Ухвала суду № 97860298, 24.06.2021, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/2814/21

Провадження № 1-кп/946/462/21

У К Р А Ї Н А

ІЗМАЇЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________

УХВАЛА

про повернення обвинувального акта прокурору

24 червня 2021 року м. Ізмаїл

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

у складі: головуючого – судді Яковенка І.І.,

за участю: секретаря судового засідання Сударикової М.Р.,

провів у місті Ізмаїл Одеської області відкрите підготовче судове засідання у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021162150000096, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі – КК),

сторона обвинувачення: прокурор Пацессор О.А.,

сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_1 ,

інші учасники судового провадження: потерпілий ОСОБА_2 .

Потерпілий ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явився, про дату, час та місце його проведення неодноразово повідомлявся належним чином, що підтверджується довідками про доставку судових повісток про виклик до суду в електронній формі через SMS-повідомлення. Проведення підготовчого судового засідання без участі потерпілого не відобразиться на повноті вирішення питань у ньому, у зв`язку з чим, відповідно до ст.325 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), суд дійшов висновку про можливість його проведення без його участі.

Крім того, в обвинувальному акті вказано, що захисником ОСОБА_1 є адвокат Бережна Т.Г., яка також неодноразово викликалася у судові засідання, що підтверджується телефонограмами, та повідомлялася про необхідність надання суду документів, які би відповідно до ст. 50 КПК підтверджували її повноваження на участь у цьому кримінальному провадженні. Однак, адвокат Бережна Т.Г. жодного разу до суду не з`явилась, тричі зверталася через електронну пошту з фотокопіями клопотань, не скріпленими відповідно до ч. 2 ст. 17, ч. 4 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 р. № 2155-VIII кваліфікованим електронним підписом, в яких просила відкласти судові засідання, заяв, скріплених власноручним підписом, до суду не подавала. Крім того, адвокат Бережна Т.Г. жодного разу не надала суду документи, які відповідно до ст. 50 КПК підтверджували би її повноваження на участь у кримінальному провадженні як захисника, такі документи також не були надані і обвинуваченим ОСОБА_1 . Таким чином, враховуючи наведене, те, що обвинувачений ОСОБА_1 надав суду згоду на проведення підготовчого судового засідання без участі захисника, а також того, що відповідно до ст. 52 КПК участь захисника у цьому кримінальному провадженні не є обов`язковою, суд на підставі ч. 2 ст. 46, ст.ст. 50, 324 КПК дійшов висновку про проведення підготовчого судового засідання без участі захисника.

Суть питання, що вирішується

1.Обвинувальний акт з додатками у цьому кримінальному провадженні надійшов до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 09 квітня 2021 року, ухвалою від 12 квітня 2021 року було призначено підготовче судове засідання, в якому підлягають вирішенню ряд питань відповідно до вимог ст. ст. 314 – 315 КПК.

Встановлені судом обставини

2.У підготовчому судовому засіданні учасники судового провадження висловили думки про можливість призначення судового розгляду.

3.Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, ухвалами слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12.02.2021 р. був накладений арешт на певне майно та відносно обвинуваченого був застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту, строк якого закінчився 11.04.2021 р.

Мотиви, з яких суд виходив при постановлені ухвали

4.Суд, заслухавши думки учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт з додатками, дійшов висновку, що він на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК підлягає поверненню прокурору як такий, що не відповідає вимогам КПК.

5.Так, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

6.Згідно положень ст. 2 КПК, одним із завдань кримінального провадження є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

7.Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення – це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

8.Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

9.Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим, у тому числі, у ст. 291 КПК.

10.Так, відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт повинен містити: 1) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, 2) правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посилання на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та 3) формулювання обвинувачення.

11.При цьому, як зазначив Верховний Суд України у п. 2 постанови від 24.11.2016 р. у справі №5-328кс16, в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) – це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

12.Також у п. 7 зазначеної постанови Верховний Суд України звернув увагу на те, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

13.Тому з урахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що обвинувальний акт не тільки має формально містити вказані положення, передбачені п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК, а й вони мають бути взаємопов`язаними між собою для того, щоб мати можливість співставити їх та надати їм належну оцінку під час судового розгляду, а також для реалізації права на захист.

14.Крім того, правова кваліфікація кримінального правопорушення має відповідати не тільки посиланню на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а й змісту формулювання обвинувачення та викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, бо, як вказав Верховний Суд України, правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

15.Вказане також дає підстави для висновку, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення мають містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

16.Не вдаючись до вирішення питань, що підлягають вирішенню під час судового розгляду, а лише перевіряючи обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК, суд дійшов висновку, що виклад фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, а також правова кваліфікація кримінального правопорушення не відповідають посиланню на положення частини статті закону України про кримінальну відповідальність.

