Ухвала суду № 97864495, 23.06.2021, Білокуракинський районний суд Луганської області

Справа № 409/312/21

Пров. № 4-с/409/6/21

У Х В А Л А

23 червня 2021 року смт Білокуракине

Білокуракинський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Титова А.О.,

за участю секретаря судових засідань Малик А.М.,

розглянувши скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Лутугинського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Майбороди Ірини Анатоліївни, -

В С Т А Н О В И В :

Представник скаржника, адвокат Кладко О.В., звернувся до суду зі скаргою (уточненою заявою від 22.06.2021) на дії державного виконавця Лутугинського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Майбороди Ірини Анатоліївни.

В обгрунтування скарги заявник вказує, що на примусовому виконанні у Лутугинському РВ ДВС СМУ Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавчий лист № 409/1768/16-ц, виданий 18.12.2018 року Білокуракинським районним судом Луганської області (ВП № 63267656 від 20.10.2020 р.). В ході виконавчого провадження було винесено постанову про арешт майна боржника - ОСОБА_1 , від 20.10.2020 року, відповідно до якої постановлено накласти арешт на усе належне боржникові майно. Постановою від 01.12.2020 року було накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках. На виконання вказаної постанови було накладене арешт на рахунки ОСОБА_1 , у т.ч. пенсійний. Представник скаржника, адвокат Кладко О.В. звернувся до державного виконавця з приводу зняття арешту, проте отримав відмову. У зв`язку з цим, скаржник просить суд визнати неправомірними дії начальника відділу Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Майбороди І.А. та зобов`язати її скасувати постанову про арешт коштів боржника.

Скаржник – ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник скаржника, адвокат Кладко О.В., в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду письмову заяву, в якій просив розгляд скарги проводити у його відсутності та зазначив, що скаргу підтримує і просить її задовольнити.

Головний державний виконавець Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Майборода І.А. в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд скарги без її участі, проти задоволення скарги заперечує, надала письмові заперечення.

Представник стягувача ФЛОУ АТ «Ощадбанк» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

За результатами вивченням матеріалів судом встановлено, що на примусовому виконанні Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) перебуває виконавчий лист по справі № 409/312/21, виданий 18.12.2018 року Білокуракинським районним судом Луганської області за позовом Державного ощадного банку України в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за договором про іпотечний кредит.

Постановою від 20.10.2020 року було відкрито виконавче провадження.

20.10.2020 року головним державним виконавцем Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Майбородою І.А. у виконавчому провадженні №63267656 винесена постанова про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , якою накладено арешт на майно боржника.

Також постановою від 01.12.2020 року державним виконавцем було накладено арешт на грошові кошти боржника.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення скарги на дії державного виконавця, суд звертає увагу на наступне.

Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.

Згідно ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

При цьому, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободі протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19 березня 1997 року, п. 40, ефективний доступдо суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі" проти Італії»).

Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, порядок захисту прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції та законами України.

У відповідності з ч. ч. 1-2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Пунктом 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Пунктом 8 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом МЮУ від 02.04.2012 р. №512/5 визначено, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов`язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на банківський рахунок переходять у власність останнього, який має виключне право розпорядження ними, а банк у свою чергу в межах договору та відповідно до вимог законодавства виконує функції з обслуговування банківського рахунка клієнта (здійснює зберігання коштів, за розпорядженням клієнта проводить розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів тощо) і не є набувачем цих коштів.

Кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат), та набувають статус вкладу.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-535цс15.

Як вбачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 за період з 15.09.2015 року по 19.02.2021 року, що відкритий у АТ «Ощадбанк», боржник отримував пенсійні виплати.

Зі змісту постанови головного державного виконавця Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Майбороди І.А. від 01.12.2020 року про накладення арешту на кошти боржника вбачається, що державний виконавець визначив банківським установам порядок її виконання, із застереженням щодо накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом та які належать боржнику.

АТ «Ощадбанк», на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_1 виконав. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рахунок № НОМЕР_1 не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, враховуючи, що кошти після зарахування на рахунок отримувача є його власністю, втрачають свій цільовий статус (пенсії, соціальних виплат тощо) та набувають статусу вкладу.

Крім того, зняття арешту здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону. Також арешт може бути знятий судом у порядку оскарження відмови виконавця зняти арешт з коштів, призначених для соціальної виплати.

Таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 та у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі №756/1927/16-ц.

Як вбачається з матеріалів скарги, 21.01.2021 року боржник ОСОБА_1 звернувся із заявою до Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зняття арешту з коштів, однак, головним державним виконавцем Лутугинського РВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Майбороді І.А. йому було відмовлено у задоволенні заяви, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» не містить заборони звернення стягнення чи накладення арешту на кошти на рахунках боржників, які відкриті для зарахування пенсії, а також не визначають такі рахунки як рахунки із спеціальним режимом використання.

Разом з тим, заявник не надав доказів, щодо подання державному виконавцю документів, підтверджуючих, що на кошти, які знаходяться на вказаному рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із законом.

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення, оскільки державний виконавець Лутугинського РВДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Майборода І.А. діяла в межах повноважень та у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Лутугинського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) Майбороди Ірини Анатоліївни - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення до Луганського апеляційного суду.

Суддя Білокуракинського

районного суду Луганської області А.О.Титов