Рішення № 97878946, 09.03.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/2690/21

провадження № 2/753/4725/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Котвицького В.Л.

при секретарі: Степанишиній Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.09.2018 року між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір №315019539, за умовами якого відповідач зобов`язалась надати позивачу грошові кошти в сумі 3000,00 грн., строком на 30 днів, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1,66% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Також вказує, що фактично працівники ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» при видачі кредитних коштів не ознайомили позичальника з умовами кредитування та ризиками.

Відповідно до пункту 4.1. кредитного договору невід`ємною його частиною є «Правила надання грошових коштів у кредит ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Укладаючи договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua.

Разом з тим, працівники фінансової установи не надали позивачу вказані Правила та вона не була ознайомлена із їх текстом. Ззначила, що їй як споживачу, не надана інформація, яка стосується суті наданих відповідачем фінансових послуг, а отже відсутнє і будь-яке письмове підтвердження про ознайомлення її з наведеною інформацією та взагалі з усіма умовами кредитного договору. Недотримання та невиконання відповідачем імперативних вимог Закону, встановлених ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою згідно зі ст. 215 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним, в зв`язку із недотриманням відповідачем норм законодавства щодо істотних умов договору, які є необхідними для його укладення.

Крім того, встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами та також можуть бути визнані недійсними.

Посилаючись на викладене, а також, вважаючи, що спірний договір було вчинено під впливом обману, позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір №315019539 від 09.09.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15.02.2021 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, проте у позовних вимогах просила суд про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з`явився. проте подав відзив на позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити з підстав його необґрунтованості. При цьому зазначав, що укладаючи договір, позивач погодилась із усіма його умовами та отримала грошові кошти та її ніхто не примушував до укладення договору.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що на офіційному сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в мережі Інтернет розміщено «Правила надання грошових коштів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», які є публічною пропозицією (офертою) на укладення кредитного договору на умовах і в порядку, що визначені ними.

Позивач 09.09.2018 року звернулась до відповідача ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із заявкою на отримання кредиту, що, відповідно до умов Правил надання грошових коштів у кредит ТОВ «;Манівео швидка фінансова допомога», є акцептом на укладення кредитного договору.

Також, 09.09.2018 року між позивачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено кредитний договір №315019539, за умовами якого відповідач зобов`язал надати позивачу грошові кошти в сумі 3000,00 грн., строком на 30 днів, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1,66% від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

У пункті 1.3. договору зазначено, що кредит надається строком на 30 днів.

Згідно з п. 1.4 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1.66 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту.

Детальний розрахунок сукупної вартості кредиту зазначено в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.6).

Згідно із графіком розрахунку до кредитного договору (додаток № 1 до договору) зазначено сукупну вартість кредиту в розмірі 149,80% від суми кредиту або 4494,00 грн. та проценти за користування кредитом 49,80% від суми кредиту (у процентному виразі) або 1494,00 грн.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов`язків за угодою, є виконанням угоди.

Відповідно до ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд критично оцінює позицію позивача щодо незаконності умов кредитного договору, з огляду на наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до неї, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Окрім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема (статті 215, 1048 - 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (ст. 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК України).

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Відповідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-161цс12, відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Так, за ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Разом з тим, суд вважає, що під час розгляду даної справи позивачем не доведено, що вказаний спірний договір є нечесною підприємницькою практикою та був укладений під впливом введення її в оману, як і не доведено умислу відповідача щодо вчинення дій по введенню позивача в оману.

Крім того, стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на дату укладення кредитного договору, не містить частини 2, на яку посилається позивачка як на підстави визнання договору недійсним.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову в про визнання недійсним кредитного договору слід відмовити.

Згіно ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Враховуючи, що у задоволені позову суд відмовляє повністю, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. 3, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя В.Л. Котвицький