу військової частини, ОСОБА_1 не виплачувалась.

З урахуванням наведеного, відповідач при звільненні ОСОБА_1 зобов`язаний був провести з ним повний розрахунок, в тому числі виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ за 2018 та 2019 роки.

Під час розгляду справи, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Зазначена правова позиція узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2018 - 2019 роках додаткову відпустку як учаснику бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої.

На підставі зазначеного суд вважає, що вимога позивача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як часнику бойових дій за період 2018 - 2019 роки підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своєї бездіяльності щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2018, 2019 роки як учаснику бойових дій, а тому позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 ЗУ “Про судовий збір” розподіл витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А4279 (код ЄДРПОУ 00046806, 75630, Херсонська область, с.Стара Збур`ївка) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину А4279 (код ЄДРПОУ 00046806, 75630, Херсонська область, с.Стара Збур`ївка) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 106030000