Рішення № 97884116, 17.06.2021, Буський районний суд Львівської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №440/575/17

Провадження № 2/943/50/2021

17 червня 2021 року

Буський районний суд Львівської області

в складі:головуючого-судді Журибіда Б. М.

при секретарі Гута О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, третьої особи Відділу Держгеокадастру у Буському районі про визнання права власності на спадкове майно, –

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з означеною позовною заявою. Мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина на дві земельні ділянки загальною площею 2,7880 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Задвір`яської сільської ради, правонаступником якої є Красненська селищна рада Золочівського району Львівської області. Позивач є спадкоємцем по закону до даного майна, фактично вступила в управління спадковим майном, однак не може оформити прийняття такої спадщини, оскільки нотаріальна контора відмовила їй у видачі свідоцтва на спадщину через втрату оригіналу правовстановлюючого документу та таке спадкове майно. Інших спадкоємців до даного майна немає, тому просить суд визнати за нею право власності на означене майно.

Позивач позовні вимоги підтримала в повному об`ємі, просить позов задовольнити, справу слухати без застосування засобів звукозапису судового засідання.

Представник Красненської селищної ради, як правонаступник Задвір`янської сільської ради подав лист з проханням справу слухати у їх відсутності, щодо вирішення спору, покладаються на думку суду.

Представник третьої особи Відділу Держгеокадастру у Буському районі, за викликом суду не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши інші докази, зібрані в справі, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч.1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику в справах про спадкування" відносини спадкування регулюються правилами ЦК ( 435-15 ), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

Оскільки спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом Серія НОМЕР_1 від 23.07.2001, актовий запис № 21, то відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (№ 435-IV).

Спадкодавець ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповіту не залишив.

Після його смерті залишилось спадкове майно, яке складається з земельних ділянок № НОМЕР_2 площею 2,5845 га, № НОМЕР_3 площею 0,2035 га, загальною площею 2,7880 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Задвір`янської сільської ради Львівської області (Красненська ОТГ) (Державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЛВ № 090148, виданий на підставі розпорядження голови Буської райдержадміністрації від 02.06.2000 року № 253, реєстровий № 13334)

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Таким чином, позивач є спадкоємцями другої черги за законом, згідно ст. 1262 ЦК України.

В свою чергу, ст. 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_2 (свідоцтво Серія НОМЕР_4 , видане повторно 27.12.2011 року, актовий запис № 21 від 30.06.1977 року)

Як вбачається з копії спадкової справи № 58/2012 від 28.02.2012, ОСОБА_3 звернувся в Буську державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 , зокрема і земельної ділянки площею 2,7880 га (Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 29747577 від 28.02.2012)

Стаття 1297 ЦК України передбачає обов`язок спадкоємця звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Таким чином, ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом, згідно ст. 1261 ЦК України, який звернувся в нотаріальну контору з заявою, фактично прийняв спадщину, в подальшому отримав Свідоцтво про право на спадщину.

Як безспірно судом встановлено, позивач ОСОБА_1 з спадкодавцем ОСОБА_2 , на день його смерті, разом не проживала, в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини по закону не зверталася, пропустивши строк на звернення з такою, причин поважності пропуску такого суду не навела.

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 30.03.2008 року № 7 «Про судову практику у справах спадкування», а саме в п. 10 роз`яснив, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Разом з тим, враховуючи, що спірні правовідносини виникли у 2001 році, правові підстави застосування строку позовної давності у цьому випадку регулюються ЦК УРСР.

Згідно із статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Отже, за нормами статті 75 ЦК УРСР позовна давність підлягає обов`язковому застосуванню судом незалежно від позицій сторін спору.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться в статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Згідно із ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не навела належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного прийняття спадщини, вступу в управління та розпорядження спадковим майном.

Враховуючи вище викладене, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 247, 258-259, 264, 265, 354 ЦПК України, ст. ст. 524-526, 527, 549 ЦК УРСР, ст.ст. 1216,1258-1262, 1269, 1297 ЦК України, суд –

ухвалив :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області, третьої особи Відділу Держгеокадастру у Буському районі про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання, через Буський районний суд Львівської області.

Суддя: Б. М. Журибіда