Рішення № 97906294, 11.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2021 р. Справа№200/781/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

за участі:

секретар судового засідання: Столяренко Я.С.

від позивача: Фурсов С.М., Константинова О.М. (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Алдошин О.М. (в режимі відеоконференції)

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку одинаку по 10 днів за кожен рік служби в період з 2015 по 2020 роки та зобов`язання її встановити, нарахувати та виплатити; зобов`язання встановити, нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку одинаку з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів в розмірі 157 758,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що під час звільнення з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як батьку одинаку, внаслідок чого порушив його права, гарантовані Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України. Також вказав, що оскільки строк виплати компенсації відповідачем порушено, через непроведення остаточного розрахунку при звільненні, відповідач має сплатити позивачу також середній заробіток за весь період затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

У наданих до суду письмових поясненнях позивач зазначив аналогічне викладеному у позиві, вказав, що відповідач вільно трактує норми законів, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про відсутність у позивача права на отримання компенсації за дні невикористаної під час проходження служби відпустки.

Відповідач проти задоволення вимог заперечував з підстав, викладених у наданому до суду відзиві на позов. За змістом відзиву відповідач вказав, що позивач під час проходження служби та звільнення не звертався із рапортами про надання йому спірної відпустки, як і про виплату йому компенсації через її невикористання. Крім цього, підстав для виплати компенсації за спірну відпустку, невикористану у 2015 році, немає, оскільки дружина позивача померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, використання додаткової відпустки за цей рік до його закінчення було неможливо. До цього ж, додаткові відпустки в особливий період (період мобілізації) військовослужбовцям військової служби не надаються.

Стосовно вимог про виплату середнього заробітку за весь період затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки відповідач зазначив, що військова служба є службою особливого характеру та регулювання порядку її проходження здійснюється спеціальними нормативно-правовими актами, з огляду на що неможливо застосувати до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України.

Крім цього, посилаючись на проведення з відповідачем остаточного розрахунку при звільненні – 03.04.2020 відповідач зауважив на пропуску позивачем строку звернення до суду, що встановлений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.01.2021 провадження у справі відкрито, справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. 25.03.2021 судом постановлено ухвалу про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та витребування доказів з відповідача, підготовче засідання у справі призначено на 13.04.2021. Ухвалою від 13.04.2021 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.04.2021. На підставі клопотання представника позивача судове засідання, призначене на 28.04.2021, відкладено на 12.05.2021. 12.05.2021 судом постановлено ухвалу про витребування доказів з Маріупольського об`єднаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у зв`язку із чим в розгляді справи оголошено перерву, наступне судове засідання призначене на 24.05.2021. Через ненадання витребуваних судом документів на виконання ухвали суду від 12.05.2021, судове засідання відкладено на 11.06.2021.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Мати ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , дружина позивача, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

28.04.2015 позивачем укладено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України, строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. Наказом Командира військової частини 3057 Національної гвардії України № 87 (по стройовій частині) від 30.04.2015 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення. Наказом командира Військової частини 3057 від 03.04.2020 № 68 припинено контракт про проходження військової служби та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивача, звільненого з військової служби наказом командира Військової частини 3057 від 01.04.2020 № 25 о/с на підставі підпункту «й» пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду).

Листом від 03.08.2020 позивач звернувся до відповідача, просив внести зміни до наказу про звільнення та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як батько одинаку за період з 2015 по 2020 роки.

У листі від 19.11.2020 відповідач повідомив позивача, що він під час звільнення не звертався із рапортами про надання йому додаткової відпустки, як і про виплату йому компенсації через її невикористання.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, що здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби є Закон України “Про військовий обов`язок та військову службу” № 2232-XII від 25.03.1992 (надалі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частина шоста вказаної статті Закону №2232-XII визначає види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за контрактом.

У відповідності до частини 3 статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статей 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законам.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі, якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 5 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі - Наказ № 200) передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.

Згідно з пунктом 10 цього розділу грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

За п. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 % загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

За ст. 1 Закону № 3543-XII особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію”, затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, оголошено проведення часткової мобілізації.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У відповідності до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ

Підстави та порядок надання додаткової відпустки військовослужбовцям передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Інструкції № 200 у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач в період проходження військової служби з 2015 по 2020 роки не використав додаткову відпустку як батько дитини, який виховує їх без матері.

