Рішення № 97897891, 24.06.2021, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2-а/679/16/2021

Справа № 679/703/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретар судового засідання Мельниченко Т.М.,

номер справи 679/703/21

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Департамент патрульної поліції,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Нетішин адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАН №2668886 від 27 травня 2021 року, винесену інспектором батальйону №1 роти №2 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Ревегою Р.А. відносно нього за ч. 1 ст. 122 КУпАП, і накладене на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що інспектором батальйону №1 роти №2 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Ревегою Р.А. неправомірно відносно нього винесено оскаржену постанову від 27 травня 2021 року серії ЕАН №2668886 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за те, що ніби то він 27 травня 2021 року о 09 год. 55 хв. в м. Хмельницький по вул. Старокостянтинівське шосе 2/1 Н, керуючи транспортним засобом марки «FORD TOURNEO CUSTOM», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 84 км/год, чим перевищив встановлене обмеження максимальної швидкості в населеному пункті, швидкість зафіксована TRUCAM NS 000682, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху України (далі ПДР України).

Мотивуючи свою невинуватість позивач зазначив, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки відсутні будь-які докази вчинення ним інкримінованого йому правопорушення.

При цьому, позивач зауважив на тому, що ділянка дороги по якій він рухався не містить дорожнього знаку про початок населеного пункту чи обмеження швидкості, а тому він рухаючись на транспортному засобі зі швидкістю 65 км/год жодним чином не порушив ПДР України.

Також позивач у позові зазначив, що прилад, яким вимірювалась швидкість руху його автомобіля не може бути належним доказом у справі, так як не був належним чином повірений та не був закріплений на одному із чітко визначених законодавством місці, а знаходився у руках інспектора. Окрім того, означений прилад використовувався в поганих погодних умовах, а тому його показники, враховуючи його характеристику, не можуть бути достовірними.

Також позивач звернув увагу на те, що поліцейський розглядаючи щодо нього справу про адміністративне правопорушення не надав йому можливості скористатися правами визначеними ст. 268 КУпАП, зокрема, правом надати свої пояснення та скористатись правовою допомогою.

11 червня 2021 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, а також такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що під час несення служби в м. Хмельницькому по вул. Старокостянтинівське шосе 2/1Н 27 травня 2021 року о 09 год. 55 хв., екіпажом патрульної поліції за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 (серійний номер ТС000682) було виявлено порушення ПДР України водієм ОСОБА_1 транспортного засобу марки «Ford Tourneo Custom», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався зі швидкістю 84 км/год., при дозволеній швидкості 50 км/год. в населеному пункті, при цьому перевищуючи встановлене обмеження швидкості руху на 34 км/год., чим порушив п. 12.4 ПДР України.

Положеннями ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, ПДР України та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Таким чином, вказує представник у відзиві, оцінивши докази в справі про адміністративне правопорушення (покази приладу ТС №000682) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши значність вчиненого правопорушення, відповідач постановив визнати винним позивача у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накласти на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн., що передбачено санкцією цієї статті.

Також представник відповідача у відзиві звертає увагу на те, що зі змісту оскарженої постанови чітко видно, що при дозволеній швидкості не більше 50 км/год. в населеному пункті позивач рухався зі швидкістю 84 км/год, що є перевищенням від дозволеної швидкості на 34 км/год, що є більше як на 20 км/год., а отже є порушенням ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Заперечуючи позовні вимоги позивача представник відповідача звертає увагу на те, що на початку вулиці Старокостянтинівське шосе, встановлений дорожній 5.45 «Початок населеного пункту» з написом «Хмельницький» та разом з ним дорожній знак 5.70 «Фото, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху».

Недоречним, вважає представник відповідача, посилання позивача на те, що п.п. 12.10 ПДР України передбачено: «У разі коли дорожні знаки обмеження швидкості руху 3.29 та/або 3.31 встановлені з порушенням визначених цими Правилами вимог щодо їх введення чи з порушенням вимог національних стандартів, або залишені після усунення обставин, за яких їх було встановлено, водій не може бути притягнений до відповідальності згідно із законодавством за перевищення встановлених обмежень швидкості руху», адже, позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог п. 12.4 ПДР України, а не за порушення вимог дорожніх знаків 3.29 або 3.31.

Крім того, зазначає представник відповідача, за результатами фіксації швидкості автомобіля під керуванням ОСОБА_1 приладом TruCam LTI 20/20 №ТС000682 здійснено відеозапис автомобіля та фотознімок на якому зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 84 км/год., де зазначено: «Street Name: СТАРКОН ШОСЕ 2/1Н». При цьому, на фотознімку додатково вказані географічні координати з кутовими величинами: географічна широта 49° 26' 44.79"N і географічна довгота 27° 1' 12.44" Е, тобто вказані координати місцезнаходження приладу TruCam LTI 20/20 №ТС000682 в момент фіксації швидкості автомобіля позивача.

