Рішення № 97869345, 23.06.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2021 р. Справа№200/3248/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Бабаш Г.П.,

при секретарі – Оголь В.К.

за участю

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – Зуб Г.В. (наказ від 28.09.2020),

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального судового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39790445, 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ № 88-ЛК від 25.02.2021 року про її звільнення;

поновити на посаді завідувача сектору аналітичного забезпечення та контролю діяльності управління з питань праці ГУ Держпраці у Донецькій області з 27.02.2021 року;

стягнути на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що вона не згодна з наказом про її звільнення, вважає його протиправним та таким, що суперечить нормам чинного законодавства. Так, позивач зазначає, що її звільнено у зв`язку з ліквідацією ГУ Держпраці у Донецькій області, проте ліквідації цього органу не відбулось. Постановою КМУ № 762 від 26.08.2020 передбачена ліквідація Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області, а не Головного управління Держпраці у Донецькій області, яке є іншою юридичною особою.

Також позивач зазначає, що повноваження ГУ Держпраці у Донецькій області передані Східному міжрегіональному управлінню Державної служби України з питань праці. Отже відбулась не ліквідація, а реорганізація установи, а відтак роботодавець має зобов`язання по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Крім того позивач наголошує, що Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці не скоротило чисельність та штат державних службовців, а навпаки збільшило його, і в його штаті є посада, на якій проходила службу позивач. Відповідач мав пропонувати позивачу аналогічну або рівнозначну посаду, а пропонувати будь-яку посаду у нього не було правових підстав.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального судового провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 21.04.2021 року.

Ухвалою суду від 21.04.2021 року підготовче судове засідання відкладено, у відповідача витребувані додаткові документи.

13.05.2021 року підготовче судове засідання відкладено у зв`язку з неприбуттям сторін.

19.05.2021 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву та витребувані додаткові докази у Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці та ліквідаційного комісії ГУ Держпраці у Луганській області.

Ухвалою суду від 02.06.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 23.06.2021 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому з заявленими позовними вимогами не погоджується та вважає їх безпідставними. Вказує, що правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про державну службу» і процедура звільнення проведена у відповідності до приписів цього закону. Відповідач вважає необґрунтованою вимогу застосовувати Кодекс законів про працю, оскільки сам цей Кодекс визначає, що особливості звільнення окремих категорій працівників встановлюються законом, що регулює їх статус.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи позовної заяви та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 працювала на посаді завідувача сектору аналітичного забезпечення та контролю діяльності управління з питань праці.

08.10.2020 року позивач попереджена про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області. Попередження підписано головою ліквідаційної комісії Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області Зуб Г.

15.02.2021 року позивача запрошено для отримання пропозицій для подальшого працевлаштування у Східному міжрегіональному управлінні Державної служби України з питань праці.

Як вбачається з результатів розгляду запропонованих посад від 22.02.2021 року позивачу запропоновано дві посади у Східному міжрегіональному управлінні: заступник начальника відділу контролю східного напрямку та головний спеціаліст – юрисконсульт сектору юридичного забезпечення у східному напрямку відділу юридичного забезпечення. Обидві посади з закріпленням робочого місця в м. Лисичанськ. Позивач від запропонованих посад відмовилась, що підтверджується її підписом.

Наказом заступника голови ліквідаційної комісії Ф.Фольварчук № 88-ЛК від 25.02.2021 року позивача звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Донецькій області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Правомірність видання відповідачем даного наказу та звільнення позивача з займаної посади є предметом даної справи.

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" від 26 серпня 2020 року № 762 постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права Головне управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головне управління Державної служби з питань праці у Луганській області, утворити Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.

Пунктом 3 цієї постанови встановлено, що Головне управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головне управління Державної служби з питань праці у Луганській області, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконувати свої повноваження та функції до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці;

здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головного управління Державної служби з питань праці у Луганській області згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Державну службу з питань праці;

Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, що утворюється згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступником Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області та Головного управління Державної служби з питань праці у Луганській області, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовано Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).

Частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Отже, враховуючи, що позивач є державним службовцем, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 889-VIII, а у частині, що ним не врегульовано - норми законодавства про працю.

Статтею 87 Закону № 889-VIII врегульовано припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу (пункти 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII).

Таким чином, за умов однакового правового регулювання вирішено питання припинення державної служби за двома різними підставами: реорганізації та ліквідації державного органу, тому не впливають на вирішення спору доводи позивача про те, що в даному випадку відбулась реорганізація, а не ліквідація державного органу.

Слід також зазначити, що з огляду на наявність у Законі № 889-VIII спеціальної норми (статті 87) можна говорити про те, що процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення врегульована положеннями Закону, а тому при звільненні державних службовців з цієї підстави положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України не застосовуються.

