Рішення № 97907924, 25.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6673/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування пунктів наказу

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 22 квітня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування пункту 1 та пункту 3 наказу в.о. начальника Одеської митниці Держмитслужби Олексія Бочко «Про порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 » №215 від 09.04.2021 року.

27 квітня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 . Відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірним наказом порушено її права та інтереси, оскільки вона при виконанні службових обов`язків не порушувала жодної правової норми, жодних підстав для видання спірного наказу не існує. Вказує, що у спірному наказі не зазначено з яких підстав було вжитий захід щодо відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 03 червня 2021 року у задоволенні заяви представника Одеської митниці Держмитслужби про продовження строку для подачі відзиву - відмовлено.

Частинами 5 та 6 статті 162 КАС України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Проте, на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних доказів або пояснень суду не надав.

Інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, дослідивши обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

Заступник начальника митного поста – начальник відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби скерував до відділу контролю за переміщенням товарів Одеської митниці Держмитслужби лист №7.10-28.4/300 від 17.03.2021 (а.с.17), відповідно до якого зазначив: «Згідно з інформацією, наявною в ЄАІС Держмитслужби по ЕЕ№UA500000/2021/905992, 07.03.2021, було здійснено повний пропуск вантажу з пункту пропуску «Одеса» митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби до місця прибуття МЛС Компанії «ЮККА» ТОВ.

Інформуємо, що станом на 17.03.2021 в ЄАІС Держмитслужби відсутня відмітка про прибуття вантажу до митниці призначення. Крім того повідомляємо, що на адресу митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби не надходила інформація від перевізника вантажу щодо причин недоставки вантажу.

На виконання вимог Порядку взаємодії підрозділів Одеської митниці ДФС з питань контролю переміщення товарів, затвердженого наказом митниці від 05.02.2016 №33, для вжиття відповідних заходів, надаємо копії товаросупровідних документів, на підставі яких товар було пропущено на митну територію України».

Начальник митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби скерував до управління забезпечення протидії митним правопорушенням Одеської митниці Держмитслужби лист №7.10-28.4/327 від 22.03.2021 (а.с.18) де зазначив: «У звязку із відсутністю в ЄАІС Держмитслужби інформації стосовно надходження товарів, оформлених митним постом «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби за ЕЕ №500000/1/905992, 06.03.2021, одержувач ТОВ «ПІВДЕННА ПАЛЬМІРА ТРЕЙД КОМПАНІ» (юридична адреса: м.Одеса, вул.Космонавтів Комарова, буд.10, 65101), місце прибуття МЛС «Компанії «ЮККА» (юридична адреса: Одеська область, м.Білгород-Дністровський, с.Салгани, вул.Шабська, 28), перевізник ТОВ «ДВ Транс» (юридична адреса: м.Одеса, вул.Павлодарська, буд.56) просимо вирішити питання щодо складання протоколу про порушення митних правил за ст.470 Митного кодексу України».

Начальник митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби скерував до відділу контролю за переміщенням товарів Одеської митниці Держмитслужби лист №7.10-28.4/334 від 23.03.2021 (а.с.19), відповідно до якого зазначив, що митним постом «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби до управління забезпечення протидії митним правопорушенням Одеської митниці Держмитслужби був направлений лист та копії наявних відповідних документів з пропозицією вирішити питання щодо складання протоколу про порушення митних правил за ст.470 Митного кодексу України за фактом недоставляння товарів до митного органу призначення, оформлених митним постом «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби за ЕЕ №500000/1/905992, 06.03.2021.

Одеською митницею Держмитслужби 23.03.2021 складено протокол №0268/50000/21 про порушення митних правил (а.с.20-24), відповідно до якого ОСОБА_2 скоїв порушення митних правил, передбачене ч.3 ст.470 Митного кодексу України.

В.о. начальника управління забезпечення протидії митним правопорушенням Одеської митниці Держмитслужби скерував на адресу в.о. начальника Одеської митниці Держмитслужби лист №7.10-20-07/39 від 09.04.2021 (а.с.40-46) відповідно якого зазначив про встановлення неналежного виконання посадових обов`язків посадовими особами митного поста «Одеса-аеропорт», зокрема про наявність у діях старшого державного інспектора ВМО №2 МП «Одеса-аеропорт» Дєментьєвої І.В. порушень митного законодавства, а саме: статей 336, 337 Митного кодексу України та вимог Порядку виконання митних формальностей при здійснення транзитних переміщень, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.10.2012 №1066.

Крім того, у зазначеному листі внесені пропозиції, окрім іншого, порушити дисциплінарні провадження відносно старшого державного інспектора ВМО №2 митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці Держмитслужби Дєментьєвої І.В.

