Рішення № 97869360, 22.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 р. Справа№200/5000/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ЄДРПОУ: 43305056, 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо не прийняття наказу про звільнення його за власним бажанням з 24 березня 2021 року;

- зобов`язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України прийняти наказ про його звільнення з органів Національної поліції України та здійснити остаточний розрахунок при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що 17.03.2021 року подав рапорт про звільнення зі служби в поліції. Причиною звільнення слугує переведення до Державного бюро розслідувань, оскільки він успішно пройшов конкурс. Проте рішення про звільнення позивача прийнято не було, що на його думку, є порушенням статті 38 Кодексу законів про працю.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року позовну заяву залишено без руху для усунення виявлених судом недоліків.

Ухвалою від 12.05.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України “Про Національну поліцію”. Згідно зі ст. 60 Закону проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 4 розд. XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Одним із таких нормативно-правових актів, який визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114.

Виходячи з пп. “ж” п. 64 цього Положення служба в поліції може бути припинена за власним бажанням поліцейського за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” (за власним бажанням) за наявності поважних причин.

Разом з тим відповідно до п. 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Вважав, що закінчення визначеного у п. 68 Положення строку служба в поліції за власним бажанням може бути припинена за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.

Такої згоди між позивачем та відповідачем досягнуто не було.

Враховуючи наведене вважав, що як основні позовні вимоги, так і похідні від них (про проведення остаточного розрахунку) задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить службу в органах Національної поліції, зокрема з 19.12.2019 року старшим оперуповноваженим 1-го відділу (боротьби з організованими злочинними групами та злочинними організаціями) управління стратегічних розслідувань в Донецькій області, що підтверджено витягом з наказу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України № 121 о/с.

17.03.2021 року ОСОБА_1 направив на адресу Начальника Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України рапорт, в якому просив звільнити його зі служби в органах поліції за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” з 24 березня 2021 року.

Як вбачається з листа Територіального управління ДБР від 11.03.2021 року, адресованого Начальнику управління стратегічних розслідувань в Донецькій області, ОСОБА_1 обраний переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади в Територіальному управлінні.

Згідно інформації, наданої позивачу Департаментом стратегічних розслідувань в листі від 21.04.2021 року № 4101/55/04-2021 рапорти позивача про звільнення зі служби перебувають на розгляді в Департаменті. Про дату можливого звільнення буде повідомлено додатково.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Закон України “Про Національну поліцію” від 02.07.2015 № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Частиною 1 ст. 59 Закону визначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 47 вказаного Закону призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 вказаного Закону призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 вказаного Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Частинами 2 й 3 ст. 77 вказаного Закону визначено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом (ч. 2 ст. 1 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 3 цього Закону у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 4 розд. ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Національну поліцію” до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, нормами якого врегульовані спірні правовідносини, є Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, яким передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки.

Це виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України з підстав поширення дії останнього лише за умови неврегульованості вказаних питань нормами спеціального законодавства.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема в постановах від 09 лютого 2021 року в справі №826/10404/16, від 15 лютого 2021 року в справі № 160/3607/19.

Пунктом 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно з пп. “ж” п. 63 цього Положення особи рядового і молодшого начальницького складу, звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно з пп. “ж” п. 64 цього Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Отже, підставою для звільнення зі служби за власним бажанням є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Відповідно до п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Отже, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого п. 68 вказаного Положення строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним.

Проте у межах передбаченого п. 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк. Такою домовленістю між сторонами (проханням), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку, та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2019 року у справі №810/3376/16, від 20 грудня 2019 року у справі №826/375/17, від 09 лютого 2021 року в справі №826/10404/16.

Верховний Суд в постанові від 15 лютого 2021 року в справі № 160/3607/19 також зазначив, що видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника зі служби до закінчення передбаченого п. 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

При цьому Верховний Суд в постанові від 30 вересня 2020 року в справі №826/16621/17 дійшов наступного висновку: “Отже, до закінчення визначеного у пункті 68 Положення №114 строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, якщо між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.”.

Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаній постанові Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Позивач у рапорті про звільнення вказав дату, з якої він просить його звільнити, та матеріали, що підтверджують обставини, які унеможливлюють перебування на займаній посаді – прийняття на роботу за конкурсом до іншого правоохоронного органу.

На думку суду, вказана причина є поважною та такою, що могла зумовити звільнення позивача з бажаної ним дати, проте лише за умови згоди на це і іншої сторони даних правовідносин – роботодавця позивача.

Проте між позивачем та відповідачем згоди щодо дати звільнення до закінчення тримісячного строку, про який йдеться в п. 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, досягнуто не було.

Строк розгляду рапортів про звільнення за власним бажанням законодавством не передбачений. Проте, виходячи з п. 68 вказаного Положення він не повинен перевищувати три місяці з дня подачі рапорту.

Невідповідність п. 68 цього Положення вимогам Закону України “Про Національну поліцію” (який містить підстави звільнення і яким саму процедуру звільнення не врегульовано) судом не встановлено. З огляду на що відповідні посилання позивача про неможливість застосування до спірних правовідносин п. 68 цього Положення є неприйнятними.

За вказаних обставин суд вважає, що прийняття рішення про звільнення поліцейського у межах тримісячного строку з дня подання ним рапорту про звільнення є дискрецією суб`єкта владних повноважень, тобто він має певну свободу розсуду і може приймати рішення, яке вважає доцільним.

Суд наголошує, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, але фактично не були здійснені.

Отже в даному випадку відповідачем не допущено протиправної бездіяльності у вигляді не видання наказу про звільнення ОСОБА_1 , оскільки законодавством не встановлений такий обов`язок до спливу тримісячного строку не встановлений.

За приписами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак зобов`язання Департаменту стратегічних розслідувань видати наказ про звільнення позивача буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України (ЄДРПОУ: 43305056, 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш