Рішення № 97899012, 23.06.2021, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/7124/20

Провадження № 2/206/789/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2021 Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі судді Маштака К.С.,, за участю секретаря судового засідання Різниченко Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України, Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради про забезпечення компенсації за незаконне позбавлення свободи в частині відновлення права знати стан свого здоров`я та зобов`язання надати інформацію про стан психічного здоров`я на час закінчення експертизи у 2009 році,-

І. Стислий виклад позиції позивача, представників відповідачів.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій зазначив, що у 2009 році він двічі утримувався, загалом більше 25 діб, відповідачем КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР для виконання судового рішення у справі Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська про адміністративне правопорушення. Формальною метою такого позбавлення свободи була необхідність виконання постанови, ухваленої іменем Держави України про проведення СПЕ і відповіді на питання про медичний (психічний) стан позивача. В результаті проведення СПЕ відповідачем КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР складено акт в якому відповіді на експертні питання відсутні та суду рекомендовано призначити повторну експертизу. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська встановлений факт, який має юридичне значення, а саме, що вищезазначений акт не є актом експертизи (висновками експерта) у розумінні законодавства України. Це рішення було оскаржено КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР в апеляційному порядку та постановою суду апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні апеляційної скарги. Незважаючи на багаторічні намагання позивача отримати інформацію про стан свого здоров`я, відповідач КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР такої інформації не надає, одночасно наполягаючи в усіх судових справах на своєму статусі медичного закладу, що знаходиться у непримиренному протиріччі з вказаними вимогами законодавства. Всі вказані обставини в позовній заяві встановлені судовими рішеннями і не підлягають додатковому доказуванню. Відповідач Держава Україна дозволяє відповідачу КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР не лише не виконувати вимоги закону про обов`язковість складання висновків експертизи, але й продовжувати триваючі злочини. В правовідносинах, що склалися, позивач вважає, що єдиною формою повідомлення позивача про стан його здоров`я є видача копії висновків експертизи, проведеної у 2009 році. Позивач вимагає забезпечити компенсацію за незаконне позбавлення свободи в частині відновлення права знати стан свого здоров`я й зобов`язати відповідачів невідкладно надати позивачу інформацію про стан психічного здоров`я на час закінчення його експертизи у 2009 році другим відповідачем КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР.

Не погоджуючись із викладеними у позовній заяві обставинами представник КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР (раніше КЗ «ДОКПЛ») подала до суду відзив, згідно якого зазначила, що судовим рішенням був встановлений факт незаконного позбавлення свободи позивача з боку лікарні, яка діяла на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська по справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 про призначення стаціонарної судово-психіатричної експертизи, однак в змісті рішення ЄСПЛ вказано, що попередня психіатрична експертиза, проведена на основі листів ОСОБА_1 , які викликали занепокоєння судді з приводу психічного здоров`я заявника, була не тільки можливою, а й необхідною. 21.09.2009 старший експерт відділення судово-психіатричних експертиз психіатричної лікарні направив до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська клопотання, в якому зазначив, що для проведення експертизи заявника потрібні додаткові документи. Без цієї інформації провести експертизу було неможливо. 08.10.2009 комісією експертів було складено акт, згідно з яким встановити діагноз та надати експертний висновок щодо стану здоров`я заявника було неможливо у зв`язку зі складністю випадку та неясністю клінічної картини. Тому було рекомендовано проведення повторної експертизи. 25.01.2010 Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська призначив по даній адміністративній справі повторну амбулаторну судово-психіатричну експертизу в обласній психіатричній лікарні м. Запоріжжя. Після численних безуспішних спроб забезпечити явку заявника, 16.07.2010 лікарня повернула матеріали справи до Красногрвардійського районного суду м. Дніпропетровська, не виконавши його постанову. Таким чином, винною особою в тому, що на той час не було вирішено питання про презумпцію здоров`я заявника є сам позивач, який ухилився від проведення повторної судово-психіатричної експертизи. Рішенням, на яке посилається позивач, Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про встановлення факту, який має юридичне значення була відновлена презумпція психічного здоров`я ОСОБА_1 . Щодо вимоги позивача про відновлення права знати стан свого здоров`я та зобов`язання надати інформацію про стан свого здоров`я на час закінчення експертизи в 2009 році, представник відповідача зазначила, що згідно рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.11.2017, суд зробив висновок, що провівши судово-психіатричну експертизу заявнику ОСОБА_1 на підставі постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2009, та встановивши, що вирішити експертні питання відносно позивача не виявляється можливим, у відповідності до інструкції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, мали скласти «повідомлення про неможливість надання висновку експерта», а не «акт стаціонарної судово-психіатричної експертизи», як в даному випадку. Таким чином, на 08.10.2009 судово-психіатрична експертна комісія КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР при проведенні судово-психіатричної експертизи не мала достатніх об`єктивних даних для складення акту судово-психіатричної експертизи. З того часу, ніяких змін не відбулося і на даний час зробити висновок, який суперечить висновку, до якого прийшла експертна комісія 08.10.2009 - не має законних підстав. Проведення судово-психіатричної експертизи на підставі тільки медичних документів, які містять інформацію 2009 року та складання висновку судово-психіатричного експерта, законодавством не було передбачено в 2009 році і не передбачено в теперішній час. За таких обставин, представник КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР просила відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Від головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов лист в якому зазначено, що Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) не могло завдати як матеріальної, так і моральної шкоди позивачу, оскільки до повноважень органу не відноситься нагляд за психіатричними лікарнями.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