Одеська митниця Держмитслужби прийняла наказ №215 від 09.04.2021 «Про порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_3 » (а.с.47) (далі – Наказ №215), відповідно до якого керуючись вимогами статей 64, 65, 71, 72, частини 1 статті 68 Закону України «Про державну службу», Порядку здійснення дисциплінарного провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1039 «Про затвердження Порядку здійснення дисциплінарного провадження», роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 23.07.2020 №103р/з, на підставі доповідної записки в.о. начальника управління забезпечення протидії митним правопорушенням ОСОБА_4 від 09.04.2021 №7.10-20-0738, наказано, окрім іншого:

« 1.Порушити дисциплінарне провадження старшого державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Одеса-аеропорт» Одеської митниці ОСОБА_5 .

2.Встановити строк здійснення дисциплінарного провадження з 12.04.2021 по 30.04.2021.

3. ОСОБА_6 від виконання посадових обов`язків на час проведення дисциплінарного провадження».

Позивач, не погоджуючись з п.1 та п.3 Наказу №215, звернувся до суду з вимогою про визнання їх протиправними та просила скасувати.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях безпосередньо визначені Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.9 вказаного Закону України «Про державну службу», державний службовець під час виконання посадових обов`язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов`язки. Державний службовець зобов`язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.

А як визначено ст.62 цього ж Закону України «Про державну службу», державний службовець зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені ст.8 цього Закону, а також: 1) не допускати вчинків, несумісних із статусом державного службовця; 2) виявляти високий рівень культури, професіоналізм, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців; 3) дбайливо ставитися до державного майна та інших публічних ресурсів.

Так, за правилами ч.ч.1,2 ст.65 Закону України «Про державну службу», підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов`язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.

Як передбачено приписами ст.68 Закону України «Про державну службу», дисциплінарні провадження ініціюються суб`єктом призначення та порушуються шляхом видання відповідного наказу (розпорядження): міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; суб`єктом призначення - стосовно інших державних службовців.

Частиною 2 ст.68 Закону України «Про державну службу» встановлено, що дисциплінарні стягнення накладаються (застосовуються): 1) на державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А»: зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення з урахуванням пропозиції Комісії; 2) на державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В»: зауваження - суб`єктом призначення; інші види дисциплінарних стягнень - суб`єктом призначення за поданням дисциплінарної комісії.

Як передбачено положеннями ч.ч.1,2 ст.69 Закону України «Про державну службу», для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ.

Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», є Комісія. Дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», утворює керівник державної служби у кожному державному органі.

Як вбачається з ч.ч.9-11 ст.69 Закону України «Про державну службу», дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу державного службовця, сформовану в установленому цим Законом порядку.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Суб`єкт призначення протягом 10 календарних днів зобов`язаний прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії або подання дисциплінарної комісії або надати вмотивовану відмову протягом цього строку.

У відповідності до ч.ч.1,3 ст.71 Закону України «Про державну службу», з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування.

У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов`язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов`язково.

Службове розслідування стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії «А», проводиться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, а стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій «Б» і «В», - дисциплінарною комісією у державному органі.

Тривалість службового розслідування не може перевищувати 1 (один) місяць. За потреби зазначений строк може бути продовжений суб`єктом призначення, але не більш як до 2-х місяців.

Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст.73 Закону України «Про державну службу», з метою збору інформації про обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження, для визначення дисциплінарною комісією ступеня вини, характеру і тяжкості цього дисциплінарного проступку Комісією, дисциплінарною комісією формується дисциплінарна справа.

Дисциплінарна справа повинна містити: 1) дату і місце її формування; 2) підстави для відкриття дисциплінарного провадження; 3) характеристику державного службовця, складену його безпосереднім керівником, та інші відомості, що характеризують державного службовця; 4) відомості щодо наявності чи відсутності дисциплінарних стягнень; 5) інформаційну довідку з викладенням обставин щодо вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку; 6) пояснення державного службовця щодо обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 7) пояснення безпосереднього керівника державного службовця з приводу обставин, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 8) пояснення інших осіб, яким відомі обставини, які стали підставою для порушення дисциплінарного провадження; 9) належним чином завірені копії документів і матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 10) відомості про причини і умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, на підставі яких з державного службовця знімають звинувачення; 11) висновок за результатами службового розслідування (у разі його проведення); 12) висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності; 13) опис матеріалів, які містяться в дисциплінарній справі.

Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиції Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі, які мають рекомендаційний характер для суб`єкта призначення.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про державну службу», дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби.

Як передбачено положеннями ст.78 Закону України «Про державну службу», рішення про накладення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено державними службовцями категорії «А» до суду, а категорій «Б» і «В» - до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, або до суду. Скарга подається протягом 10 календарних днів після одержання державним службовцем копії наказу (розпорядження) про накладення дисциплінарного стягнення.

