Рішення № 97897541, 24.06.2021, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/1200/21

Провадження № 2/577/623/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2021 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Кравченка В.О.

за участю секретаря

судового засідання Степаненко Л.В.

адвокатів Ейсмонт М.О., Міненка С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Конотопі в порядку спрощеного провадження справу за позовом Державного підприємства «Конотопське лісове господарство» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 58717,43 грн. та судових витрат – 2270,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Конотопське лісове господарство» звернулося до суду з вищевказаним позовом, у якому просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 58717,43 грн. та судові витрати – 2270,00 грн.

На обґрунтування вимог представник позивача за ордером адвокат Ейсмонт М.О. вказала, що колишній працівник ОСОБА_1 , з якою був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, внаслідок недбалого ставлення до посадових обов`язків, що виразилось у неналежному обліку використання та зберігання товарно-матеріальних цінностей, допустила нестачу на зазначену суму, що підтверджено проведеною інвентаризацією за 2020 рік. Тому, з посиланням на норми ст.ст. 130, 134, 135-1 КЗпП України, просить стягнути з відповідача завдану підприємству матеріальну шкоду.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 наведену правову позицію підтримала і також наполягає на задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_1 не погоджуючись з пред`явленими вимогами пояснила, що нестача сталася не з її вини, оскільки товарно-матеріальні цінності, зокрема ядохімікати, за відсутності офіційно визначеного місця зберігання, фактично зберігалися у будинку, який використовувався як переодягальня для працівників підприємства, куди мали доступ необмежене коло осіб. Крім того, у період з 13.07.2020 року по 17.11.2020 року, вона перебувала у відпустках та на лікарняному і саме в цей час, за її відсутності на робочому місці, відбулось неконтрольоване використання під час виробничого процесу ввірених їй матеріальних цінностей, зокрема ядохімікатів. При цьому на час відсутності її на роботі не було визначено відповідальної особи. Отже, вважає, що нестача виникла саме у зазначений період. Тому з висновками інвентаризаційної комісії не згодна, про що вказувала у пояснювальних записках. З приводу зникнення ядохімікатів вона зверталася до поліції з офіційною заявою, але отримала відповідь, що криміналу не встановлено. Дерева, які внесені до акту інвентаризації, як нестача, були висаджені ще у 2019 році на території підприємства, яка цілодобово охороняється, а відтак нестача цих дерев не може бути покладена їй у провину. Стверджує, що кожного року проводилась інвентаризація, але жодного разу нестачи не було виявлено, а тому ці обставини пов`язує з намаганням нового директора примусити її звільнитися, що і відбулося.

Адвокат Міненко С.А., який представляє інтереси відповідача, додав, що позов не може бути задоволений, оскільки договір про повну матеріальну відповідальність був укладений із ОСОБА_1 без дотримання відповідних правових підстав, зокрема Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Крім того, інвентаризація відбулась за відсутності відповідача на рабочому місці, а нестача сталася внаслідок безконтрольного використання ввірених ОСОБА_1 матеріальних цінностей у період коли остання протягом чотирьох місяців (з 13.07.2020 року по 17.11.2020 року) перебувала у відпустках та на лікарняному, при цьому керівництвом підприємства не було покладено посадових обов`язків на будь-яку іншу особу на період відсутності відповідача і відповідно матеріальні цінності не передавалися. Також звернув увагу на допущені порушення щодо оформлення результатів інвентаризації, оскільки списання відбулось до винесення наказу про результати інвентаризації.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши представлені докази дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи із такого.

Загальні правила щодо матеріальної відповідальності працівників визначаються главою IX Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП); Положенням про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, затвердженим Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 липня 1976 року № 4204-IX (далі – Положення про матеріальну відповідальність робочих і службовців за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації); Переліком посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі – Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва); Типовим договором про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 (далі – Типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність); Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 116 (далі – Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей) тощо. Зазначений перелік нормативно-правових актів визначає підстави й умови покладення матеріальної відповідальності на працівників, а також розмір такої матеріальної відповідальності та не є вичерпним.