30.07.2020 позивачем подано позовну заяву до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 1).

03.08.2020 ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху (а.с. 3-4).

07.08.2020 від позивача до суду надійшла заява про виправлення недоліків у справі (а.с. 7).

11.08.2020 ухвалою суду позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу (а.с. 8-9).

17.08.2020 позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.08.2020 (а.с. 13).

18.08.2020 Дніпровським апеляційним судом залишено без руху апеляційну скаргу позивача (а.с. 15-16).

27.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача (а.с. 21).

27.08.2020 ухвалою Дніпровського апеляційного суду закінчено дії по підготовці справи та призначено справу до розгляду (а.с. 24).

23.10.2020 постановою Дніпровського апеляційного суду задоволено апеляційну скаргу позивача, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.08.2020 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 26-31).

04.11.2020 ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська дану цивільну справу передано за підсудністю до Самарського районного суду м. Дніпропетровська (а.с. 35-36).

09.11.2020 позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2020 (а.с. 40).

26.11.2020 Дніпровським апеляційним судом відкрито провадження за апеляційною скаргою позивача (а.с. 44-45).

17.02.2021 постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04.11.2020 залишено без змін (а.с. 50-51).

22.04.2021 на адресу Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшли матеріали даної цивільної справи (а.с. 58-59).

27.04.2021 ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 61-62).

20.05.2021 на адресу Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява позивача про відвід судді (а.с. 64-65).

20.05.2021 до канцелярії суду надійшла заява від представника КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОР про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 66-68).

21.05.2021 ухвалою суду було залишено без розгляду заяву позивача про відвід судді з підстав наявності в змісті заяви принизливих, глумливих, образливих висловлювань стосовно судді (а.с. 69-70).

25.05.2021 на адресу суду від представника КП «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДОРнадійшов відзив на позовну заяву (а.с. 72-80).

27.05.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення від головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародної правової допомоги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), які ухвалою суду від 28.05.2021 були повернуті без розгляду (а.с. 81-89).

18.06.2021 на адресу суду від головного спеціаліста відділу судової роботи та міжнародної правової допомогиПівденно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов лист (а.с. 95-105).

23.06.2021 судом проведено розгляд справи в порядку письмового провадження під час якого досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ІII. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 2 ЦПК України та ст. 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, обов`язковість судового рішення.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Тобто, саме на позивача покладено обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, при розгляді справи повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, і не застосовує самостійно для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, якщо позивач не обґрунтовує ними свої вимоги з наданням відповідних доказів, і застосування цих норм призводить до зміни предмета позову або обраного способу захисту прав та інтересів.

