Рішення № 97894439, 15.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/23305/20

Провадження № 2/522/2988/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Пінігіна Тетяна Миколаївна, про розірвання договору довічного утримання, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

До суду 22.12.2020 року надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Пінігіна Тетяна Миколаївна, про розірвання договору довічного утримання, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на квартиру.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору купівлі – продажу від 17.04.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1374, ОСОБА_1 ( далі – Позивач/ ОСОБА_1 ), ОСОБА_4 (онук Позивача), придбали у власність у рівних частках кожний квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею, 62, 6 кв.м., загальною житловою площею, 28, 8 кв.м..

У подальшому, 24.02.2020 року, між Позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі – Відповідачі) було укладено договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Тетяною Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за № 6 – 211, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність 1/2 частку квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею, 62, 6 кв.м., загальною житловою площею, 28, 8 кв.м., у свою чергу на виконання умов Договору, Відповідачі зобов`язані довічно повністю утримувати ОСОБА_1 та забезпечувати її їжею, одягом, ліками, необхідною допомогою, зберігаючи в її безкоштовному довічному користуванні, зазначену в цьому договорі частку квартири та надати право довічного мешкання у квартирі.

Відповідно до інформаційної довідки № 237767427 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить, 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заг.пл.62, 6 кв.м., загальною житловою площею, 28, 8 кв.м.., (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 35630820), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10510351101.

Проте, після підписання договору довічного утримання 24.02.2020 року, Відповідачі майже одразу почали порушувати його умови, останні навідувались до Позивача вкрай рідко та не регулярно (рідше ніж раз на тиждень, а потім рідше ніж раз на місць), загалом з дати укладення Договору ОСОБА_2 відвідувала 6 (шість) разів Позивача, а ОСОБА_3 тільки 2 (два) рази. Забезпечення проведення прибирання квартири та прання речей Відповідачами не здійснювалось, наведені побутові дії здійснювались Позивачем із залученням сторонніх осіб або самостійно, незважаючи на похилий вік Позивача. Також позивачка самостійно, із залученням сторонніх осіб, відвідувала медичні заклади та самостійно здійснила оплату за проведення операції на очах, за власний рахунок сплачувала платежі за комунальні послуги. Також відповідачі належним чином не виконували умови договору в частині матеріального забезпечення Позивача, яке сторонами визначено у розмірі 2500 ( дві тисячі п`ятсот) гривень на місяць. Ураховуючи вищенаведене, 07.12.2020 року ОСОБА_1 була вимушена письмово звернутись до Відповідачів щодо наміру розірвання договору довічного утримання 24.02.2020 року та з проханням вчинити дії з укладення додаткового договору відносно розірвання, з метою досудового урегулювання спору. Проте, в досудовому порядку вирішити спір не виявилось можливим, а тому вимушена була звернутись до суду з дійсним позовом.

Ухвалою суду від 29.12.2020 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 04.03.2021 року.

Представник позивача – адв. ОСОБА_5 11.02.2021 року надав до суду додаткові пояснення до позову (а.с.78-79), згідно яких додатково зазначив, що у зв`язку з тривалим невиконанням своїх обов`язків за Договором від 24.02.2020 року з боку Відповідачів, Позивач 07.12.2020 року була вимушена звернутись до управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси, із заявою про необхідність надання їй соціальної послуги. За результатами оцінки соціальним працівником вкрай скрутного фізичного стану та побутових умов ОСОБА_1 , на підставі наказу керівника КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморському району міста Одеси» від 28.12.2020 року за № 149, між Позивачем та вищенаведеною комунальною установою, в особі її директора, було укладено договір про надання соціальних послуг. Вважає, що письмовий доказ – як договір про надання соціальних послуг підтверджує, що Відповідачами жодним чином не виконуються умови договору довічного утримання, зухвало ігноруються свої обов`язки по догляду за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим Позивач вимушена звернутись за допомогою до держави. Просив долучити до матеріалів справи копію відповідного договору (а.с.80-83).

У підготовче засідання 04.03.2021 року з`явилися ОСОБА_1 та її адвокат - Білий В.В., позов підтримали, заявили клопотання про виклик свідка. Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, 15.02.2021 року від нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м.Одеса Пінігіної Т.М. надійшов лист, в якому справу просила розглядати за її відсутністю. Відповідачами заяв, клопотань та відзиву на позов суду не було надано.

Протокольною ухвалою суду від 04.03.2021 року задоволено клопотання представника позивача та викликано як свідка ОСОБА_6 ..

Ухвалою суду від 04.03.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до розгляду по суті на 13.05.2021 року.

У судовому засіданні 13.05.2021 року надала свої пояснення як свідок ОСОБА_7 , по справі було оголошено перерву до 15.06.2021 року для повторного сповіщення відповідачів.

У судовому засіданні 15.06.2021 року були присутні позивач разом із адвокатом Білим В.В., які позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані підтримали та просили задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки не повідомили та заяв по суті справи до суду не надали.

