Рішення № 97867074, 15.06.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2021м. ДніпроСправа № 904/1426/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Тетерятник А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Макролаб ЛТД» (м. Київ)

до державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (м. Жовті Води, Дніпропетровська обл.)

про стягнення 236452,31грн.

Представники:

від позивача: Журавльов Ю.О.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Макролаб ЛТД» звернулось з позовом до державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 204900грн - основної заборгованості, 14547,90грн - інфляційних нарахувань, 3601,14грн - 3% річних, 13403,27грн – неустойки.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю товару №690/13/39П від 08.09.2020 в частині повної та своєчасної оплати товару.

Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на безпідставність нарахування пені та штрафу. ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» перебуває у складному економічному стані і віднесено до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Також, відповідач звернувся з клопотанням про зменшення неустойки на 99%, посилаючись на складний фінансовий стан та можливу неплатоспроможність.

Відповідач не забезпечив явку представника в судове засідання.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

В судовому засіданні 15.06.2021 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

08.09.2020 між ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (покупець) та ТОВ «Макролаб ЛТД» (постачальник) був укладений договір № 690/13/39П про закупівлю товару.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в п. 1.2 договору, а покупець прийняти і оплатити такий товар.

Постачальник зобов`язується поставити детектори та аналізатори, код 3843 (механічна ступка) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 договору).

За змістом п. 3.3 договору, відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі», порядок зміни ціни одиниці товару залежно від зміни курсу іноземної валюти встановленого на дату проведення електронного аукціону, більш ніж на 10% по відношенню до курсу іноземної валюти, встановленого Національним банком України (далі - НБУ) на дату, що передує даті поставки товару, здійснюється за наступною формулою:

Ц1=(Ц/КхК1, де

Ц1 - ціна одиниці товару, яка підлягає оплаті після коригування;

Ц - ціна одиниці товару, зафіксована у договорі;

К - курс іноземної валюти (НБУ) по відношенню до гривні на дату проведення електронного аукціону;

К1 - курс іноземної валюти (НБУ) по відношенню до гривні на дату поставки товару.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 11.1 договору).

Дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку, про що сторони підписують додаткову угоду (п. 11.2 договору).

Сторонами було підписано специфікацію № 1 до договору від 08.09.2020 на поставку товару, а саме: механічна ступка RETSCH RM 200 у кількості 1 шт. на загальну суму 204900грн (двісті чотири тисячі дев`ятсот грн. 00 коп.) з урахуванням ПДВ 20%.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 204900грн - основного боргу, 14547,90грн - інфляційних нарахувань, 3601,14грн - 3% річних та відмовити у задоволенні позову щодо стягнення 13403,27грн – неустойки з таких підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказано вище, між сторонами було укладено договір №690/13/39П про закупівлю товару від 08.09.2020.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару відповідачу на загальну суму 204900грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 207 від 01.10.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.2 договору, покупець здійснює оплату отриманого товару по факту його поставки протягом 30-ти днів.

В порушення умов договору, відповідач оплату поставленого товару не здійснив.

Таким чином, основний борг відповідача перед позивачем складає 204900грн.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача 3% річних за період з 31.10.2020 по 01.06.2021 складають 3601,14грн, інфляційні втрати за період з листопада 2020 року по травень 2021 року – 14547,90грн.

З урахуванням наведеного, суд вважає правомірними вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 204900грн - основного боргу, 14547,90грн - інфляційних нарахувань, 3601,14грн - 3% річних.

Заперечення відповідача є безпідставними, оскільки складний економічний стан, віднесення відповідача до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави не може бути підставною для звільнення від виконання зобов`язань з договором.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 13403,27грн – неустойки суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи відповідну вимогу позивач посилається на п. 7.4 договору.

Так, згідно з п. 7.4 договору за порушення строків оплати за поставлений товар передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».

Як зазначено в п. 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Позивач просить стягнути штрафні санкції у розмірі 13403,27грн на підставі ст. 231 Господарського кодексу України та п.7.4 договору.

Позивач зазначав про те, що нарахував відповідачеві пеню виходячи з обсягу простроченого зобов`язання та розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, вважаючи, що частиною шостою статті 231 ГК України розмір штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання визначений саме в такому розмірі і застосування штрафної санкції за прострочення грошового зобов`язання передбачено пунктом 7.4 договору.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, а пункт 7.4 договору містить положення про те, що за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України.

Між тим, частина шоста статті 231 ГК України, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної неустойки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що умовами договору не встановлений розмір неустойки за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію.

На підставі наведеного, вимога позивача про стягнення неустойки є неправомірною.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 204900грн - основної заборгованості, 14547,90грн - інфляційних нарахувань, 3601,14грн - 3% річних та відмовляє в позові щодо стягнення 13403,27грн - неустойки.

Суд залишає без розгляду клопотання відповідача про зменшення неустойки на 99% у зв`язку з відмовою в позові у вказаній частині.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Макролаб ЛТД» до державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару №690/13/39П від 08.09.2020 у сумі 236452,31грн задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» (52210 Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. Горького, буд. 2, ідентифікаційний код 14309787) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Макролаб ЛТД» (03127 м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, буд. 122, корпус 1, кв. 91, ідентифікаційний код 35138569) заборгованості за договором про закупівлю товару №690/13/39П від 08.09.2020 у сумі 204900грн - основної заборгованості, 14547,90грн - інфляційних нарахувань, 3601,14грн - 3% річних, 3345,68грн - витрат по сплаті судового збору.

Відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Макролаб ЛТД» до державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в частині стягнення 13403,27грн - неустойки.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 24.06.2021

Суддя В.О. Татарчук