Тобто, на думку суду, виходячи з аксіоми цивільного судочинства jura novit curia - «суд знає закон», при розгляді справи суд дійсно повинен надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін, яка проте не може бути застосована судом для вирішення спору по суті за відсутності відповідного клопотання позивача у справі, оскільки інший підхід суду порушив би принцип диспозитивності судового процесу та правомірні очікування як позивача (який звертається саме з певним чином обґрунтованою в правовому аспекті вимогою) так і відповідача (який заперечуючи проти позову наводить доводи саме щодо тих підстав та обґрунтувань, які наводяться позивачем у справі).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.09.2019 по справі № 917/1739/17.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Наприклад, навіть заява до Європейського суду з прав людини повинна відповідати вимогам, визначеним ст. 47-1 Регламенту суду.

Відповідно до ст. 47-1 Регламенту суду кожна заява, відповідно до статті 34 Конвенції, подається на бланку, наданому Секретаріатом, якщо Суд не вирішить інакше. Заява повинна містити всю інформацію, яка вимагається у відповідних частинах формуляру. В ній мають бути зазначені: (a) ім`я, дата народження, громадянство та адреса заявника і, якщо заявник є юридичною особою, повна назва, дата створення чи реєстрації, офіційний реєстраційний номер (за наявності) та офіційна адреса; (b) якщо у заявника є представник, ім`я останнього, адреса, номери телефону і факсу та електронна адреса; (c) якщо у заявника є представник, дата та оригінал підпису заявника в розділі формуляру, відведеного для довіреності; також у цьому розділі формуляру має бути оригінал підпису представника на підтвердження його/її згоди діяти в інтересах заявника; (d) найменування Договірної Сторони або Сторін, проти яких подається заява; (e) стислий і розбірливий виклад фактів; (f) стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення (порушень) Конвенції та відповідних аргументів;(g) стислий виклад інформації про дотримання заявником умов прийнятності, викладених у статті 35 § 1 Конвенції. (a) Інформація, вказана вище в пунктах з 1 (e) по 1 (g) і викладена у відповідній частині формуляру, має бути достатньою для того, щоб Суд міг визначити суть та обсяг заяви, не звертаючись до інших документів; (b) Проте, заявник може доповнити цю інформацію у вигляді додатків до формуляру з викладом подробиць щодо фактів, стверджуваних порушень Конвенції та відповідних аргументів. Ця інформація повинна бути викладена не більше, ніж на 20-ти сторінках. 3.1. Формуляр повинен бути підписаний заявником чи його представником. До нього слід додати: (a) копії документів щодо судових та інших рішень чи заходів, на які скаржиться заявник; (b) копії документів та рішень, які показують, що заявник використав усі внутрішні засоби правового захисту, а також дотримався терміну, вказаного у статті 35 § 1 Конвенції; (c) за наявності, копії документів стосовно будь-якої іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, які мають відношення до справи; (d) якщо заявник є юридичною особою, як це визначено в пункті 1 (а) статті 47, документ(и) на підтвердження того, що фізична особа, яка подала заяву, має право або уповноважена представляти інтереси заявника. 3.2. Документи, які додаються на підтримку заяви, повинні бути надані в хронологічному порядку, пронумеровані та чітко позначені. 4. Заявники, які не бажають оприлюднення перед громадськістю даних про свою особу, мають це зазначити і також викласти підстави, які б виправдовували такий відступ від загального правила про вільний доступ громадськості до інформації щодо провадження в Суді. Суд може задовольнити запит про анонімність або надати її з власної ініціативи. 5.1. Якщо вимоги, викладені в пунктах 1, 2 і 3 цієї статті, не були дотримані, Суд не розглядатиме заяву. Винятками є наступні випадки: (a) якщо заявник надав ґрунтовні пояснення про причини невиконання цих вимог; (b) якщо заява містить запит про вжиття термінових заходів; (c) якщо Суд прийме відповідне рішення з власної ініціативи або на прохання заявника. 5.2. В усякому разі, Суд може звернутися до заявника в будь-якій формі та будь-яким способом за наданням додаткової інформації чи документів у визначений Судом термін. 6. (a) Датою подання заяви, відповідно до статті 35 § 1 Конвенції, є дата, коли формуляр, що відповідає всім вимогам цієї статті, був надісланий на адресу Суду. Датою відправлення вважатиметься дата поштового штемпеля. (b) Незважаючи на це, Суд може, якщо вважатиме це виправданим, вирішити, що датою подання заяви повинна вважатися інша дата. 7. Заявники повинні інформувати Суд про зміни їхньої адреси чи будь-яких обставин, що мають відношення до заяви.