У матеріалах справи наявна заява державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Пінігіної Т.М. від 15.02.2021 року, згідно якої просила справу розглядати за її відсутності.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно з ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Згідно з п. 1. ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування чотирьох умов, однією з яких є та, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Суд вважає за можливе розглянути справу у відповідності до ст.ст.280,281 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів, оскільки представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, а від відповідачів, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, відомостей про причини неявки не надійшло.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення учасників процесу, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що за договором купівлі – продажу від 17.04.2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., зареєстрованим у реєстрі за № 1374, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (онук Позивача) придбали у власність в рівних частках кожний квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею, 62, 6 кв.м., загальною житловою площею, 28, 8 кв.м..

Право власності позивача на вказану частку квартири було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.04.2013р., номер запису про право власності – 691751.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 24 лютого 2021 року було укладено договір довічного утримання, посвідчений нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Пінігіною Тетяною Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за № 6 – 211, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність 1/2 частку квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , заг.пл.62, 6 кв.м., житл. пл.28, 8 кв.м., а відповідачі у свою чергу взяли на себе зобов`язання довічно повністю утримувати ОСОБА_1 та забезпечувати її їжею, одягом, ліками, необхідною допомогою, зберігаючи в її безкоштовному довічному користуванні, зазначену в цьому договорі частку квартири та надати право довічного мешкання у квартирі (п.1, 4 договору).

Із інформаційної довідки № 237767427 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, вбачається, що за відповідачами 24 лютого 2020 року державним нотаріусом КМНО у м. Одесі Пінігіною Т.М. було зареєстровано право спільної сумісної власності на 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , заг.пл.62, 6 кв.м., житл.пл.28, 8 кв.м.., (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 35630820), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10510351101 (а.с.24-26).

Відповідно до умов вищевказаного Договору довічного утримання (п. 4.1.; 4.2.; 4.3.; 4.4.; 4.5.; 4.6.; 4.7.), Відповідачі взяли на себе, зокрема, наступні зобов`язання:

виконувати дрібний ремонт квартири згідно з існуючим Переліком робіт, що належать до дрібного ремонту квартири, затвердженим у порядку, встановленому чинним законодавством;

забезпечувати проведення прибирання квартири не менше одного разу на тиждень;

забезпечувати прання речей не менше одного разу на тиждень;

забезпечувати надання медичної допомоги у випадку захворювання;

супроводжувати Позивача до медичних закладів для надання профілактичних заходів;

у разі прийому медичних засобів, перед їхнім вживанням, ОСОБА_2 зобов`язана прочитати інструкцію щодо використання цих медичних засобів.

супроводжувати в усіх держаних, громадських, господарських та інших підприємствах, організаціях незалежно від їх підпорядкованості, форм власності та галузевої належності, та роз`яснювати отриману інформацію від цих органів;

у разі смерті Позивача здійснити комплекс православних заходів та обрядових дій з поховання.

Вартість матеріального забезпечення (їжа, одяг, необхідна допомога, ліки, оплата по комунальним послугам) встановлена сторонами у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень на місць з урахуванням індексації (п. 5 Договору ).

Звертаючись до суду з дійсним позовом, сторона позивача посилалась на те, наявні підстави для розірвання вказаного договору, оскільки відразу після підписання вказаного договору довічного утримання від 24.02.2020 року відповідачі почали порушувати його умови: навідувались вкрай рідко та нерегулярно (загалом з дати укладення Договору ОСОБА_2 відвідувала 6 (шість) разів Позивача, а ОСОБА_3 тільки 2 (два) рази); також не виконувались умови щодо забезпечення проведення прибирання квартири та прання речей позивача; щодо супроводу позивача до медичних закладів та забезпечення надання медичної допомоги; не виконувались вимоги у частині матеріального забезпечення позивачка.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилом ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

У ч. 1 ст. 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною другою ст. 614 ЦК України особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх належних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Отже, за змістом вказаної норми, договір може бути розірваний незалежно від вини набувача. Тому останньому слід доводи факт належного виконання, а не відсутність його вини у невиконанні або неналежному виконанні умов договору довічного утримання.

Положення ч. 1 ст. 755 ЦК України не містить визначення неналежного виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання, а тому вирішуючи зазначене питання, суд має ураховувати конкретні обставини справи, а також умови договору довічного утримання та положення ст. 651 ЦК України, якою визначені загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як роз`яснив Верховний Суд у своїй постанові від 19 червня 2019 року по справі № 759/501/17, тлумачення п. 1 ч. 1 ст.755 ЦК свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Отже, з урахуванням підстав позову, умов Договору довічного утримання, саме відповідачі зобов`язані довести належне виконання умов договору довічного утримання.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст.10, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вбачає, що позивач ОСОБА_1 народилась у 1935 році, є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , та є інвалідом 1 (першої) групи по зору, що підтверджено довідкою до акту огляду медико – соціальною експертною комісією серія 12 ААБ за № 03442, отже особою похилого віку, що потребую постійного догляду в тому числі надомному.