Із нанесенням даних географічних координат в інтернет сайті Карти Google встановлено, що прилад TruCam LTI 20/20 №ТС000682 знаходився через 390,7 метрів від початку населеного пункту Хмельницький, при цьому, автомобіль позивача був зафіксований на відстані 73 м від приладу, тобто автомобіль під керуванням позивача після в`їзду в населений пункт Хмельницький, подолав близько 317 метрів після чого відбулась фіксація його швидкості. Таким чином, на думку представника, немає жодного сумніву стосовно того, що транспортний засіб «Ford Tourneo Custom», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 84 км/год саме в населеному пункті м. Хмельницький.

Невірним вважає представник відповідача твердження позивача про те, що вимірювання швидкості приладом TruCam здійснювалось під час поганих погодиніх умов, оскільки на відеозаписі видно погодні умови на час зупинки, при цьому відсутня мряка, видимість дороги жодним чином не погіршена і не обмежена. Разом з тим, згідно інструкції приладу передбачено опцію «режим поганої погоди», який дозволяє при недостатній видимості здійснювати фіксацію швидкості, при цьому, жодним чином не містить заборони експлуатувати прилад в таких умовах, незалежно від того, активовано такий режим чи ні.

Звертає увагу представник відповідача і на те, що п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», передбачено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Вказана норма закону не містить обов`язкової вимоги щодо роботи технічних приладів лише в автоматичному режимі. Лазерний вимірювач TruCam є сертифікованим та пройшов повірку, відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортного засобу в автоматичному режимі. Прилад володіє додатковою функцією фото-, відеозйомки, але не є автоматичним засобом фото-, кінозйомки у розумінні ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Прилад працює у неавтоматичному режимі та не потребує опломбовування, до реєстру ЗВТ не вноситься, адже це жодним нормативно-правовим актом не передбачено.

Також зауважує представник відповідача на тому, що оскаржувана постанова відповідає вимогам ст. 283 КУпАП та містить посилання на технічний засіб яким зафіксовано правопорушення: «TruCam №ТС000682» (п.5 постанови), а тому посилання позивача на відсутність зазначення у постанові технічного приладу є невірним.

Окрім того, представник відповідача вказує на дотримання поліцейським процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 .

На підставі наведеного, представник відповідача просить у позові ОСОБА_1 відмовити.

Будь-яких інших заяв та клопотань по суті від учасників справи не надходило.

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 31 травня 2021 року дана позовна заява прийнята до розгляду і відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювалися.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в ній же зазначив, що позов підтримує.

Представник відповідача також у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву зазначив щоб справу розглядати без представника відповідача.

Суд з`ясувавши обставини, на яких ґрунтується вимоги позивача та заперечення відповідача, дослідивши та оцінивши докази, вважає, що позов належить задовольнити повністю зважаючи на таке.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАН4266886 від 27 травня 2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосоване до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень за те, що він в АДРЕСА_1 27 травня 2021 року о 09 год. 55 хв. порушив швидкісний режим, визначений п.12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год.(арк. спр. 12).

ОСОБА_1 не погоджуючись із означеним рішенням поліцейського, вважає себе невинним, а оскаржену постанову неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, в зв`язку з неповним засуванням обставин, що мають значення для справи та відсутність доказів вчинення інкримінованого йому правопорушення, а тому звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини, з приводу оскарження рішення суб`єкта владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст.53 Закону України «Про дорожній рух»).

Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт - забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 «Населений пункт», 5.46 «Кінець населеного пункта», 5.47 «Населений пункт», 5.48 «Кінець населеного пункта».

Водночас, п.12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які стосуються правил дорожнього руху, зокрема, частини перша, друга, третя і п`ята статті 122.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно п. 8 ч.1 ст. 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Окрім того, частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.

Частиною 3 ст. 283 КУпАП встановлюється, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема, відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в м. Хмельницькому по вул. Старокостянтинівське шосе 2/1Н 27 травня 2021 року о 09 год. 55 хв. порушив швидкісний режим, визначений п.12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач не покликався на жодний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача.

Дослідивши долучений відповідачем фотознімок, судом встановлено, що він не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги, а відеозапис наданий додатково відповідачем не містить даних про дату проведення такого, а також дані про технічний засіб, яким прововдився відеозапис, що в свою чергу свідчить про його недопустимість.