Положеннями спеціальних у спірних правовідносинах законодавчих актів щодо військовослужбовців не врегульовано питання щодо строків звернення до суду у спорах про стягнення належних до виплати сум під час звільнення, з огляду на що, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Статтею 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 2 Закону України “Про оплату праці” визначено, що до структури оплати праці входять: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата, що включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до викладеного Верховним судом України в постанові від 26.10.2016 по справі 6-1395цс16 у розумінні статті 233 Кодексу законів про працю України працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Отже, в даному випадку позивач не обмежений троком звернення до суду із вимогами щодо виплати компенсації за невикористану під час проходження служби відпустку.

Відповідно до встановлених судом обставин в період проходження позивачем служби у військовій частині тривав особливий період, протягом якого додаткові відпустки не надаються. Втім, суд зазначає, що приписами чинного законодавства не обмежено право військовослужбовця на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) отримання особою грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Вирішуючи спір по суті у справі № Пз/9901/4/19 Верховний Суд в рішенні від 16.05.2019 зазначив, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпустки. Однак, Законом № 2011-ХІІ, не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права.

При вирішенні спору Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд не приймає посилання відповідача на відсутність в позивача права на додаткову відпустку за 2015 рік, вмотивованих тим, що її використання позивачем до закінчення 2015 року неможливо, та зазначає, що чинним законодавством не встановлено можливості визначення тривалості додаткової відпустки в залежності від дати виникнення права на неї. Відповідно до ч. 7 ст. 19 Закону України «Про відпустки» додаткові відпустки, зокрема, працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Отже, під час звільнення позивача відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані за період служби дні додаткової відпустки, як батько дитини, який виховує їх без матері.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку одинаку по 10 днів за кожен рік служби за 2015-2020 роки та зобов`язання її встановити, нарахувати та виплатити підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача встановити, нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку одинаку суд зазначає таке.

Відповідно до наявних в матеріалах справи документів затримка у виплаті компенсації за невикористані дні відпустки на час розгляду справи становить 435 календарних днів (03.04.2020 по 11.06.2021).

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися приписи статей 116 та 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення є Інструкція № 200, пунктом 5 розділу І якого, серед іншого, визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Інструкції № 200 можна дійти висновку, що згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років) та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія), що вказані у грошовому атестаті військовослужбовця.

Виходячи з довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 розмір його грошового забезпечення за лютий 2020 року становить 14006,91 грн (за виключенням винагороди ООС, яка є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, оскільки виплачується за наявності певних умов), за березень 2020 року – 11690,76 грн (за включенням винагороди ООС та матеріальної допомоги при звільненні). Розмір середньоденного грошового забезпечення становить 428,29 грн ((14006,91 + 11690,78 )/60). Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу – 186 306,15 грн (428,29 грн * 435).

Суд вважає за необхідне відмітити, що нарахована позивачу сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, має бути співмірною із сумою компенсації за невчасний розрахунок.

При цьому, сума розрахованої компенсації 186 306,15 грн не може вважатися співмірною, оскільки остання значно більша ніж суми компенсації, яка підлягає виплаті за невикористані дні додаткової відпустки 21 666,50 грн. (50 * 433,33 (сума одноденного грошового забезпечення на день звільнення).

Так, позиція щодо застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналіз викладених норм, дає підстави вважати, що при вирішенні вказаного спору, суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні справи № 806/2473/18 і викладений у постанові від 30.10.2019.

У свою чергу, за приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладені норми, та враховуючи обставини справи, враховуючи звернення позивача із вимогою про виплату грошової компенсації за невикористані дні відпустки майже через 4 місяці після звільнення, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі, встановити на рівні сумі компенсації за невикористану додаткову відпустку – 21 666,50 грн.

Отже, заявлений позов підлягає задоволенню частково.

З огляду на викладене вище, на підставі положень Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України «Про відпустки», Кодексу законів про працю України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 241-243, 245, 246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3057 Національної гвардії України щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі грошового забезпечення при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку-одинаку за 2015-2020 роки.

Зобов`язати Військову частину 3057 Національної гвардії України встановити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як батьку-одинаку розміром 10 днів за кожен рік служби в період з 2015-2020 роки.

Зобов`язати Військову частину 3057 Національної гвардії України виплатити середній заробіток за період затримки виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як батьку-одинаку за 2015-2020 роки з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів в сумі 21 666 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят шість) гривень 50 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 22.06.2021.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач) – ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Військова частина 3057 Національної гвардії України (відповідач) – ЄДРПОУ 23313948, місцезнаходження: 87525, Донецька область, Маріуполь, проспект Нахімова 186.

Суддя А.С. Михайлик