Таким чином, навіть вимоги до заяви, поданої до ЄСПЛ вимагають, щоб заява містила стислий і розбірливий виклад стверджуваного порушення та відповідних аргументів та до неї необхідно додати копії документів щодо судових та інших рішень чи заходів, на які скаржиться заявник.

В той же час позивачем ОСОБА_1 при поданні позовної заяви до суду не було долучено жодного доказу та рішення судів, на які він посилається в позові.

Отже, судом було встановлено, що на підтвердження своїх позовних вимог позивачем не надано жодного доказу, передбаченого ст. 76 ЦПК України та у позовній заяві не зазначено правового обґрунтування вимог, а є лише посилання позивача, що всі вказані обставини встановлені судовими рішеннями у справі № 201/16362/17, ЄСПЛ від 26.02.2015 не підлягають додатковому доказуванню. Однак, вказані у позовній заяві рішення судів не були надані суду, не було заявлено відповідних клопотань про їх витребування, а тому суд, враховуючи принцип диспозитивності та змагальності не знайшов правових підстав для задоволення позову в такій редакції через його недоведеність та відсутність правового обґрунтування.

В своїй позовній заяві, позивач вимагав забезпечити компенсацію за незаконне позбавлення свободи в частині відновлення права знати стан свого здоров`я й зобов`язати відповідачів невідкладно надати позивачу інформацію про стан психічного здоров`я на час закінчення його експертизи у 2009 році відповідачем КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР.

Однак, дослідивши матеріали справи, слід зазначити наступне.

Відповідно до параграфу 11, рішення ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015, 24 липня 2009 року, психіатрична лікарня повідомила Красногвардійський суд, що не може провести судово-психіатричну експертизу відповідно до постанови суду, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що його характеризують. Заявника було виписано з лікарні, а жодних документів щодо стану його психічного здоров`я складено не було.

Згідно параграфу 15, рішення ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015, 6 серпня 2009 року місцева поліклініка повідомила міліцію, що заявник (тобто ОСОБА_1 ) не проходив психіатричного лікування та не перебуває під психіатричним спостереженням.

Відповідно параграфу 19, рішення ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015, 21 вересня 2009 року старший експерт відділення судово-психічних експертиз психіатричної лікарні направив до Красногвардійського суду листа, в якому зазначив, що для проведення експертизи заявника потрібні деякі додаткові документи: характеристика з останнього місця роботи та докладні відомості про стан його психічного здоров`я від його двоюрідного брата та колишньої дружини. Без цієї інформації провести його експертизу було неможливо.

Згідно параграфу 21, рішення ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015, 8 жовтня 2009 року комісією експертів було складено акт, згідно з яким встановити діагноз та надати експертний висновок щодо стану психічного здоров`я заявника було неможливо «у зв`язку зі складністю випадку та неясністю клінічної картини». Тому було рекомендовано проведення повторної експертизи.

Відповідно до параграфу 23, рішення ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015, 6 листопада 2009 року у відповідь на запит заявника щодо надання йому копії акту від 8 жовтня 2009 року посадова особа психіатричної лікарні повідомила, що для отримання копії акту заявник має звернутися до Красногвардійського суду, оскільки акт було надіслано туди.

Згідно параграфів 28 та 29, рішення ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015, 25 січня 2010 року суд призначив проведення амбулаторної судово-психіатричної експертизи заявника в Обласній психіатричній лікарні м. Запоріжжя. Після численних безуспішних спроб забезпечити явку заявника 16 липня 2010 року лікарня повернула матеріали справи до Красногвардійського суду, не виконавши його постанову.

