Рішення № 97887599, 18.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2021 року Справа № 160/8474/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати бездіяльність Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області протиправною, яка полягає у відмові йому в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року;

- зобов`язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області вчинити певні дії, а саме призначити йому пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції згідно з Законом України №1519-VІ від 24.03.2004 року) з 25.11.2020 року виходячи з вислуги років - 24 роки 06 місяців 22 дні.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач своїм листом від 12.04.2021 року №0400-010311-8/5198 повідомив його про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю у нього права на призначення пенсії за вислугу років. Так як для призначення пенсії особам звільненим зі служби з 01.10.2020 року та після цієї дати необхідно мати вислугу 25 календарних років і більше. Враховуючи викладене, позивач був змушений звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за даними подання про призначення пенсії від 26.03.2021 р. за № 9604, вислуга років позивача складає 24 років 06 місяць 22 дні у пільговому обчисленні, з яких 19 роки 00 місяців 07 днів у календарному обчисленні. Враховуючи вищезазначене, право на призначення пенсії відповідно до пункту «а» статті 12 Закону № 2262 у позивача відсутнє, оскільки на момент звільнення у нього недостатньо вислуги років у календарному обчисленні. Таким чином, позовні вимоги щодо призначення пенсії за вислугу років є протиправними, оскільки в п.«а» ст.12 Закону № 2262-ХІІ чітко вказано, що право пенсії в осіб, звільнених в період з 1 жовтня 2020 року, виникає саме за наявності 25 календарних років і більше, тоді як позивач вимагає призначити пенсію на підставі вислуги років у пільговому обчисленні, що не передбачено чинним законодавством. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відзив на позовну заяву є необґрунтованим та докази відсутності права за вислугу років позивача на підставі п.«а» ч.1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року в редакції (згідно з Законом №1519-VI від 24.03.2004 року), яка діяла на момент прийняття його на службу є не доведеними. Тому позивач просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у відповіді на відзив, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 09.04.2004 року по 24.11.2020 року.

Наказом Міністра юстиції України № 3466/к від 19.11.2020 року позивач звільнений з посади начальника Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням.

Як видно з послужного списку позивача, він проходив навчання в Національній гірничій академії України з 01.09.1993 року по 30.06.1998 року, після закінчення якої, йому було присвоєно звання «лейтенант», (військова кафедра).

Згідно з наказом начальника Державної установи «Ігренський виправний центр (№133)» №128/OC-20 від 25.11.2020 року вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні позивача становить 19 років 00 місяців 07 днів, пільговому - 24 роки 06 місяців 22 дні (з урахуванням календарної вислуги).

У березні 2021 року позивач звернувся з заявою до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подання та документів, що передбачені постановою Правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року №3-1 для вирішення питання щодо призначення йому пенсії за вислугу років на підставі п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

На виконання вказаної заяви, Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції у березні 2021 року було направлено до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області подання № 9604 від 26.03.2021 року та матеріали для вирішення питання щодо призначення позивачу пенсії на підставі п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

Своїм листом від 12.04.2021 року №0400-010311-8/5198 відповідач повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю у нього права на призначення пенсії за вислугу років, оскільки для призначення пенсії особам звільненим зі служби з 01.10.2020 року та після цієї дати необхідно мати вислугу 25 календарних років і більше.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Загальні умови і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі, зокрема, в кримінально-виконавчої служби, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 01.01.1992 року № 2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше.

Згідно з статтею 17-1 Закону № 2262-XII, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не має календарної вислуги років для призначення пенсії, проте в нього наявний відповідний пільговий стаж, відповідно до п.п.«в» та «г» п.3 Постанови КМУ «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 року №393 (далі - Постанова №393). До вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах:

- один місяць служби за півтора місяця у військових частинах і підрозділах внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, у підрозділах Управління державної охорони, Служби судової охорони, що визначаються в установленому порядку, а також у підрозділах спеціального призначення Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, установ виконання покарань органів внутрішніх справ, воєнізованих формуваннях Державної кримінально-виконавчої служби, у частинах і підрозділах (загонах) спеціального призначення внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії та у підрозділах міліції особливого призначення за Переліком посад і умовами (в порядку), що визначаються керівниками відповідних міністерств і відомств;

- один місяць служби за сорок днів час проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Так, статтею 17 Закону № 2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, та, як вже зазначалось, статтею 17-1 Закону № 2262-XII встановлено саме порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.

Отже, Законом № 2262-XII передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.

Постановою №393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.

Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, в даному разі - Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Так вислуга років позивача, з врахуванням часу служби, який підлягає зарахуванню на пільгових умовах, становить більше 24 календарних років, відтак, суд вважає, що позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 12 Закону №2262-ХІІ.

У зв`язку з наведеним вище, суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо визнання протиправними дій пенсійного органу в частині відмови йому в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року підлягає задоволенню, але не бездіяльність, як помилково зазначає ОСОБА_1 .

Висновки суду у даній справі узгоджуються з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03.03.2021 року у справі 805/3923/18-а, в якій суд погодився з висновком, викладеним у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/16-а. Водночас, з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, враховуючи пільгове нарахування стажу, колегія суддів Верховного Суду у справі 805/3923/18-а відступила від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити йому пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції згідно з Законом України №1519-VІ від 24.03.2004 року) з 25.11.2020 року виходячи з вислуги років - 24 роки 06 місяців 22 дні, суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Дискреційні повноваження – це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повне або часткове визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто, дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок вислуги років позивача з правових висновків суду, викладених у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію.

Поряд із цим, суд вважає, що належним способом порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання відповідача повторно розглянути матеріали Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції згідно з Законом України №1519-VІ від 24.03.2004 року), виходячи з вислуги років у пільговому обчисленні – 24 роки 06 місяців 22 днів з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні суду.

Однак, не з тієї дати, яка заявлена у позовній заяві, а з 26.03.2021 року, оскільки подання №9604 про призначення пенсії Південно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання покарань Міністерства юстиції складено саме 26.03.2021 року.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 454,40 грн. (908 грн. : 2).

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області повторно розглянути матеріали Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (в редакції згідно з Законом України №1519-VІ від 24.03.2004 року), виходячи з вислуги років у пільговому обчисленні – 24 роки 06 місяців 22 дні з 26.03.2021 р. з урахуванням правової позиції, викладеної в рішенні суду.

У задоволенні решти позовної заяви – відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 454 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Суддя К.С. Кучма