В оскаржуваній постанові також відсутні посилання на дію дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.

Таким чином, посилання відповідачем в оскаржуваній постанові на докази щодо фактичної зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км.

За відсутності покликання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, суд приходить до висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 20 км.

Відтак, працівник патрульної поліції, який розглянув справу, не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.

Окрім того, судом враховано положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Враховуючи положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» №и580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку, визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.

Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а відповідь ДП «»Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» від 01 жовтня 2019 року, на яку посилається представник відповідача у відзиві, яка містить інформацію про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.

Суд не погоджується з аргументами представника позивача з приводу того, що п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», передбачено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, такий як лазерний вимірювач TruCam, оскільки в даній нормі мова йде про інші технічні засоби. Зокрема суд зауважує, що існує порядок застосування технічних засобів для відеофіксації, а саме те, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру згідно ст. 307 Цивільного Кодексу України. Поліція в рамках своїх повноважень для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені законом України «Про Національну поліцію», тому може відходити від норм Цивільного Кодексу України. Згідно ст. 31 «Закону України «Про Національну поліцію» один із превентивних заходів що може застосовувати працівник поліції - це застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху. Інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку повинна бути розміщена на видному місці згідно Ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію».

Суд враховує, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак «5.70»), позаяк вказане обумовлено ч. 2 ст. 40 Закону № 580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.

Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.

Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.

За наведених обставин оскаржувана постанова прийнята з порушенням частини 2 ст.77 КАС України та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України та є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Підсумовуючи викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, оскільки факт порушення ним вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що постанова інспектора за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх доказів, а позов задоволенню.

На підставі вищенаведеного суд відхиляє аргументи наведені представником відповідача у відзиві на позовну заяву щодо відсутності підстав щодо задоволення позову ОСОБА_1 .

Крім того, з відеозапису, наданого представником відповідача, встановлено, що посадова особа, яка розглянула справу стосовно позивача інспектор Ревега Р.А., не вжив належних дій щодо надання позивачу можливості реалізувати його право на отримання правової допомоги, незважаючи на клопотання позивача про надання такої можливості.

Відповідно до п. 5 розділу ІІІ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року №1395, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за №1408/27853, поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Згідно з п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції, розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права, передбачені частиною першою статті 268 КУпАП та статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України.

Положеннями КУпАП визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд звертає увагу, що при виявленні адміністративного правопорушення та притягненні особи до адміністративної відповідальності складання процесуального документа повинно відбуватись з дотриманням вимог порядку оформлення постанови, які передбачені нормами КУпАП та Законом України «Про Національну поліцію» .

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 271 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Як встановлено судом, поліцейським не було вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на надання пояснень та отримання правової допомоги, на чому також наголошує позивач у своєму позові.

Таким чином, застосований інспектором алгоритм дій під час розгляду справи про адміністративне правопорушення унеможливив реалізацію позивачем прав, регламентованих статтею 268 КУпАП та статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України.

Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушив порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є також підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи наведене вище, суд прийшов переконання, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом задоволення позову.

Разом із тим, суд застосовує спеціальні норми права, які містяться у ст. ст. 9, 122, 251, 280 КУпАП, з урахуванням норм права, що містяться у ч. 2 ст. 19 Конституції України, та на окремі з яких вірно посилався позивач у позовній заяві.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує те, що частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, підставою для стягнення з суб`єкта владних повноважень судового збору є задоволення позовних вимог сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, та наявність документального підтвердження сплати нею судового збору у відповідному розмірі.

Така позиція суду повністю співпадає з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 липня 2020 по справі №524/6159/16-а.

Згідно даних квитанції №3 від 31 травня 2021 року позивачем при зверненні до суду з вищевказаним позовом на рахунок Нетішинського міського суду Хмельницької області було сплачено судовий збір в розмірі 454 грн 00 коп. (а.с. 1).

Отже, враховуючи те, що позов ОСОБА_1 задоволено повністю, судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 454 грн 00 коп, відповідно до ст. 139 КАС України мають бути покладені на відповідача – Департамент патрульної поліції.

Керуючись ст. ст. 9, 10, 77, 90, 139, 243-246, 250, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАН №4266886 від 27 травня 2021 року, винесену інспектором батальйону №1 роти №2 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Ревегою Романом Анатолійовичем відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування сплаченого судового збору грошові кошти в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Департамент патрульної поліції, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста,3,ЄДРПОУ 40108646.

Повне рішення суду складено 24 червня 2021 року.

Суддя О.М. Гавриленко