Проте, з боку відповідачів суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання ним договору довічного утримання від 24.02.2020 року.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивачка самостійно відвідувала медичні заклади та за власні кошти проходила медичне обстеження, провела 29.10.2020 року оплату операції на очах; здійснювала оплату комунальних послуг. Зазначені обставини підтверджується долученими до матеріалів позову копіями консультаційних висновків ТОВ «Ексемір Одеса» від 13 жовтня 2020 року та від 26 листопада 2020 року (медична картка № 53929/20 ), актом надання послуг від 09 листопада 2020 року за № 180, підписаного між представником ТОВ «Ексемір Одеса», виписками із медичної картки від 14.12.2018 року, квитанціями на оплату комунальних послуг за період із березня 2020 року по вересень 2020 року та особистими поясненнями ОСОБА_1 у судових засіданнях.

Також із матеріалів справи не вбачається, а відповідачами не надано будь-яких доказів щодо виконання умов договору щодо матеріального забезпечення позивача.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні 13.05.2021 року пояснила, що знайома з позивачкою приблизно рік, познайомили із нею віруючі, оскільки вона (позивачка) є незрячою та потребує допомоги. Зазначила, що позивачка проживає сама, має сина, проте останній про неї не піклується. Свідок приходить до позивача по середам, а тепер ще і по п`ятницям, прибирає, іноді читає, допомагає з придбанням продуктів. Також саме вона супроводжувала позивача до медичних закладів, коли ОСОБА_1 робили операцію на очі. Зі слів свідка, відповідачів вона ніколи не бачила та останні ніякої допомоги позивачу не надають.

Суд вбачає, що усупереч існуючого договору довічного утримання та наявних у відповідачів зобов`язань за ним, Позивач не отримала ані належного побутового утримання, ані матеріального забезпечення та вимушена була звернутись до управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси, що підтверджується листом про необхідність надання їй соціальної допомоги

За результатами оцінки соціальним працівником фізичного стану та побутових умов ОСОБА_1 , на підставі наказу керівника КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморському району міста Одеси» від 28.12.2020 року за № 149, між Позивачем та вищенаведеною комунальною установою, в особі її директора, було укладено договір про надання соціальних послуг (а.с.80-83).

У відповідності до п.19 договору, у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконання набувачами майна обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Ураховуючи викладені обставини, оцінюючи досліджені судом докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивачем про розірвання договору довічного утримання з відповідачем та визнання за нею права власності на квартиру, в зв`язку з неналежним виконанням останньою своїх зобов`язань, з огляду на що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Із приводу вимог про скасування державної реєстрації права власності відповідачів на 1/2 частку квартири суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» № 340-IX від 05 грудня 2019 року, який набрав чинності з 16.01.2020 року були внесені зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких частина 3 ст. 26 Закону викладено в такій редакції: У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)».

Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 340-IX від 05 грудня 2019 року, судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Згідно частини 8 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено: Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до вимог частини 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено: « Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)».

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу особа має право звернутися до суду (ст. 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказаний перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Права та охоронювані законом інтереси особи за відсутності будь-яких механізмів захисту залишатимуться декларативними. Тож у разі незаконного посягання на майнові та особисті немайнові права та законні інтереси особи, останні повинні підлягати захисту, що, у свою чергу, вимагає від держави забезпечення належного правового регулювання з тим, щоб визначити засоби реалізації таких прав та інтересів, а також закріпити ефективні способи їх захисту.

Захист порушеного права має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який здатний відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

При цьому суд звертає увагу , що відповідно до усталеного прецедентного права Суду § 1 статті 6 гарантує кожному право подати в суд чи відповідний орган будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, § 1 статті 6 передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним, на шкоду будь-якій стороні.

За викладеного суд вважає за можливе захистити права позивача шляхом припинення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_3 ) на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заг.пл. 62,6 кв.м., житл. пл. 28,8 кв.м. (номер запису про право власності : 35630820), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10510351101.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 15-16, 202-203, 207, 316-319, 321, 328, 626-628, 638, 652, 744, 749, 755 ЦК України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.1, 2, 3- 13, 23, 42, 43, 48, 49, 72, 76-81, 89, 95, 209, 223, 229, 241, 247, 258-259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: нотаріус Київської державної нотаріальної контори у м. Одеса Пінігіна Тетяна Миколаївна, про розірвання договору довічного утримання, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на квартиру – задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання, укладений 24 лютого 2020 року між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з одного боку, та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_3 ), з другого боку, посвідчений 24.02.2020 року нотаріусом Київської державної нотаріальної контори у місті Одесі Пінігіною Тетяною Миколаївною, зареєстрований в реєстрі за №6-211.

Припинити державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (РНКОПП НОМЕР_3 ) на 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заг.пл. 62,6 кв.м., житл. пл. 28,8 кв.м. (номер запису про право власності : 35630820), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 10510351101.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на 1\2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , заг. пл. 62,6 кв.м., житл. пл. 28,8 кв.м..

В іншій частині позову – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 25.06.2021 року.

Суддя Домусчі Л. В.