Таким чином, встановлені обставини в рішенні ЄСПЛ «Заїченко проти України» від 26.02.2015 вказують на те, що у зв`язку з відсутністю на час проведення експертизи додаткових документів, складністю випадку, неясністю клінічної картини та численними безуспішними спробами забезпечити явку ОСОБА_1 , встановити діагноз та надати експертний висновок щодо стану психічного здоров`я позивача у 2009 році було неможливо. Про що, 08.10.2009 комісією експертів КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР було складено акт та передано до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Тобто єдиний документ, який свідчить про результати проведення експертизи у 2009 році є акт, який позивач міг отримати звернувшись, безпосередньо, до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Доказів про те, що є будь-які інші документи, які містять інформацію про стан психічного здоров`я позивача на час закінчення експертизи у 2009 році в матеріалах справи немає.

Крім цього, відповідно до п. 4.21, «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», в редакції від 01.06.2009, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у зв`язку з неможливістю надання експертного висновку, складається «Повідомлення про неможливість подання висновку».

Таким чином, станом на 08.10.2009 судово-психіатрична експертна комісія КП «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР при проведенні судово-психіатричної експертизи не мала об`єктивних даних для складання саме акту судово-психіатричної експертизи.

Суд погоджується з тим, що на даний час зробити висновок, який суперечить висновку, до якого експертна комісія прийшла 08.10.2009 про неможливість надання висновку експерта щодо питань, які викладені в постанові Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 23.09.2009, експертна комісія не має законних підстав. Проведення судово-психіатричної експертизи на підставі тільки медичних документів, які містять інформацію 2009 року та складення висновку судово-психіатричного експерта законодавством не було передбачено ні в 2009 році, ні на теперішній час.

Таким чином, відповідач не має законних підстав надати висновок про стан психічного здоров`я позивача станом на 08.10.2009.

Крім цього, суд зазначає, що з досліджених матеріалів справи в їх сукупності, встановлено, що позивачем неодноразово було використано у його заявах принизливі, глумливі, образливі висловлювання стосовно суддів та учасників процесу. Такі дії є виявом неповаги до честі, гідності, не спрямовані на ефективний захист прав, свобод та інтересів позивача від імовірних порушень, а тому суперечать завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами.

Сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отож, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, образити, принизити учасників судового процесу, їхніх представників, суд, виявити до них і до їхніх дій власні негативні емоції), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами.

Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, представника, суду тощо.

У процесуальних відносинах, намагаючись донести певну думку до суду, учасники судового процесу, їхні представники, інші особи мають ретельно підбирати слова, а також з обережністю виявляти емоції щодо інших учасників, їхніх представників, суду, осіб, які не беруть участь у судовому процесу. Суд не повинен толерувати використання нецензурної лексики, образливих і лайливих слів чи символів, зокрема для надання характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їх представникам і суду (суддям).

На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі № 9901/23/21 від 07.04.2021.

У справі «Заїченко проти України» (№ 2)» (заява № 45797/09), остаточне рішення від 06.07.2015, Європейський суд з прав людини звернення заявника (Заїченка), адресовані суддям Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в яких заявник назвав, зокрема, одного з суддів «гнидою», чий відвід він заявляв «відповідно до … загальновідомих відомостей з підручників з паразитології», і ці слова та інші висловлювання стали підставою для складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, сприйняв як надзвичайно образливі для суддів названого національного суду.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, суд приходить до обґрунтованого висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави України, Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради про забезпечення компенсації за незаконне позбавлення свободи в частині відновлення права знати стан свого здоров`я та зобов`язання надати інформацію про стан психічного здоров`я на час закінчення експертизи у 2009 році необхідно відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи результат вирішення справи, суд вважає за необхідне судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268 ЦПК України

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Держави України (Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) місцезнаходження: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, ЄДРПОУ 43314918), Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Бехтерева, буд. 1, ЄДРПОУ 01985400) про забезпечення компенсації за незаконне позбавлення свободи в частині відновлення права знати стан свого здоров`я та зобов`язання надати інформацію про стан психічного здоров`я на час закінчення експертизи у 2009 році - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складання до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судове рішення складено 23.06.2021.

Головуючий суддя: К.С. Маштак