Рішення № 97853079, 27.04.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

27.04.2021 Єдиний унікальний номер 205/4191/19

Номер провадження 2/205/576/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом військової частини ТО310 до департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації на нерухоме майно –

ВСТАНОВИВ:

15 травня 2019 року до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява 19 окремого мостового загону 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту (військова частина Т0310) до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 , про скасування державної реєстрації на нерухоме майно.

В обґрунтування позову, з урахуванням уточненої позовної заяви від 03 грудня 2020 року, позивач зазначив, що в період з 26 липня 2006 року по 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 проходив військову службу у 19 окремому мостовому загоні 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту на посаді начальника продовольчої служби тилу.

Відповідно до наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту та наказу командира військової частини Т0310 № 253 від 30.12.2016 року був звільнений в запас на підставі п. «и» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту віськовослужбовцем).

Під час проходження служби ОСОБА_1 на підставі рішення об`єднаної житлової комісії 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту було виділено житлове приміщення , а саме квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 39, 7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 .

В подальшому ОСОБА_1 було отримане свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 10.02.2016 р. та розпорядження на зазначене житло, видане 19 окремим мостовим загоном 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту.

Зазначені документи було подано до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, та на підставі них зареєстровано право власності на житло.

Відповідачем Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради було внесено в державний реєстр запис про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Комісією з перевірки квартирних справ військовослужбовців 26 об`єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту було встановлено, що на момент прийняття розпорядження органу приватизації ОСОБА_1 , не мав 20 років вислуги, а тому не мав права на отримання житла для постійного проживання.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не мав 20 років вислуги, а також був звільнений у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, позивач просить скасувати державну реєстрацію на нерухоме майно - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29111857 від 5 квітня 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

Відповідач своїм правом подати відзив на позов не скористався.

10 серпня 2020 року від представника третьої особи: ОСОБА_1 – адвоката Токарєва В.В. надійшло письмове пояснення, у якому заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки даний позов необґрунтований, підстави для скасування рішення про реєстрацію права власності відсутні.

Представник відповідача департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився. Про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не сповістив.

Суд, заслухавши представників позивача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, доходить висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 10 лютого 2016 року квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 39,7 кв. м належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.10).

Зазначене свідоцтво видане на підставі розпорядження органу приватизації № 185 від 10 лютого 2016 року, відповідно до якого вищевказану квартиру передано в приватну спільну сумісну власність за заявою ОСОБА_1 (а.с.10).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини Т0310 № 253 від 30 грудня 2016 року ОСОБА_1 з 30 грудня 2016 року виключений зі списків особового складу військової частини Т0310, з усіх видів забезпечення (а.с.34).

26 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив розглянути питання про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29111857 від 05 квітня 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.36).

Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у листі № 12/5-1799 повідомлено про порядок скасування державної реєстрації прав (а.с.37).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Суд критично ставиться до витягу з протоколу №44 об`єднаної житлової комісії від 10 серпня 2017 року щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 10 лютого 2016 року, оскільки згідно з чинним законодавством та Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою Наказом Міністерства оборони України № 737 від 30.11.2011 (яка була чинна на станом на 10 серпня 2017 року) серед повноважень об`єднаної житлової комісії військової частини відсутні повноваження щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, власником житлового будинку АДРЕСА_5 , в якому розташована вищезазначена квартира, є держава Україна в особі Міністерства інфраструктури України (а.с.7).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі № 303/6366/17 (провадження № 61-17559св19) вказано, що: «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права».

Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, невизнаного або ос пореного відповідачем права (інтересу), а таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

Так, звертаючись з позовом про скасування державної реєстрації на нерухоме майно, а саме квартиру, що належить третій особі на праві приватної власності, до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, позивач не обґрунтовує яке право позивача та яким чином порушено, не визнано, оспорено відповідачем, а також якими доказами таке порушення підтверджується.

Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову сам по собі не сприяє ефективному відновленню прав позивача, так як скасування державної реєстрації на нерухоме майно, належного третій особі, за позовом особи, право власності якої щодо даного нерухомого майно доказами не підтверджено, не дозволяє вирішити спір між цими особами.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що в задоволенні позову військової частини ТО310 до департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації на нерухоме майно-рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень слід відмовити.

Відповідно до ст.. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у даній справі, віднести на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 11, 12, 13, 79-81, 89, 141, 259, 263, 264, 354, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог військової частини ТО310 до департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації на нерухоме майно-рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29111857 від 5 квітня 2016 року за адресою: АДРЕСА_3 .

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 травня 2021 року.

Суддя Н.Г.Остапенко