Рішення № 97906221, 25.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2021 року Справа № 160/6354/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Горбалінського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21.04.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, з врахуванням всього трудового стажу роботи, зазначеного у трудовій книжці, періоду навчання згідно диплому, заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 1 ст. 28, ч. 3 ст. 29 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення – 23.11.2018 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалась на те, що до січня 1993 року вона проживала на території України за адресою: АДРЕСА_1 . Згодом виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 23.11.2018 року позивачка, через свого представника, звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак отримала в цьому відмову. Вважаючи відмову у призначенні пенсії неправомірною звернулася з позовом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

18.05.2021 року представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що до заяви про призначення пенсії позивачкою не було надано документу щодо підтвердження місця реєстрації на території України. Крім того, у наданому пакеті документів містяться завірені копії закордонного паспорта на ім`я ОСОБА_2 , що не відповідає прізвищу, імені та по батькові, які зазначені у заяві про призначення пенсії. При цьому документи, надані для призначення пенсії, не були предметом розгляду відділу з питань призначення пенсії, до компетенції якого віднесене зазначене питання. Що стосується виплати пенсії на банківський рахунок, то позивачка особисто до органу Пенсійного фонду та до банківської установи відповідної заяви не надавала.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у 1993 році ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.

23.11.2018 року представник ОСОБА_1 за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) із заявою про призначення пенсії за віком та документами.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-0214-8/2122 від 18.02.2020 року представника позивача повідомлено про наступне.

Згідно з п. 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 2.9. Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу) та документи про місце її проживання (реєстрації) та вік.

У наданому пакеті документів містяться завірені копії закордонного паспорта на ім`я ОСОБА_4 , що не відповідає прізвищу, імені та по батькові, які зазначені у заяві про призначення пенсії.

Оскільки представник за довіреністю надав документи, які не відповідають вимогам Порядку № 22-1, розглянути заяву немає можливості.

Не погодившись з такою позицією відповідача, ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Як встановлено ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок 22-1) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

В листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 0400-0214-8/2122 від 18.02.2020 року зазначені наступні підстави для відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 :

«Згідно з п. 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу Пенсійного фонду за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 2.9. Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу) та документи про місце її проживання (реєстрації) та вік.

У наданому пакеті документів містяться завірені копії закордонного паспорта на ім`я ОСОБА_4 , що не відповідає прізвищу, імені та по батькові, які зазначені у заяві про призначення пенсії.»

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживає в Ізраїлі, тому у неї відсутнє постійне місце проживання в Україні. Вказане виключає можливість надання документу про місце її проживання (реєстрації) в Україні.

Щодо тверджень відповідача відносно того, що в заяві про призначення пенсії вказано ПІБ позивача – ОСОБА_1 , а в паспорті громадянина України для виїзду за кордон вказано ОСОБА_4 , то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що графа «по батькові» в паспорті громадянина України для виїзду за кордон не передбачена.

Слід також зазначити, що з паспорту позивача для виїзду за кордон та індивідуального податкового номеру можливо ідентифікувати особу позивача.

Крім того, відповідач не позбавлений можливості зробити запити до відповідних державних органів України для підтвердження особистості позивача, чого відповідачем зроблено не було, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Таким чином, доводи відповідача, викладені в листі № 0400-0214-8/2122 від 18.02.2020 року, є необґрунтованими.

При цьому, з матеріалів справи та відзиву відповідача вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснювався розгляд доданих до заяви документів, не досліджувався їх зміст.

Відповідно до п. 4.2 Порядку 22-1 саме до повноважень відповідача належить, зокрема, перевірка змісту і належності оформлення наданих документів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

В зв`язку з тим, що доводи відповідача, викладені в листі № 0400-0214-8/2122 від 18.02.2020 року, визнані судом необґрунтованими, бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо розгляду документів, доданих до заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.11.2018 року, є протиправною.

З огляду на те, що відповідачем не здійснювався розгляд доданих до заяви документів, не досліджувався їх зміст позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , з врахуванням всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, періоду навчання згідно диплому, заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 1 ст. 28, ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати звернення - 23.11.2018 року та виплачувати на визначений пенсіонером банківський рахунок є передчасною та задоволенню не підлягає.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.11.2018 року.

Відносно строку звернення до суду, слід зазначити наступне.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та негативні наслідки на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на призначення/перерахунок пенсії за віком), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Тобто, відносини щодо реалізації конституційного права на соціальний захист між позивачем та пенсійним органом виникли з моменту отримання останнім заяви позивача про призначення пенсії, виходячи із змісту конституційного права на соціальних захист зазначені відносини є триваючими, оскільки право на пенсію гарантується державою, є довічним і не може бути обмеженим неправомірними діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 454,00 грн. підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.11.2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.11.2018 року, з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 454,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський