Рішення № 97881764, 24.06.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/2140/21

Провадження №2/235/1017/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Бородавки К.П.

за участю секретаря судового засідання Григор`євої С.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста», про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с.136-143), просить стягнути з ОСОБА_2 (далі – відповідач) на свою користь кошти, збережені без достатньої правової підстави, в розмірі 233 325 грн, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, що складає 47 387,85 грн та 3% річних, що складає 21 934,53 грн., а всього 302647,38 грн.

В обґрунтування позову вказує, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.01.2020, з урахуванням рішення Донецького апеляційного суду від 28.07.2020 та ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17.11.2020, поділено нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (гараж 14/100 чотирнадцять сотих), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (12/100 частин нежитлової будівлі), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнано, що ідеальні частки позивача та відповідача становлять 1/2 кожного без їх реального поділу, нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 залишені в їх спільній частковій власності.

Стверджує, що відповідач використовує дані об`єкти спільної часткової власності, передавши їх в оренду ТОВ «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста» (далі – третя особа), та отримує від вказаного товариства орендну плату, проте 1/2 частину отриманих грошових коштів позивачу не відшкодовує.

Зазначає, що загальна сума орендної плати, отриманої відповідачем від третьої особи за період дії договору оренди нежитлового приміщення від 01.07.2018 №0107/18 складає 466 650 грн, а 1/2 частина, що підлягала сплаті позивачеві від використання їхнього спільного майна становить 233 325 грн. Таким чином, на думку позивача, сума безпідставно збережених відповідачем коштів від орендної плати складає 233 325 грн. Зауважує, що акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період з 01.07.2018 по 31.03.2021, надані третьою особою, підтверджують факт використання майна, що перебуває у спільній частковій власності позивача та відповідача.

Ухвалою суду від 05.04.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, за клопотанням позивача у ТОВ «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста» витребувані належним чином завірені копії: договору оренди нерухомого майна №0107\18 від 01.07.2018, акту приймання передачі нерухомого майна №0107\18 від 01.07.2018, додаткових угод до договору №0107/18 від 01.07.2018, актів про надання послуг за період з 01.07.2018 по 01.04.2021, укладених між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста»; платіжних доручень про перерахування орендної плати ТОВ «ТПО «Аріста» на користь ФОП ОСОБА_2 орендної плати по договору оренди нерухомого майна №0107/18 від 01.07.2018 (а.с.50).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позові та у відповіді на відзив (а.с.158-160).

Відповідач та його представник – адвокат Букштейн П.Ш. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, наведених у відзиві на позов (а.с.59-60), мотиви незгоди зводяться до такого. Шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний рішенням суду від 13.02.2012. 16.12.2011 відповідачем були придбані дві нежитлові будівлі (свинарник (М-1) площею 275,1 кв.м, що складає 12/100 частин цілісного майнового комплексу, і гараж (Ж-1) площею 322,5 кв.м, що складає 14/100 частин цілісного майнового комплексу), за адресою: АДРЕСА_1 . Впродовж 2012 року на вказаній території відповідачем були побудовані деякі нежитлові приміщення; оскільки такі приміщення зведені відповідачем після розірвання шлюбу з позивачем, вона, на думку відповідача, не має до них ніякого відношення, а відповідач має право розпоряджатись ними без її згоди.

Стверджує, що на виконання договору оренди від 01.07.2018, укладеного між відповідачем та третьою особою, відповідач, як орендодавець, передав третій особі в тимчасове користування два нежитлових приміщення: - склад (бокси), побудований ним впродовж 2012 р.; - частину нежитлового приміщення гаражу (Ж-1) і частину прибудови, яка була побудована відповідачем впродовж 2012 р., яке згідно з рішенням суду від 31.01.2020 належить позивачу та відповідачу в рівних частках.

Наголошує, що в оренду передавалась лише частка одного з приміщень, яке згідно з рішенням суду від 31.01.2020 належить в рівних частках сторонам, а саме - частина гаражу (Ж-1); приміщення свинарника (М-1) площею 275,1 кв.м в оренду не передавалось і відповідач не отримував будь-які кошти від ТОВ «ТПО «Аріста» за передачу в оренду вказаного нежитлового приміщення.

Також відповідач зауважує, що нежитлові будівлі (свинарник (М-1) і гараж (Ж-1) за адресою - АДРЕСА_1 визнані судовим рішенням належними спільній частковій власності в рівних частках позивачу та відповідачу. У зв`язку тим, що згідно зі ст.361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності, відповідачем було прийнято рішення про здачу в оренду саме його частки (1/2 частини гаражу (Ж-1)). Стверджує, що частка позивача в оренду не передавалась.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач згідно зі ст.360 ЦК України зобов`язана була, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна, але на протязі більше ніж 10 років ігнорувала свій обов`язок.

Представник третьої особи до суду не прибув, надіслав клопотання про розгляд справи без участі представника, а також пояснення та документи на виконання ухвали суду (а.с.68-134). За змістом пояснень між TOB «ТПО «Аріста» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір оренди нежитлового приміщення № 0107/18 від 01.07.2018, на підставі якого ТОВ «ТПО «Аріста» орендує частину нежитлового приміщення, в якому знаходиться кочегарка, а також нежитлове приміщення з двома внутрішніми перегородками. Наголошує, що на момент укладення вищезазначеного договору оренди нежитлового приміщення товариство не знало про існування іншого співвласника нерухомого майна; свої обов`язки, передбачені Договором оренди нежитлового приміщення №0107/18 від 01.07.2018 третя особа виконувала в повному обсязі.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.01.2020, з урахуванням ухвали суду від 17.11.2020, у цивільній справі №235/5537/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволений частково, а саме вирішено:

- встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу;

- визнати недійсним договір дарування об`єкта незавершеного будівництва від 2 листопада 2017 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений 2 листопада 2017 року приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2613;

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 2 листопада 2017 року загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , посвідчений 2 листопада 2017 року приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2614;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- поділити нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (гараж 14/100 чотирнадцять сотих), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (12/100 частин нежитлової будівлі), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визнати, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становлять 1/2 кожного без їх реального поділу і залишити нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в їх спільній частковій власності;

- поділити незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 : визнати, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в незакінченому будівництві, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 кожного без його реального поділу і залишити незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , в їх спільній частковій власності;

- поділити земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 : визнати, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в земельній ділянці загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 кожного без її реального поділу і залишити земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , в їх спільній частковій власності (а.с.29-33).

Постановою Донецького апеляційного суду від 28.07.2020 рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31.03.2020 скасовано в частині:

- встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу;

- визнання об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незакінченого будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , їх поділу та визначення ідеальних часток співвласників;

- визнання недійсними договорів дарування від 02 листопада 2017 року об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , та визначення ідеальних часток співвласників;

в даній частині позовних вимог відмовлено; в іншій частині рішення суду залишено без змін (http://reestr.court.gov.ua/Review/90686377).

За змістом вказаних судових рішень, судом у цивільній справі №235/5537/17 встановлено, що під час перебування у шлюбі, а саме з 06.08.2009 по 24.02.2012, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали:

- нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (гараж 14/100) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.12.2011р., вартістю 7742,69 грн, та нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (12/100 частин), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.12.2011 та витягом з державного реєстру правочинів №10816581 від 16.12.2011, вартістю 16849,88 грн.

Зазначене майно - нежитлові будівлі цілісного майнового комплексу (14/100 гаражу та 12/100 частин нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу) за адресою: АДРЕСА_1 , визнано судом таким, що є спільним майном подружжя відповідно до ст.60 СК України, поділено між ними - ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 становлять 1/2 кожного без їх реального поділу і залишено в їх спільній частковій власності.

В силу ч.4 ст.82 ЦПК України наведені обставини, як такі, що встановлені рішенням суду в цивільній справі, яке набрало законної сили 28.07.2020, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Сторонами визнано, матеріалами справи підтверджено, що між відповідачем та TOB «ТПО «Аріста» 01.07.2018 укладено договір оренди нежитлового приміщення №0107/18 (а.с.74-75), за яким відповідач передає, а третя особа приймає у тимчасове користування приміщення, за адресою АДРЕСА_1 (склад №1- 200 кв.м та склад №2 – 200 кв.м); договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 29.06.2021; орендна плата дорівнює 12 000 грн щомісячно.

До вказаного Договору укладалися Додаткові угоди, які є його невід`ємними частинами: - Додаткова угода №1 від 01 липня 2019 року, якою внесено зміни щодо розміру орендної плати (з 01.07.2019 розмір орендної плати становить 13 000,00 грн.); - Додаткова угода №2 від 01 грудня 2020 року, якою внесено зміни до адреси орендованого майна та оновлено реквізити сторін (а.с.77-78).

Актом №1 приймання-передачі орендованого жилого приміщення від 01.07.2018 до Договору від 01.07.2018 підтверджується факт передачі-прийняття відповідних приміщень третьою особою (а.с.76).

Відповідачем визнано, копіями платіжних доручень підтверджено, що відповідачем від третьої особи на підставі вказаного Договору оренди в період з 01.07.2018 по 23.11.2020 отримана орендна плата в сумі 466 650 грн (а.с.81-101).

Факт використання третьою особою майна за договором оренди від 01.07.2018 №0107/18 в період з 01.07.2018 по 31.03.2021 підтверджується копіями Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за вказаний період (а.с.103-134).

29.12.2020 позивач двічі зверталась до відповідача із претензією, в якій просить усунути перешкоди в здійсненні нею права власності нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом його звільнення; відшкодувати позивачу доходи, які відповідач одержав від використання майна, що у спільній власності, за адресою: АДРЕСА_1 та зберіг у себе без достатньої правової підстави, отримані у вигляді орендної плати від ТОВ «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста» на загальну суму 384000 грн за період з 01.12.2016 по 31.12.2020 (а.с.40-46).

З аналогічною претензією позивач 29.12.2020 звернулась до третьої особи (а.с.163-164), у відповідь на яку товариство вказало, що договір оренди діє до 29.06.2021 та запропонувало позивачу в подальшому укласти договір оренди частини вищевказаного нежитлового приміщення із наданням копій правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості (а.с.165).

