Рішення № 97872957, 23.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4383/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши в порядку ст. 287 КАС України (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 22 грудня 2020 року у ВП №63790437,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого Київського відділу ДВС в місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельського Зореслава Анатолійовича про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні 63790437 від 22.12.2020 р. у сумі 10000,00 гривень.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає наступне.

Оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки в рамках виконавчого провадження ВП №63790437 жодних примусових дій державним виконавцем не було застосовано, позивачем та його сім`єю рішення суду було виконано добровільно до відкриття виконавчого провадження, про що повідомлено державного виконавця листом від 11.12.2020 року (доставлено кур`єрською службою 11.12.2020 року).

При цьому, актом виконавця від 21.12.2020р. підтверджено виконання рішення суду.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 03.06.2021 року відкрито провадження у справі з урахуванням особливостей, передбачених ст. 287 КАС України.

04.06.2021 року ухвала, судова повістка та позов з додатками направлені на електронні адреси:

Представника позивача - адвоката Ростомова Г.А. - ІНФОРМАЦІЯ_1 (зазначено особисто у позові).

Другого Київського відділу ДВС в місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) - info_kv2@od.od.dvs.gov.ua (зазначена на офіційному сайті).

Повідомленнями, що надійшли на поштову адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджено доставлення документів позивачу та відповідачу.

07.06.2021 року за вхід.№ЕП/15457/21 надійшов відзив на позовну заяву, який обґрунтовано наступним.

Державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крупським О.О. 02.12.2020 року відкрито виконавче провадження № 63790437.

21.12.2020 року до відділу ДВС надійшла заява стягувача, якою підтверджено виконання рішення боржником 20.12.2020 року.

Згідно акту державного виконавця від 21.12.2020 року боржником рішення суду виконано в повному обсязі, у зв`язку із чим Другим Київським відділом ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №63790437 від 22 грудня 2020 року та виведення в окреме провадження стягнення виконавчого збору з боржника, оскільки рішення суду виконано після відкриття виконавчого провадження.

Згідно ч.1-3 ст. 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб - порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Справа розглянута в порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Рішенням суду у справі № 520/9520/18 задоволено позов ОСОБА_2 та усунуто перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права власності шляхом виселення з будинку АДРЕСА_1 сім`ї ОСОБА_4 - подружжя ОСОБА_4 з дітьми.

Постановою Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено та скасовано рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2019 року по справі №520/9520/18, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

23 вересня 2020 року постановою Верховного Суду у справі №520/9520/18 постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року скасовано, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2019 року залишено в силі.

За результатами розгляду справи № 520/9520/18 Верховний Суд дійшов висновку про виселення ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , малолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 без визначення місця проживання в порядку ст. 109 ЖК України.

02.12.2020 року ОСОБА_2 подано заяву про відкриття виконавчого провадження, яка зареєстрована за №63790437/24432/6.

В додатках до заяви зазначено: оригінал виконавчого листа по справі №520/9520/18 та копія довіреності.

Державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Крупським О.О. 02.12.2020 року відкрито виконавче провадження №63790437.

Як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження, виконання рішення здійснюється за виконавчим листом № 520/9520/18 від 27.11.2020 року.

Копія виконавчого листа в матеріалах виконавчого провадження відсутня.

Докази направлення постанови про відкриття виконавчого провадження та її отримання в матеріалах виконавчого провадження відсутні.

11.12.2020 року позивач направила до відповідача лист, в якому повідомила про те, що рішення суду нею та її сім`єю виконано, за спірною адресою: АДРЕСА_1 позивач разом зі своєю сім`єю не проживає, починаючи з листопада 2020 року, а короткочасні візити до вказаного будинку викликані виключно отриманням/забиранням речей побутового характеру (зокрема одягу) для нього та його сім`ї.

Вказаний лист отримано відповідачем 11.12.2020 року, що підтверджується квитанцією Кур`єрської служби доставки № ПН9492. Лист в матеріалах виконавчого провадження відсутній.

21.12.2020 року до відділу ДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_2 (вхід.№26034/2), якою повідомлено про виконання рішення боржником 20.12.2020 року.

Згідно інформації з офіційного сайту https://just.odessa.gov.ua/?view=cat&category=338 , час роботи відділу: Понеділок - Четвер з 08:00 до 17:00 год., п`ятниця з 8:00 до 15:45 год.

21.12.2020 року державним виконавцем о « 9» годині « 15» хвилин складено акт за участі понятих та стягувача, яким підтверджено, що боржником ОСОБА_1 рішення суду виконано в повному обсязі, у зв`язку із чим Другим Київським відділом ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №63790437 від 22 грудня 2020 року та виведення в окреме провадження стягнення виконавчого збору з боржника.

