Рішення № 97899266, 22.06.2021, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/428/20

Провадження № 2/347/18/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі :

головуючої– судді: Крилюк М.І.,

секретаря – Лазорик Л.В.,

адвокатів: Кириляк С.Г., Михайлишин Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади с.Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, державний реєстратор Косівської міської ради Івано-Франківської області Косович Володимир Михайлович про визнання незаконним та скасування рішення Нижньоберезівської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку , скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади с.Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, державний реєстратор Косівської міської ради Івано-Франківської області Косович Володимир Михайлович про визнання незаконним та скасування рішення Нижньоберезівської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку , скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та пояснили, що в користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 0,2305га, яка знаходиться с.Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області. В грудні 2018р. позивач звернувся до органу місцевого самоврядування із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації на оформлення права власності на землю та згідно рішення сільської ради від 23.12.2018р. йому надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства: ділянка № НОМЕР_1 площею 0,2074га та ділянка № НОМЕР_2 площею 0,2305га – сіножаті, що знаходяться в АДРЕСА_1 . Після цього він звернувся для виготовлення технічної документації до Державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру про земельну ділянку, яку він має намір приватизувати. Однак, йому було відмовлено з тих підстав, що вказана земельна ділянка приватизована ОСОБА_3 . Вважає, що земельна ділянка, яка перебуває у його користуванні з 2000року незаконно передана у власність ОСОБА_3 , оскільки ніколи не перебувала у його користуванні. Просять визнати незаконним та скасувати рішення Нижньоберезівської сільської ради від 03.03.2019р. №6-16/2019 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передати у власність ОСОБА_3 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,4704га із земель сільськогосподарського призначення в т.ч. ділянка № НОМЕР_2 для ОСГ площею 0,2372 га, скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному реєстрі.

Відповідач, бувший голова сільської ради Іванків М.М., позов визнав та пояснив, що померлий ОСОБА_3 ніколи не мав дану земельну ділянку у користуванні та вона йому не передавалася у приватну власність. З жодними заявами про передачу даної земельної ділянки у приватну власність він не звертався. Дана земельна ділянка перебувала у користуванні позивача. Що стосується підписання документів про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 , то він їх підписав помилково.

Відповідач, представник Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади с.Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області у поданій до суду заяві просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги визнає.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник позов не визнали та пояснили, що ОСОБА_3 є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 до складу якого і входить оспорювана позивачем земельна ділянка. Вважають, що жодного доказу про те, що земельна ділянка передана ОСОБА_3 у власність незаконно позивачем не надано. Також позивачем не доведено про те, що він правомірно користується вказаною земельною ділянкою. Будь-яка технічна документація щодо відведення цих земельних ділянок в натурі і погодження їх меж як з суміжними землекористувачами, так і з сільською радою відсутня. Крім цього, за життя ОСОБА_3 ніхто жодних претензій до даної земельної ділянки не пред"являв. А тому, жодних підстав для задоволення даного позову немає, оскільки вимоги позивача є безпідставними та не доведеними в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_2 пояснила, що вона будь-якого відношення до спірної земельної ділянки немає, спадщину на даний час не оформила та не знає навіть де вона розташована.

Представники третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог у поданій до суду заяві просять справу розглянути у їх відсутності та прийняти рішення у відповідності до вимог закону.

Суд, вивчивши матеріали справи, вислухавши сторони, свідків, вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Статтею 14 Конституції Українипередбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Як встановлено в судовому засіданні рішенням Нижньоберезівської сільської ради №6-16/2019 від 03.03.2019р., згідно поданої заяви ОСОБА_3 , йому затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та вирішено передати у власність ОСОБА_3 земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,4704га із земель сільськогосподарського призначення в т.ч. ділянка № НОМЕР_1 для ОСГ площею 0,2332 га та земельна ділянка АДРЕСА_2 для ОСГ площею 0,2372га.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.01.2020р. видно, що власником земельної ділянки площею 0,2332 га для ведення особистого селянського господарства є померлий ОСОБА_3 . Вказаній земельній ділянці присвоєний кадастровий номер 2623684201:01:002:0280.

Відповідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами 1, 2 ст.78 ЗК України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Тобто, судом встановлено, що померлий ОСОБА_3 був законним власником земельної ділянки площею 0,2332 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки згідно ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 видно, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До матеріалів справи долучені копії заповітів від 27.10.2016р. та від 08.12.2015р., згідно яких видно, що ОСОБА_3 за життя належним чином розпорядився своїм майном на користь ОСОБА_2 та свого онука ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Як встановлено в судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 належним чином ще не оформили своє право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , тому на даний час жодного відношення до даної земельної ділянки не мають.

Тобто, з наведених обставин видно, що спірна земельна ділянка площею 0,2332 га належала померлому ОСОБА_3 , який, як ствердив в судовому засіданні його онук ОСОБА_3 , особисто у кабінеті голови сільської ради писав заяву про передачу йому цієї земельної ділянки у приватну власність та сільському голові було добре відомо місце розташування цієї земельної ділянки.

Твердження представника сільської ради Іванків М.М. про те, що йому для підпису подали документи з якими він не ознайомлювався, підписав помилково і на даний час визнає свою помилку жодним чином не заслуговує на увагу, оскільки являючись посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка має відповідні посадові повноваженняі зазначаючи про такі обставини виникає сумнів в зацікавленості його у вирішенні даного земельного питання.

Частиною 5 ст.42 ЗУ «Про місцеве самоврядування» передбачено, що сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. В силу вимог ст. 74 наведеного закону, органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Підстави, види і порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

Суд також бере до уваги і ту обставину, що по даний час сільська рада не зверталася в жодну організацію з приводу помилкового підписання документів про передачу земельної ділянки у власність померлому ОСОБА_3 .