Це також підтверджується і приписами частини 4 вказаної статті КЗпП України, яка визначає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до абзацу 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин і до 06 березня 2021 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Отже в період правовідносин між сторонами щодо звільнення позивача (з моменту прийняття рішення про ліквідацію органу, попередження позивача про наступне звільнення та до видання наказу про звільнення) суб`єкт призначення або керівник державної служби взагалі не мав обов`язку працевлаштування позивача.

Суд вважає, що використане законодавцем дієслово «може» не пов`язане з фактом наявності вакантних посад, а надає суб`єкту призначення або керівнику державної служби право вирішувати дане питання на власний розсуд. В іншому випадку це було б визначено як «зобов`язаний пропонувати […] за наявності».

Також даною нормою було закріплено право суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати не тільки рівнозначні посади, що прямо визначено у фразі "будь-яку вакантну посаду".

При цьому аналогічна конструкція застосована законодавцем у частині п`ятій статті 22 Закону № 889-VIII, відповідно до якої у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

За таких обставин у відповідача на час звільнення ОСОБА_1 не було встановленого законом обов`язку запропонувати їй посаду в новоствореному органі, в тому числі рівнозначну посаду.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 04 березня 2014 року у справі 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, постанови Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15, від 17 липня 2019 року № 820/2932/16, від 04 липня 2019 року № 2-а-108/12/2670 з огляду на наступне.

Наводячи вказану практику, позивач обґрунтовує свій довід про те, що при ліквідації органу з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держава) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого органу.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 826/25887/15 зазначено, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Разом з тим правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилається позивач, не підлягають застосовуванню у відриві від норм матеріального права, на підставі яких Верховним Судом і зроблено зазначені висновки. Такі висновки зроблені за умови іншого правового регулювання: спеціального законодавства щодо прийняття, проходження та припинення служби працівником міліції (поліції) та Кодексу законів про працю України.

Всі судові рішення, на які посилається позивач, не можуть бути застосовані в даному випадку, оскільки вони приймались в умовах іншого законодавчого регулювання цього питання, насамперед на підстави приписів Кодексу законів про працю України. Натомість звільнення позивача відбулось на підставі Закону України «Про державну службу», і стаття 87 застосована в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020. Тобто на момент прийняття вказаних постанов даного правового регулювання не існувало.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. У цій справі суд не застосовує нормативно-правові акти, що містять норми права, за якими Верховним Судом надано висновки щодо їх застосування у наведеній судовій практиці.

Стосовно посилання позивача, що його не було звільнено 09.11.2020 року, як зазначено у попередженні про наступне вивільнення, суд зазначає наступне.

05.11.2020 року Окружним адміністративним судом м. Києва в межах розгляду справи № 640/24141/20 прийнята ухвала про забезпечення адміністративного позову:

До моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/24141/20 зупинити дію наказу Державної служби України з питань праці № 122 від 28.09.2020 та заборони Державній службі України з питань прані та Головному управлінню Держпраці у Донецькій області вчиняти дії, направлені на ліквідацію Головного управління Держпраці у Донецькій області на виконання вимог наказу від 28.09.2020 № 122 "Про ліквідацію Головного управління Державної служби з питань праці у Донецькій області".

Вказана ухвала підлягала негайному виконанню, а отже на момент тієї дати, яка була визначена у попередженні позивача про звільнення, відповідач не мав права вживати жодні дії стосовно його ліквідації, в тому числі дії по звільненню працівників.

Дана ухвала була скасована постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 року, після чого процес ліквідації ГУ Держпраці був продовжений.

Доводи позивача стосовно підписання наказу про її звільнення неповноважною особою суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Наказ № 88-ЛК від 25.02.2021 року про звільнення позивача підписаний заступником голови ліквідаційної комісії Ф.Фольварчуком.

Головою ліквідаційної комісії згідно наказу ГУ Держпраці у Донецькій області від 29.09.2020 року № 1172 є ОСОБА_2 .

25.02.2021 року ОСОБА_2 перебувала у відрядженні, що вбачається з наказу Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці № 48-ВД.

При цьому ОСОБА_3 наказом ГУ Держпраці у Донецькій області від 31.12.2020 року № 1508 визначений заступником голови ліквідаційної комісії. А пунктом 2 цього наказу встановлено, що у разі відсутності голови ліквідаційної комісії чи неможливості здійснювати ним повноваження та з інших причин, виконання обов`язків покладається на заступника голови ліквідаційної комісії ОСОБА_3 .

За вказаних обставин суд вважає, що оскаржуваний наказ підписаний належною посадовою особою, повноваження якої прямо визначені у наказі від 31.12.2020 року № 1508.

Решта доводів позивача висновків суду не спростовує.

Суд відзначає, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

За вказаних обставин суд вважає, що відповідач не порушив процедуру звільнення ОСОБА_1 , а отже її позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Донецькій області (ЄДРПОУ: 39790445, 85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Прокоф`єва, 82) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення в повному обсязі складено 23.06.2021 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.П. Бабаш