22 грудня 2020 року Другим Київським відділом ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про стягнення виконавчого збору ВП №63790437 у розмірі 10000 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту сусідів дому за адресою: АДРЕСА_1 від 08.01.2021 року, сім`я ОСОБА_4 та ОСОБА_4 не проживають за адресою: АДРЕСА_1 з 1 листопада 2020 року.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

В силу статей 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, законами та нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Як встановлено судом, виконавчий лист в матеріалах виконавчого провадження відсутній.

Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено судом, державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 02.12.2020 року, в день надходження заяви стягувача.

Статтею 66 Закону №1404 передбачено порядок виконання рішення про виселення боржника.

Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення.

Частиною шостою статті 26 Закону №1404 визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів.

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем у відзиві на позов, постанову про відкриття виконавчого провадження отримано боржником 05.12.2020 року.

Отже, строк для виконання рішення розпочинається з 06.12.2020 року та спливає 15.12.2020 року.

Матеріали виконавчого провадження не містять доказів здійснення перевірки державним виконавцем рішення немайнового характеру.

У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово.

Тобто, для виконання рішення в примусовому порядку, державний виконавець повинен пересвідчитись у невиконання рішення у встановлений строк.

Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.

Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення.

Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Як зазначалось судом, виконавчий документ в матеріалах ВП відсутній.

Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.

Якщо виконання рішення здійснюється за відсутності боржника, державний виконавець зобов`язаний провести опис майна. Описане майно передається для відповідального зберігання стягувачу або іншій особі, визначеній державним виконавцем.

Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Як встановлено судом, постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 02.12.2020 року, а постанова про стягнення виконавчого збору 22.12.2020 року, що суперечить приписам закону.

Відповідно до Академічного тлумачного словника української мови, одночасний, який здійснюється, відбувається водночас з чим-небудь іншим.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Преюдиція - це встановлене процесуальним законом правило (нетиповий нормативний припис) звільнення від доказування обставин, встановлених в мотивувальній частині рішення суду у цивільній, господарській, адміністративній справі, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Преюдиція є похідною категорією від фактичної презумпції істинності судового рішення.

Преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення) - прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом в іншій справі. Обов`язок суду, який розглядає справу, визнати такими, що не потребують доказування, обставини, встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили.

Преюдиціальність дає привілей стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає права спростовувати ці факти іншими засобами доказування.

При розгляді справи судом встановлено, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебувала справа № 420/3067/21 за позовом ОСОБА_4 до Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 22 грудня 2020 року у ВП № 63790253.

При розгляді даної справи судом встановлено наступне:

«Так, з матеріалів справи вбачається, що на момент винесення державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельським З.А. постанови про відкриття виконавчого провадження від 02.12.2020 року №63790253, в якій зазначено про стягнення виконавчого збору у розмірі 10000 грн., рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 лютого 2019 року по справі № 520/9520/18 виконано позивачем самостійно.

Виконання позивачем рішення суду до відкриття виконавчого провадження підтверджується наявним в матеріалах справи актом сусідів від 08.01.2021 року, відповідно до якового позивач разом зі своєю сім`єю не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з 1 листопада 2020 року та актом державного виконавця від 21.12.2020 року.

При цьому, акт державного виконавця підтверджує факт виконання позивачем рішення суду, однак в даному акті виконавцем не зазначено дати виконання позивачем рішення суду…

В даному випадку, оскільки відповідач не спростував доводи позивача, не довів виконання рішення суду вже після відкриття виконавчого провадження, не надав доказів, які б свідчили, що виконання рішення суду добровільно відбулося вже після вчинення будь-яких дій державним виконавцем в виконавчому провадженні, суд вважає, що в даному випадку мають бути застосовані положення ч. 9 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", які передбачають випадок, в якому виконавчий збір не стягується.».

Рішення по справі № 420/3067/21 прийнято 18.03.2021 року та набрало законної сили 28.04.2021 року, відповідно до Постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Зазначений принцип отримав подальше закріплення у нормах судоустрійного і процесуального законодавства.

Обов`язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов`язковість судових рішень забезпечується державою.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст. ст. 2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 287 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 22 грудня 2020 року у ВП №63790437 - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Другого Київського відділу ДВС в місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Нідзельського Зореслава Анатолійовича про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні 63790437 від 22.12.2020 р. у сумі 10000,00 гривень.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених статтею 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , телефон: НОМЕР_2 )

Другий Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65065, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1)

Головуючий суддя Потоцька Н.В.