За таких обставин суд визнає, що земельна ділянка ОСОБА_3 передана у власність на законних підставах у відповідності до вимог частин першої, другої статті 118 ЗК України, згідно якої громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених у статті 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачені у статтях 186,186-1 ЗК України.

Представник позивача зазначає, що в технічній документації ОСОБА_3 не правильно зазначені межівники і акт погодження меж не відповідає дійсності. Проте, будь-яких претензій від суміжних землекористувачів по даний час не було, а тому допитані судом свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є родичами позивача та в судовому засіданні ствердили, що не підписували акт на даний час почали діяти на стороні позивача з приводу доведення його незаконних дій по відношенню до спірної земельної ділянки, що викликає сумнів в їх поясненнях.

Що стосується погодження меж, то статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.13 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п`ять робочих днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур`єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Аналіз вказаних норм свідчить, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Непідписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позивачем до матеріалів справи долучені рішення сільської ради, з вказанням різних площ та місць розташування земельних ділянок, а також покази ОСОБА_6 , який на даний час не є головою сільської ради, з приводу даних обставин можуть бути сумнівними. А тому, рішення Державного реєстратора про відмову ОСОБА_1 у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру від 18.03.2019р. є законними, оскільки відповідає дійсним обставинам даної справи так як Державний реєстратор не міг внести відомості про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, оскільки земельна ділянка ОСОБА_1 не належить, а власником її є ОСОБА_3 .

Що стосується розташування земельної ділянки, то згідно довідки Нижньоберезівської сільської ради від 22.01.2020р. видно, що карти села із вказаними місцезнаходженнями кутків і даних земельних ділянок в сільській раді немає, що спростовує твердження позивача щодо назв кутків, а саме кут Долів село, кут Миків, а також в рішеннях сільської ради зустрічається і кут Долі село.

Тобто, твердження позивача про те, що земельна ділянка, яка передавалася у приватну власність ОСОБА_3 за рішенням Нижньоберезівської сільської ради від 03.03.2019р. мала б знаходитись на куті Миків, хоча фактично знаходиться на куті Долів село у с.Нижній Березів Косівського району є безпідставним, оскільки судом встановлено, що сільському голові було відомо про місце розташування земельної ділянки. Під час виготовлення технічної документації щодо відведення земельної ділянки було погоджено її графічну конфігурацію, межі, розмір та місце розташування, про що свідчать підписи суміжних землекористувачів та підпис сільського голови. Також ця документація перед затвердженням сільською радою пройшла земельну експертизу, яка жодних порушень при оформленні та її реєстрації не встановила. Рішення сільської ради від 03.03.2019р. приймалося депутатами на сесії і жодних претензій з боку депутатів чи сільського голови не було.

Як ствердив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 він з 2000року користується земельною ділянкою та сплачує земельний податок. Проте, на підтвердження даних обставин він не надав суду жодного доказу, зокрема квитанції про сплату земельного податку. Також у позивача відсутні докази про відведення спірної земельної ділянки, погодження її меж, місце розташування, передачу межових знаків та чи проходила ця земельна ділянка відповідну реєстрацію. В судовому засіданні представник позивача не заперечила про відсутність таких доказів та посилається тільки на рішення Нижньоберезівської сільської ради.

До матеріалів справи долучено копію рішення Нижньоберезівської сільської ради від 28.12.1996р. про передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0.7500га, а також рішення цієї ж ради від 17.06.2003р. в якому вирішено надати ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку розміром 0.10га на кутку «Долів село» з вільного фонду сільської ради, тобто це зовсім інша земельна ділянка, яка не стосується спірної земельної ділянки і в погосподарських книгах за позивачем не числилася.

Згідно архівного витягу з протоколу сесії Нижньоберезівської сільської ради від 26.12.2000р. видно, що ОСОБА_1 наділено в постійне користування земельну ділянку розміром 0,10га на кутку « ІНФОРМАЦІЯ_2 кут`т з вільного земельного фонду сільської ради. Позивач та його представник посилаються на вказані рішення сільської ради, як на основні документи, які підтверджують його право на спірну земельну ділянку. Однак, такі міркування є помилковими, оскільки земельна ділянка площею 0.2372га зареєстрована ще 10.05.2019р. за ОСОБА_3 , про що свідчать долучені до матеріалів справи дрокументи. А також із пояснень сільського голови, який допускає помилки, дані рішення не можуть бути доказом належності ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, оскільки відсутня будь-яка технічна документація щодо відведення земельної ділянки внатурі і погодження меж як із суміжними користувачами, так і з сільською радою. Також відсутні реєстраційні дані щодо права власності чи права користування ОСОБА_1 цією земельною діялнкою.

Також в судовому засіданні позивач та його представник так і не пояснили, на яких підставах позивач з 2000року користується спірною земельною ділянкою, власником якої з 2019р. є зовсім інша особа. Тобто, жодних доказів того, що земельна ділянка незаконно передана у приватну власність ОСОБА_3 позивачем не надано так і не надано будь-яких доказів, які б підтверджували про законність користування нею ОСОБА_1 .

Згідно з ч.1 ст. 152 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.89 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягає до задоволення, оскільки являються безпідставними та недоведеними в судовому засіданні.

На підставі ст.ст. 319,321 ЦК України, ст.ст. 122, 125 ЗК України та керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 до Яблунівської селищної ради об`єднаної територіальної громади с.Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, державний реєстратор Косівської міської ради Івано-Франківської області Косович Володимир Михайлович про визнання незаконним та скасування рішення Нижньоберезівської сільської ради, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: М.І.Крилюк