Рішення № 97907828, 24.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6175/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування пункту протоколу та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 14 квітня 2021 року через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати пункт 5 протоколу № 33 від 04.03.2021 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

2. Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та у Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», у розмірі 630600,00 грн. (шістсот тридцять тисяч шістсот грн.00 копійок).

Ухвалою від 19 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

28 квітня 2021 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що йому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби. Позивач звернувся до Одеського обласного територіального центру комплектування та соцпідтримки із заявою про направлення документів до Міністерства оборони України з метою призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Проте, відповідач прийняв рішення про повернення документів на доопрацювання у зв`язку з тим, що надана позивачем довідка про обставини поранення, контузії, травми на зберігання в архів не надходила. ОСОБА_1 , вважаючи зазначене рішення протиправним, звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою суду від 19 травня 2021 року заяву представника Міністерства оборони України (вх. №24871/21) задоволено. Продовжено Міністерству оборони України строк на подання відзиву та витребуваних доказів до 27 травня 2021 року.

Від Міністерства оборони України 26.05.2021 на адресу суду надійшов відзив (вх.№27014/21), у якому відповідач зазначає, що інформацію про обставини травми позивач наводить даними, зазначеними у довідці Вищого військово-політичного загальновійськового училища м.Новосибірськ від 29.11.1990, проте, відомості з зазначеної установи до архівів на зберігання не надходили, а з тих, що надійшли відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 травми. Вказує, що довідка від 29.11.1990 не є офіційним документом, оскільки її форма не відповідає ДСТУ 4163-2003, 2732-2004, та зазначений документ не є достовірним. Зазначає, що комісією Міністерства оборони України правомірно повернуто документи на доопрацювання, оскільки документи повернуті з метою витребування медичних документів з достовірною інформацією про отримання травми або про лікування за наслідками отриманої травми протягом трьох років після отримання травми.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, відзивом відповідача на позовну заяву, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують вимоги та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернувся до військового комісару Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки із заявою від 20.08.2020 (а.с.67) у якій просив виплатити йому одноразову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з проходженням військової служби.

До зазначеної заяви від 20.08.2020 позивачем було додано:

- копію довідки МСЕК серії 12ААБ від 24.06.2020 №729194 (а.с.68);

- копію витягу з наказу начальника Одеського інституту сухопутних військ (по стройовій частині) від 28.12.2007 №281 (а.с.69), відповідно до якого полковника ОСОБА_1 з 28.12.2007 виключено із списків особового складу інституту;

- копія паспорту (а.с.70-71) та копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.72);

- витяг з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №71 від 19 лютого 2020 року) (а.с.73), відповідно до якого «Травма полковника запасу ОСОБА_1 , 1966 р.н. «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Множинні забої, садна голови та тулуба», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, довідкою про обставини травми від 24.11.90 №ЗН/15, - травма, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби»;

- копію довідки від 29.11.1990 про обставини поранення, контузії, травми, каліцтва (а.с.74), з якої вбачається, що старший лейтенант БОУП НВВПОУ ОСОБА_2 , 1966 р.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав травму ЗЧМТ, струс головного мозку, чисельні удари і садна голови та тулуба. Під час водіння БМП при відпрацюванні нормативу постановки ВМП в окоп заднім рухом сталося перекидання машини. У стані алкогольного, наркотичного сп`яніння не перебував.

Військовий комісар Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки направив на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України лист №8512 від 03.09.2020 (а.с.66), у якому надав висновок, де зазначив, що командування вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання зазначеної грошової допомоги у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше з`явилась інвалідність, оскільки 24.06.2020 визнаний особою з інвалідністю другої групи внаслідок травми, пов`язаної із виконанням обов`язків військової служби.

03 вересня 2020 року військовий комісар Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки направив анкету-запит вих.№8510 на адресу начальника філії Центрального архіву Міністерства оборони РФ (Центрального військового округу м.Новосибірськ) (а.с.76) та вих.№8511 на адресу начальника філії Центрального архіву Міністерства оборони РФ (воєнно-медичних документів) (а.с.77) у який просив надати інформацію щодо видачі начальником Новосибірського вищого воєнно-політичного загальновійськового училища довідки про обставини травми від 29.11.1990, інші дані про травму ОСОБА_3 (акт розслідування, накази, медична документація).

На запит вих.№8511 від 03.09.2020 Центральний архів Міністерства оборони РФ (воєнно-медичних документів) направив лист від 07.10.2020 №8-205 (а.с.82), у якому зазначив, що надати витребувану інформацію не є можливим, оскільки документи Вищого воєнно-політичного училища м.Новосибірськ за 1990 рік у філіал на зберігання не надходили та рекомендував звернутись до Філії Центрального архіву Міністерства оборони РФ (Центрального воєнного округу м.Новосибірськ). Книги обліку видачі довідок (у т.ч. за обставинами поранення, контузії, травми, каліцтва), журнали (книги) обліку подій, акти розслідувань, медична документація Новосибірського вищого воєнно-політичного загальновійськового училища імені 60-річчя Великого Жовтня на зберігання до філії Центрального архіву (Центрального воєнного округу м.Новосибірськ) не надходили.

