Рішення № 97894420, 24.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5364/21 Провадження № 2а/522/197/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Абухіна Р.Д.;

за участі секретаря судового засідання Баланюк Т.С.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання противоправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 191 від 31.08.2020 року про примусове повернення в країну походження іноземця,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу міграційного контролю Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Роздайбіда В.І. №191 від 31.08.2020 року про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово повернути в країну походження громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано його покинути територію України.

Заявлені вимоги обгрунтовані тим, що позивач вважає вищезазначене рішення протиправним оскільки, перебуваючи в м. Одесі позивач з метою отримання захисту в Україні звернувся 27.04.2017 до УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні та був документований довідкою про звернення за захистом в Україні № 006957. На підставі наказу УПШЗСШ ГУДМС в Одеській області № 87 від 12.05.2017 ОСОБА_1 було відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

08.08.2017 ОСОБА_1 перебуваючи законно на території України уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , про що Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управляння юстиції в Одеській області був складений відповідний актовий запис № 867 від 08.08.2017, що стало ще однією підставою для оформлення перебування позивача в Україні.

Оскаржуване рішення, позивач вважає, що було прийнято без врахування статусу позивача, який одружений на громадянці України, проживає однією сім?єю з дружиною більше трьох років, що порушило право, свободу, та законний інтерес ОСОБА_1 на оформлення свого законного перебування в Україні, на проживання разом зі своєю дружиною та сім`єю.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

Сторони по справі до судового засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення якого повідомлені належним чином.

18.05.2021 року через канцелярію суду представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено що позивач прибув на територію України у 2010 році з метою навчання. 24.07.2017 року позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем, у чому йому було відмовлено.

Верховним судом у складі касаційного адміністративного суду у постанові від 06.08.2019 року по справі № 815/3007/17 зазначено, що «колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що за результатами співбесід позивача із посадовими особами відповідача, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обгрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для нього стати в ОСОБА_4 ) жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, що свідчить про відсутність умов для визнання його біженцем».

Зазначає, що на даний час позивач перебуває на території України не легально, тому 31.08.2020 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення №191 про примусове повернення в країну походження позивача та зобов`язано його покинути територію України в строк до 29.09.2020 року, яка ним виконана не була.

Представник відповідача наголошуючи на тому, що позивачу відомо про те, що він є нелегальним мігрантом, законних підстав для перебування на території України в нього не має, однак рішення він не виконує, просить суд в задоволенні позову відмовити.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач в`їхав до України в 22.12.209 по паспортному документу на своє ім?я для виїзду за кордон та оформленої візи дотримуючись всіх встановлених правових норм – перетнув кордон та знаходився на території України законно.

У зв`язку з закінченням терміну дії паспортного документа ОСОБА_1 в посольстві Алжиру в м. Київ отримав новий паспортний документ серії НОМЕР_1 терміном дії від 23.11.2015 до 22.11.2025.

Перебуваючи в м. Одесі позивач з метою отримання захисту в Україні звернувся 27.04.2017 до УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні та був документований довідкою про звернення за захистом в Україні № 006957. На підставі наказу УПШЗСШ ГУДМС в Одеській області № 87 від 12.05.2017 ОСОБА_1 було відмовлено в оформлені документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив вищезазначену відмову та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 року, по справі № 815/3007/17 в задоволенні позову громадянина Алжир ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області відмовлено.

Постановою Верховного суду у складі касаційного адміністративного суду від 06.08.2019 року по справі № 815/3007/17 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.10.2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 року залишено без змін та встановлено, що «колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що за результатами співбесід позивача із посадовими особами відповідача, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обгрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для нього стати в ОСОБА_4 ) жертвою переслідувань за конвенційними ознаками, що свідчить про відсутність умов для визнання його біженцем».

08.08.2017 ОСОБА_1 перебуваючи законно на території України уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , про що Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управляння юстиції в Одеській області був складений відповідний актовий запис № 867 від 08.08.2017, що стало ще однією підставою для оформлення перебування позивача в Україні.