Розв`язуючи спір, суд враховує такі норми права.

Судовим рішенням в цивільній справі №235/5537/17 встановлено, що нежитлова будівля цілісного майнового комплексу - 14/100 частини гаражу та 12/100 частини нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , придбані сторонами під час перебування у шлюбі та відповідно до ст.60 СК України є спільною сумісною власністю подружжя.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 СК України).

За приписами ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; р озпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Як зазначено у ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; р озпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями ч.2 та ч.4 ст.369 ЦК України визначено, що у разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом; правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

В силу наведених законодавчих приписів та враховуючи судове рішення у цивільній справі №235/5537/17, яке набрало законної сили 28.07.2020, суд доходить висновку, що 14/100 частини гаражу та 12/100 частини нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 до 28.07.2020 належало позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності, з 28.07.2020 – на праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно із частинами 1 та 2 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їх згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Крім того, відповідно до статті 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.359 ЦК України).

Судом встановлено, що Договір оренди відповідних приміщень від 01.07.2018 №0107/18, укладений відповідачем без згоди співвласника – позивача, проте не був оспорений останньою та є дійсним.

Як визнано сторонами в судовому засіданні, позивач та відповідач не домовлялись про поділ майна, про порядок володіння та користування майном, що було їхньою спільною сумісною власністю та з 28.07.2020 – спільною частковою власністю, реального поділу такого майно станом на дату укладення відповідачем договору оренди від 01.07.2018 та в подальшому не відбулось.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В порушення наведених процесуальних приписів відповідачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що за Договором оренди від 01.07.2018 №0107/18 він розпорядився саме своєю часткою у праві спільної власності, а тому посилання на норму ст.361 ЦК України не заслуговує на увагу.

Натомість в матеріалах справи наявні докази, як-то судові рішення у цивільній справі №235/5537/17 та Інформація з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.01.2021 №241294911 (а.с.36), за якими відповідач є власником 26/100 частки нежитлової будівлі за адресою - АДРЕСА_1 , які рішенням суду визнані спільною власністю позивача та відповідача. Інших об`єктів нерухомого майна за вказаною адресою, в тому числі складу (боксу), побудованого ним впродовж 2012 р. та частини прибудови, яка була побудована відповідачем впродовж 2012 р., за відповідачем на праві власності не зареєстровано та відповідних доказів відповідачем до суду не надано; схема розташування нежитлових будівель і споруд на території, розташованій в АДРЕСА_1 (а.с.61), не є документом, що підтверджує право власності відповідача на об`єкти нерухомого майна за вказаною адресою.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що грошові кошти в розмірі 1/2 частини від 466 650 грн, а саме 233 325 грн, отримані відповідачем від орендатора на підставі договору оренди від 01.07.2018 №0107/18, належать позивачу відповідно до її частки у праві спільної власності, адже інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідачем не надано доказів виплати позивачу грошових коштів в розмірі 233 325 грн, претензії позивача, в тому числі, після отримання позовних матеріалів, залишились без задоволення з боку відповідача, достатні правові підстави збереження у себе таких коштів відповідачем не наведені.

Випадки збереження майна без достатніх правових підстав регулюють положення ст.1212 ЦК України.

Так, відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного суду України від 07.06.2017 пу справі № 923/1233/15 (№ рішення в ЄДРСР - 67288523).

Також суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у якій, з-поміж іншого, зазначено, що «… у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Як встановлено судом в ході розгляду справи, будь-яких домовленостей (договорів) між сторонами з приводу спірних об`єктів нерухомого майна, не укладалось, а тому спірні правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, не носять договірний характер.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 233 325 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ст.625 ЦК України інфляційних витрат за весь час прострочення в розмірі 47 387,85 грн та 3% річних в розмірі 21 934,53 грн, задоволенню не підлягають з огляду на таке.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст.1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього Кодексу).

Отже, якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі ст.536 ЦК України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів, а стягнення інфляційних витрат за весь час прострочення та 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України унеможливлюється.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/56309766).

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

З приводу доводів відповідача щодо неприйняття позивачем участі у відшкодуванні витрат на утримання нерухомого майна, що перебуває у спільній власності, суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутись до суду з позовом про відшкодування ОСОБА_1 витрат на утримання такого майна.

Судові витрати у виді сплаченого позивачем судового збору в розмірі 3026,47 грн (а.с.1, 157) підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2330,38 грн (77% від 3026,47 грн).

Судові витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають, оскільки їх розмір та факт понесення не підтверджені жодними доказами, як того вимагає ст.137 ЦПК України.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 82, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста», про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , грошові кошти в розмірі 233 325,00 грн (двісті тридцять три тисячі триста двадцять п`ять грн 00 коп).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати у виді сплаченого судового збору в розмірі 2330,38 грн (дві тисячі триста тридцять грн 38 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач – ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа – Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислове об`єднання «Аріста», місцезнаходження - м.Київ, вул.Дегтярівська, 21, ЄДРПОУ 33221885.

Суддя