На запит вих.№8510 від 03.09.2020 Філія Центрального архіву Міністерства оборони РФ (Центрального військового округу м.Новосибірськ) надала лист від 23.10.2020 №40/1831 (а.с.83) у якому зазначено, що накази начальника Новосибірського вищого воєнно-політичного загальновійськового училища імені 60-річчя Великого Жовтня за 1990 рік передані на зберігання до Філії Центрального архіву Міністерства оборони РФ (м.Пугачов, Саратівська область).

Від філії Центрального архіву Міністерства оборони РФ (м.Пугачов, Саратівська область) на адресу військового комісара Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки надійшов лист від 27.11.2020 №20/1/5387 (а.с.84) у якому зазначається, що у наказах начальника Новосибірського вищого воєнно-політичного загальновійськового училища імені 60-річчя Великого Жовтня по загальним питанням та стройовій частині за жовтень-грудень 1990 року відомості про отримання травми ОСОБА_1 відсутні. Інші накази начальника Новосибірського вищого воєнно-політичного загальновійськового училища імені 60-річчя Великого Жовтня, книги обліку надзвичайних пригод за запитуваний період, акти розслідувань, а також медичні документи лазарету Новосибірського вищого воєнно-політичного загальновійськового училища імені 60-річчя Великого Жовтня на зберігання до філії Центрального архіву Міністерства оборони РФ не надходили.

Зазначені відповіді архівів військовий комісар Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки направив до Департаменту фінансів Міністерства оборони України (а.с.78-81).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №33 від 04.03.2021 (а.с.86) «у відповідності до пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975:

5.Полковнику в запасі ОСОБА_1 (Одеський ОТЦКСП), звільненому 28.12.2007, який є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок травми, пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби, оскільки документи потребують уточнення.

Так, у поданих документах наявна довідка Новосибірського військово-політичного загальновійськового училища від 29.11.1990 про обставини травми ОСОБА_1 .

У довідці Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (філіал військово-медичних документів м.Санкт-Петербург) від 07.10.2020 №8-205 та в довідці філіалу Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (м.Пугачов) від 27.11.2020 №20/1/5387, а також, в довідці філіалу Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації (центральний військовий округ м.Новосибірськ) від 23.10.2020 №40/1831 зазначено, що акти розслідування, накази, медична документація Новосибірського військово-політичного загальновійськового училища на зберігання в архів не надходили.

Ураховуючи зазначене, документи повертаються на доопрацювання з метою витребування медичних документів про отримання травми або про лікування за наслідками отриманої травми протягом трьох років після отримання травми».

Одеський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив на адресу ОСОБА_1 лист №4311 від 05.04.2021 (а.с.85), у якому довів до відома позивача рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №33 від 04.03.2020 та зазначив: «Зважаючи, що факт отримання травми не підтверджено архівними даними, пропонуємо Вам надати до відділу оформлення допомог, військових пенсій та пільг сектору соціальної підтримки медичні документи, які підтверджують факт отримання травми або про лікування за наслідками отриманої травми протягом трьох років після отримання травми.

За надходженням вказаних документів, вони будуть надіслані на Комісію для прийняття обґрунтованого рішення про призначення або про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до чинного законодавства».

Позивач, не погоджуючись з п.5 прийнятого рішення №33 від 04.03.2021, звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

Вирішуючи дану справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Так, частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, відповідно до п. 4, 7 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, ми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, вчених у цьому підпункті; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пунктами 6, 7 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до пунктів 11-14 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати.

Відповідно до статті 16-4 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком, зокрема, подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, що кореспондується з пунктом 19 Порядку №975.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до військового комісару Одеського обласного територіального центру комплексування та соціальної підтримки із заявою від 20.08.2020 до якої було додано:

- копію довідки МСЕК серії 12ААБ від 24.06.2020 №729194 (а.с.68);

- копію витягу з наказу начальника Одеського інституту сухопутних військ (по стройовій частині) від 28.12.2007 №281 (а.с.69), відповідно до якого полковника ОСОБА_1 з 28.12.2007 виключено із списків особового складу інституту;

- копія паспорту (а.с.70-71) та копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с.72);

- витяг з протоколу засідання 18 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол №71 від 19 лютого 2020 року) (а.с.73), відповідно до якого «Травма полковника запасу ОСОБА_1 , 1966 р.н. «Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку. Множинні забої, садна голови та тулуба», що підтверджено медичними та військово-обліковими документами, довідкою про обставини травми від 24.11.90 №ЗН/15, - травма, так, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби»;

- копію довідки від 29.11.1990 про обставини поранення, контузії, травми, каліцтва (а.с.74), з якої вбачається, що старший лейтенант БОУП НВВПОУ ОСОБА_2 , 1966 р.н. ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав травму ЗЧМТ, струс головного мозку, чисельні удари і садна голови та тулуба. Під час водіння БМП при відпрацюванні нормативу постановки ВМП в окоп заднім рухом сталося перекидання машини. У стані алкогольного, наркотичного сп`яніння не перебував.