Вирішуючи питання про притягнення працівника до матеріальної відповідальності, роботодавець повинен визначити, порушення яких конкретних норм стали причиною завданої шкоди.

Стаття 130 КЗпП містить загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників. У частині першій цієї статті передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

За трудовим законодавством суб`єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов`язків, покладених на нього трудовими договором.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода.

Трудові обов`язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (частина друга статті 130 КЗпП).

Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Протиправна поведінка працівника – це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обов`язки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.

Обов`язковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.

Зі змісту частини другої статті 130 КЗпП матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.

Причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна, передбачений частиною першою статті 131 КЗпП.

Частиною другою статті 131 КЗпП покладено на працівників обов`язок бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів щодо запобігання шкоді.

Проте у період перебування працівника у відпусці чи на лікарняному, тобто за межами робочого часу, працівник звільняється від виконання трудового обов`язку відповідно до трудового договору, а тому не може нести відповідальність за несхоронність майна, яке йому передали для зберігання, використання в процесі роботи або з іншою метою.

Згідно з трудовим законодавством працівника не можна притягнути до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених статтею 134 КЗпП.

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (пункт 1 частини першої статті 134 КЗпП).

У правовому висновку ВСУ від 25 квітня 2012 року у справі № 6-16цс12 зазначено, що договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не вказані, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

Отже, договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними.

Таким чином, сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП.

Також у правовому висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду у постанові від 29 жовтня 2020 р. (справа №264/2076/17) вказано, що: «У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 р. №146/06/186 88 зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки. Трудові функції відповідача не передбачають таких дій, як забезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.

Враховуючи зазначені норми, необхідно встановити належність до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135 1 КЗпП України( в редакції на час укладення такого договору) може бути укладений такий договір, тому як у протилежному випадку особа не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за договором про повну матеріальну відповідальність, як це передбачено п. 1 ст. 134 КЗпП України.

Судом встановлено, що відповідно до наказу директора лсгоспу №216-к від 01.11.2010 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду інженера лісових культур лісгоспу із застереженням про необхідність проведення стажування на протязі одного місяця (а.с.11), а 18.01.2021 року звільнена за власним бажанням (а.с.102).

Того ж дня із ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.113) не зважаючи на те, що наведена посада не вказана у Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також без урахування її посадових обов`язків, що були визначені у Посадовому положенні від 01.11.2010 року, і не передбачали таких трудових функцій, як забезпечення збереження цінностей, які передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, тобто виконання роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей (а.с.134-139).

За таких обставин укладений із ОСОБА_1 договір про повну матеріальну відповідальність є недійсним.

Слід також зауважити, що виходячи із посадових обов`язків відповідача позивачем не доведено невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству була завдана майнова шкода.

Не зміг конкретно навести допущені відповідачем порушення і представник позивача під час судового розгляду, пославшись лише на загальний характер робіт, які виконувала ОСОБА_1 .

Крім того, всупереч ч.1 ст.131 КЗпП, роботодавцем не були створені ОСОБА_1 умови необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їй майна. Саме на це вказує відсутність наказів чи розпоряджень про визначення певного місця зберігання ввірених матеріальних цінностей, відповідальної особи, допусків до роботи з ядохімікатами тощо. До того ж не було призначено відповідальної особи на час тимчасової відсутності ОСОБА_1 на роботі протягом чотирьох місяців, у зв`язку з відпустками та лікарняним, під час якої безобліково використовувались ввірені відповідачу матеріальні цінності, зокрема ядохімікати про що вказала у письмових поясненнях ОСОБА_3 (а.с.52).

Відтак, слід констатувати про відсутність підстав (невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого підприємству завдана майнова шкода) та умов (не встановлені протиправна поведінка та вина) матеріальної відповідальності відповідача, а тому позов не підлягає задоволенню.

Керуючись: ст.ст. 131, 134, 135-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 12, 13, 141, 263-265 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Державного підприємства «Конотопське лісове господарство» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 58717,43 грн. та судових витрат – 2270,00 грн. залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Конотопський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя Кравченко В. О.