17.Так, правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , зазначена в обвинувальному акті за ч. 2 ст. 186 КК за ознаками: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з погрозою застосування насильства, вчинений повторно. Також у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та у формулюванні обвинувачення зазначено, що ОСОБА_1 , застосувавши погрозу застосування насильства, відкрито викрав у ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 60 грн.

18.Однак, диспозицією ч. 2 ст. 186 КК передбачена відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Тобто для кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 186 КК за кваліфікуючою ознакою «з погрозою застосування насильства» обов`язково має бути зазначений вид такого насильства, а саме воно не має бути небезпечним для життя чи здоров`я. Оскільки при погрозі застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоров`я, то такі дії утворюють інший склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 КК. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров`я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров`я в момент заподіяння). Крім того, погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства.

19.Але, як було вище зазначено, в обвинувальному акті ані в правовій кваліфікації кримінального правопорушення, ані у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, ані у формулюванні обвинувачення не зазначено погроза якого саме насильства була застосована обвинуваченим – що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або ж все ж таки воно є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого. Також в обвинувальному акті не зазначено в чому саме виявилася ця погроза застосування насильства.

20.Таким чином, в обвинувальному акті відносно ОСОБА_1 не в повному обсязі зазначені виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація.

21.З урахуванням висновку Верховного Суду України про те, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист, то не наведення ознак кримінального правопорушення щодо виду насильства відповідно до посилання на частину статті закону України про кримінальну відповідальність ані у викладі фактичних обставин, ані у формулюванні обвинувачення, ані у правовій кваліфікації робить обвинувачення неповним та неконкретним, оскільки унеможливлює дослідження обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , в суді та реалізацію його права на захист.

22.Таким чином, особою, яка складала обвинувальний акт, не повно та не конкретно викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення відповідно до посилання на частину статті закону України про кримінальну відповідальність, що не дає змогу співставити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, формулювання обвинувачення та правову кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на частину статті закону України про кримінальну відповідальність, що зазначена в обвинувальному акті.

23.Здійснення судового розгляду за обвинувальним актом за наявності вказаних неповноти та неконкретності щодо викладу фактичних обставин, формулювання обвинувачення та правової кваліфікації суперечить вимогам ст. 2 КПК, яка регламентує обов`язок застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури, а також не забезпечує дотримання принципу верховенства права, закріпленому в ст. 8 КПК, та суперечить практиці Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті закону підлягає обов`язковому застосуванню під час судового провадження.

24.У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

25.Практика Європейського суду орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

26.Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

27.Так, у вказаній справі Європейський суд зазначив, що у тексті п/п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії», №9783/82, п.79). Крім того, Європейський суд нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі «Матточіа проти Італії», №23969/94, п. 58; рішення від 20 квітня 2006 р. у справі «І.Н. та інші проти Австрії», №42780/98, п. 34).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 1 березня 2001 р. у справі «Даллос проти Угорщини», № 29082/95, п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

28.Отже, з урахуванням того, що неточність та неконкретність обвинувачення знайшла своє підтвердження під час підготовчого судового засідання, а також з урахуванням норм національного та міжнародного законодавства суд дійшов висновку, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам п. 5 ч. 2 ст.291 КПК, що порушує гарантоване п/п. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції право обвинуваченого ОСОБА_1 бути поінформованим про характер і причини обвинувачення у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції. А оскільки за правилами ст.337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд дійшов висновку про наявність обставин, що унеможливлюють здійснення судового розгляду обвинувального акту щодо ОСОБА_1 .

29.Вказані недоліки обвинувального акту можуть бути усунуті на стадії підготовчого провадження тільки шляхом повернення обвинувального акта відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК, оскільки на стадії підготовчого провадження відповідно до Глави 27 КПК суд має виключний перелік повноважень, передбачених цією главою, і виправляти недоліки обвинувального акту на цій стадії шляхом встановлення відповідних відомостей або шляхом зміни обвинувачення в порядку, передбаченому ст. 338 КПК, не передбачено. Крім того, змінювати обвинувачення це право прокурора, а не його обов`язок, та суд не уповноважений на нього впливати.

30.Таким чином, у зв`язку з тим, що обвинувальний акт з додатками не відповідає вимогам КПК, зокрема п. 5 ч. 1 ст. 291 КПК, суд дійшов висновку, що він в силу п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК підлягає поверненню прокурору.

Керуючись ст. ст. 314 – 316, 370 – 372 КПК, суд –

постановив:

1.Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, повернути прокурору Ізмаїльської окружної прокуратури для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі виявлених недоліків.

2.Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом семи днів з дня її оголошення.

3.Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення Одеським апеляційним судом.

СУДДЯ

Ізмаїльського міськрайонного суду І.І. Яковенко