Отже, зазначена заява від 20.08.2020 відповідає вимогам пункту 11 Порядку №975.

Проте, відповідачем прийнято рішення 04.03.2021 про повернення документів на доопрацювання у зв`язку з тим, що акти розслідування, накази, медична документація Новосибірського військово-політичного загальновійськового училища на зберігання в архів не надходили та з метою витребування медичних документів про отримання травми або про лікування за наслідками отриманої травми протягом трьох років після отримання травми

Суд зазначає, що Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №825/2006/16.

З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2020 року справа №760/16219/16-а.

Суд враховує, що зазначена довідка від 29.11.1990 надрукована на бланку, містить штамп, печатку, дату, номер, посаду, прізвище та підпис особи, яка її склала та містить чіткі дані про обставини причин та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

Крім того, ненадходження актів розслідування, наказів, медичної документації Новосибірського військово-політичного загальновійськового училища на зберігання в архів, не може ставити під сумнів відомості, зазначені у довідці.

Відповідачем, у свою чергу, не спростовано відомості, які зазначені у довідці від 29.11.1990, копія якої надавалася позивачем.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що довідка від 29.11.1990 про обставини поранення, контузії, травми, каліцтва засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

У свою чергу, саме відповідач у цій справі, як уповноважений суб`єкт владних повноважень, зокрема, використовуючи архівні матеріали, зобов`язаний був довести протилежне, а саме, те, що позивач отримав поранення (контузію, травму або каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинив собі тілесні ушкодження.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 25 травня 2018 року у справі № 729/426/17, від 21 серпня 2018 року у справі 295/13892/16-а.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів наявності у відношенні позивача обвинувального вироку, яким би підтверджувалося подання ним неправдивих відомостей для призначення одноразової грошової допомоги шляхом підробки документів.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.62 Конституції особа вважається невинуватою в скоєнні злочину й не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Презумпція невинуватості є одним з основних принципів сучасного кримінального провадження.

Це положення закріплено в п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожен обвинувачений в скоєнні кримінального правопорушення вважається невинним доти, доки його вина не буде встановлена в законному порядку.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 КАС України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження подання позивачем завідомо неправдивих чи неповних відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до п.11 Порядку №975, повернення документів на доопрацювання відбувається у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю.

У даній справі зазначені випадки відсутні, оскільки документи позивачем подані за належністю, у повному обсязі, а інформація, що зазначена у поданих документах, є вичерпною та чіткою.

Відтак суд приходить до висновку, що пункт 5 протоколу № 33 від 04.03.2021 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно застосованого способу судового захисту, шляхом зобов`язання відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, для вирішення питання для призначення одноразової грошової допомоги передує, визначена Порядком №975 процедура, призначення її в судовому порядку, без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

При цьому суд зазначає, що стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Враховуючи, що питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги відповідачем, за результатом поданих документів не вирішено, оскільки документи повернуті, в межах розгляду цієї справи, судом не може бути покладено на Міністерство оборони України обов`язок прийняти конкретне рішення про призначення одноразової грошової допомоги.

Ефективний спосіб захисту, можливий був би при наявності рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні допомоги за умови наявності на її призначення права у позивача. Водночас в даному випадку документи повернуто на доопрацювання, а тому належним способом захисту є зобов`язання Міністерства оборони України розглянути документи позивача щодо призначення та виплатити одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975.

У частині 2 статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Наведене узгоджується із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та практикою Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (ст. 32).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач у позовній заяві просить стягнути витрати на правову допомогу.

За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу позивачем до суду надано:

1) свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_4 №ЗП002302 від 20.08.2019 (а.с.14-15);

2) акт виконаних робіт від 14.04.2021 (а.с.16), відповідно до якого позивачу надані такі послуги:

- отримання запитів до МОУ – 1000,00 грн;

- складання позовної заяви скасування протокольного рішення МОУ від 04.03.2021 року №33 – 4250,00 грн.

3) розрахунок витрат на правову допомогу від 14.04.2021 (а.с.17);

4) квитанцію від 14.04.2021 про оплату ОСОБА_1 5250,00 грн адвокату Примак О.М. (а.с.18).

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу в частині запитів до Міністерства оборони України, а відтак витрати позивача у цій частині у розмірі 1000,00 грн не є обґрунтованими.

Щодо витрат на правничу допомогу зі складання позовної заяви суд, враховуючи предмет спору, який містить один епізод спірних правовідносин та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, справа не містить великої кількості доказів та значного обсягу складених процесуальних документів та приймаючи до уваги часткове задоволення позову, суд доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 5 протоколу № 33 від 04.03.2021 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2020 про виплату одноразової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної з проходженням військової служби з урахуванням вищевикладених висновків суду.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 );

Відповідач - Міністерство оборони України (пр.Повітрофлотський, буд.6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022).

Суддя Вовченко О.А.