Таким чином, зі змісту вищевикладених норм діючого у цій сфері законодавства вбачається, що недотримання державним службовцем службової дисципліни має наслідком вчинення ним дисциплінарного проступку та можливості подальшого притягнення його до дисциплінарної відповідальності. При цьому, обставини дисциплінарного проступку мають встановлюватись безпосередньо під час службового розслідування та оформлюватись відповідним рішенням.

Разом з тим, відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

А згідно із ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст.55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим і реальним, тобто стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Звертаючись до суду із позовом про скасування акту суб`єкта владних повноважень, позивач має чітко і зрозуміло обґрунтувати, яким же саме чином даний спірний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.

Як встановлено з матеріалів справи, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, фактично стосуються розгляду питання правомірності наказу відповідача про порушення дисциплінарного провадження.

Для задоволення цього позову адміністративний суд повинен чітко установити, що в зв`язку з прийняттям спірного наказу в оскаржуваній частині суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Суд також звертає увагу і на обов`язок суду під час вирішення спору пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Враховуючи вищевикладене, підставами для визнання протиправними актів суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Разом з тим, одночасно необхідно звернути увагу на той факт, що прийняття спірного наказу про порушення дисциплінарного провадження - це відповідні процесуальні дії суб`єкта владних повноважень (відповідача), якими лише тільки розпочинаються ці дисциплінарні провадження, а тому їх правомірність має бути предметом оцінки суду включно при розгляді справи про визнання протиправним та скасування рішень суб`єкта владних повноважень, прийнятих за результатами вже проведених дисциплінарних проваджень.

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини, на переконання суду розгляд питання правомірності винесення наказу про порушення дисциплінарного провадження в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів такого дисциплінарного провадження та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за його результатами, у сукупності з іншими доказами не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки з цих спірних питань викладені в постановах Верховного Суду від 15.03.2019 по справі №815/622/17 та від 12.02.2020 по справі №160/7402/18.

Отже, приймаючи до уваги вищезазначені обставини справи, перелічені вище норми діючого у цій сфері законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних і достатніх підстав для скасування спірного наказу в частині порушення дисциплінарного провадження відносно позивача, який, в свою чергу, як на момент його прийняття, так і на даний час, ще не порушує прав, обов`язків і інтересів позивача та ще не несе жодних негативних правових наслідків для останньої, в зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають, оскільки є необґрунтованими та передчасними.

Що ж стосується інших позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування пункту 3 наказу відповідача в частині відсторонення її від виконання посадових обов`язків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

З викладених норм Конституції України убачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Як передбачено ст.72 Закону України «Про державну службу», державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених п.п.1,7-10,14 ч.2 ст.65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.

Таке рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається відповідно керівником державної служби або суб`єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення лише у разі:

- наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження;

- впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи;

- перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження.

Під час відсторонення від виконання посадових обов`язків державний службовець зобов`язаний перебувати на робочому місці відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку та сприяти здійсненню дисциплінарного провадження.

В свою чергу, ст.72 Закону України «Про державну службу» містить перелік випадків, які є обов`язковою підставою для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків, зокрема наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи; перешкоджання в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Суд зазначає, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків приймається одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження та повинно бути мотивованим - за наявності яких обставин необхідно відсторонити державного службовця від виконання посадових обов`язків.

Водночас, загальне посилання на статті 64, 65, 71, 72, частини 1 статті 68 Закону України «Про державну службу», Порядок здійснення дисциплінарного провадження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1039 «Про затвердження Порядку здійснення дисциплінарного провадження», роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 23.07.2020 №103р/з, та на доповідну записку в.о. начальника управління забезпечення протидії митним правопорушенням ОСОБА_4 від 09.04.2021 №7.10-20-0738 не є виявленням порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», та не є належним обґрунтуванням наявності обставин, що дають підстави вважати, що позивач може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; має вплив на працівників шляхом протиправного тиску на підлеглих, погроз звільненням з роботи; перешкоджає в інший спосіб об`єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На думку суду, оскаржуваний пункт наказу в частині відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачем не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для прийняття спірного рішення, достовірність даних, які були взяті до уваги.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме відбувалася процедура його прийняття, чи була дотримана процедура його прийняття. Обсяг і ступінь мотивації залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, які доводи взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувався відповідач.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32), яка є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Оскільки в п.3 Наказу №215 не наведено жодного обґрунтування прийнятого рішення про відсторонення позивача від виконання посадових обов`язків, суд вважає, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню у цій частині.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за звернення до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. (а.с.10).

Таким чином, у зв`язку із частковим задоволенням позову, належить стягнути на користь ОСОБА_1 з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу в.о. начальника Одеської митниці Держмитслужби Олексія Бочко «Про порушення дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 » №215 від 09.04.2021.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - Одеська митниця Держмитслужби (вул.Лип Івана та Юрія, буд.21А, м.Одеса, 65078, код ЄДРПОУ 43333459).

Суддя Вовченко О.А.