З метою отримання паспортного документу для оформлення посвідки на тимчасове проживання або для оформлення посвідки на постійне проживання, 31.08.2020 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області.

Головним спеціалістом відділу міграційного контролю ГУ ДМС України в Одеській області Роздайбіда В.І. повідомив, що він прийняв рішення № 191 від 31.08.2020 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства, яким вирішив примусово повернути в країну походження громадянина Алжиру ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язав його покинути територію України в строк до 29.09.2020 року, а в паспортному документі проставлено штамп про прийняте рішення про примусове повернення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В ч. 1ст. 5 КАС України зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до Конституції України:

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України (ст. 26).

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 2, ч. 3 ст. 51).

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 64).

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:

Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім`ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. (ст. 12)

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13)

Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. (ст. 14)

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

У разі якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила, передбачені таким міжнародним договором України (ст. 2).

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною чотирнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства і документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України, дійсний поліс медичного страхування (ч. 3, ч. 14 ст. 5).

Іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав) (ч. 1 ст. 17).

Іноземці та особи без громадянства, які отримали повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що втратили або позбавлені статусу біженця або додаткового захисту і не використали права на оскарження таких рішень, а також особи, які отримали повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використали права на його оскарження до суду, особи, які отримали рішення суду про підтвердження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, повинні добровільно повернутися в країну походження або третю країну в установлений строк, якщо вони не мають інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених цим Законом (ч. 1 ст. 25).

Так, в матеріалах справи наявне підтвердження того, що ОСОБА_1 перебуваючи законно на території України уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , про що Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управляння юстиції в Одеській області був складений відповідний актовий запис № 867 від 08.08.2017.

Європейський суд з прав людини, у пункті 33 рішення у справі « Фельдман проти України» висловив позицію, за якою будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалось « згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль та було « необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, що мали бути досягнуті.

Конвенцією із захисту прав людини передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя. Згідно з параграфом 2 її ст. 8 органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за вийнятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті практики ЄСПЛ, за ст.8 конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної вище статті конвенції. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційовано – органами державної влади , фізичними чи юридичними особами.

При розв`язанні спірних правовідносин слід враховувати правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18.12.91 у справі « Moustaquim v Belgium» ( справа № 12313/86) ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення ( про депортацію) являли собою втручання в права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обгрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірними цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону. Зазначено, що відокремлення заявника від іншої частини його сім`ї, викликане депортацією, кваліфіковане як порушення права на повагу до його сімейного життя з огляду на те, що не було непропорційно законній меті.

Таке втручання не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети – в інтересах національної та громадської безпеки чи економічого добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Аналогічна позиція, викладена у справі « Беррехаб проти Нідерландів» від 21.07.1998, де суд зазначив, що не було дотримано належного балансу між інтересами сторін і з цієї причини була відсутня пропорційність між заходами, що застосовувались владою, та правовими цілями, що переслідувалися.

Суд враховує те, що оскаржуване рішення було прийнято без врахування статусу позивача, який одружений на громадянці України, проживає однією сім?єю з дружиною більше трьох років, що порушило право, свободу, та законний інтерес ОСОБА_1 на оформлення свого законного перебування в Україні, на проживання разом зі своєю дружиною та сім`єю. Оскаржуване рішення унеможливило реалізацію позивачем свого законного права на оформлення свого знаходження в Україні на підставі одруження та створення сім`ї.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи те, що дії відповідача, як суб`єкта владних повноважень мають бути послідовними та відповідати правовій визначеності, а саме відповідачем при постановлені оскаржуваного рішення було здійснено втручання, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, тобто пропорційним цілям, які мали бути досягнуті та виправданими, тому вважає позов законним, обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

В рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 74, 77, 90, 91, 268-271, 286 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання противоправним та скасування рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 191 від 31.08.2020 року про примусове повернення в країну походження іноземця,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного спеціаліста відділу міграційного контролю Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Роздайбіда В.І. №191 від 31.08.2020 року про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства, яким вирішено примусово повернути в країну походження громадянина Алжиру ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано його покинути територію України.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 24.06.2021 року.

Суддя Абухін Р.Д.

24.06.21