Рішення № 97850191, 22.06.2021, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1186/21

Провадження № 2/711/1389/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого - судді Скляренко В.М.,

при секретарі Слабко Ю.М.,

за участі

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

Позивач ПрАТ «Азот» звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 28.11.2017 року (справа № 711/5150/17) позов ОСОБА_2 до ПрАТ «Азот» задоволено частково. Стягнуто з підприємства на користь ОСОБА_2 компенсацію за затримку розрахунку при звільнення в сумі 2 715 грн. 57 коп. та моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 01.02.2018 року.

16.02.2018 року головним державним виконавцем Придніпровського ВДВС відкрито виконавче провадження № 55821902 про стягнення з підприємства на користь стягувача вказаних у судовому рішенні грошових коштів в загальній сумі 3 715 грн. 57 коп.

16.04.2018 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області виконавче провадження № 55821902 закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням.

Однак, під час виконання вказаного виконавчого провадження відповідач отримав середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без відрахування всіх обов`язкових платежів, передбачених законом, тобто у розмірі більшому, ніж встановлено чинним законодавством України.

Також вказує, що позивач повністю виконав вимоги податкового законодавства і дотримався правового механізму оподаткування доходу та, як податковий агент, сплатив податок на доходи фізичних осіб в сумі 668 грн. 80 коп. та військовий збір в розмірі 55 грн. 73 коп.

Таким чином, на думку позивача, у нього виникло право вимагати від відповідача відшкодування понесених на сплату податку і збору витрат, а у відповідача відповідне зобов`язання відшкодувати позивачу ці витрати.

На письмову вимогу позивача до відповідача сплатити ці кошти, останній не відреагував.

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 724 грн. 53 коп. та судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.03.2021 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Проти цього учасники справи не заперечували.

06.04.2021 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вказаного відзиву на позовну заяву зазначає, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.11.2017 року було задоволено виплату компенсації ОСОБА_2 в сумі 2 715 грн. 57 коп. та моральної шкоди в розмірі 1 000 грн. Разом з цим, від ПрАТ «Азот» до суду протягом 2017 -2018 років надано «заперечення на позовну заяву» та «відзив на апеляційну скаргу», в змісті яких міститься зовсім інша позиція підприємства, яку суд на той час взяв до уваги, і він - ОСОБА_2 рішення суду під сумнів не ставив. Однак, на теперішній час, позивач намагається вирахувати з нього податки і збори повторно.

Також, зазначає, що починаючи з 28.11.20217 року, позивачу було добре відомо, як судом було визначено суму виплати, однак він їх ніяким чином не намагався оскаржити.

Таким чином, станом на 19.02.2021 року, підставами для компенсаційних виплат та моральної шкоди на загальну суму 3 715 грн. 57 коп., є рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.11.2017 року та постанова Апеляційного суду Черкаської області від 01.02.2018 року, які набрали законної сили і виконані в законному порядку.

Крім того, відповідачем 06.04.2021 року до суду була подана і заява про закриття провадження у справі в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача ПрАТ «Азот» - за довіреністю Савенко Ю.Н. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування, що викладені у позовній заяві. Також при винесенні рішення просила врахувати, що строк позовної давності позивачем пропущений не був, оскільки постанова про закінчення виконавчого провадження з виконання судового рішення у справі №711/5150/17 була винесена державним виконавцем 16.04.2018 року, а списання коштів з рахунку позивача відбулося 05.04.2018 року.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Щодо заяви про закриття провадження у справі у зв`язку зі спливом терміну позовної давності, то уточнив її та просив, з урахуванням наслідків пропуску строку позовної давності, відмовити в задоволенні позову по суті.

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи із наступних підстав.

Як визначено ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Цивільне процесуальне законодавство закріплює положення щодо того, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК).

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Придніпровського райсуду м. Черкаси від 28.11.2017 року у справі №711/5150/17 задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Азот» на користь ОСОБА_2 2 715 грн. 57 коп. компенсації за затримку розрахунку по заробітній платі та 1000 грн. моральної шкоди, а всього 3 715 грн. 57 коп. (а.с. 7-9)

Вказане судове рішення набрало законної сили 01.02.2018 року і на його виконання Придніпровським районним судом м. Черкаси 15.02.2018 року був виданий виконавчий лист № 711/5150/17.

Постановою головного державного виконавця Придніпровського відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Скрипки Т.В. 16.02.2018 року відкрите виконавче провадження № 5581902 з виконання вищевказаного виконавчого листа №711/5150/17 про стягнення з боржника - ПАТ «Азот» на користь стягувача ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 3 715 грн. 57 коп. (а.с. 10).

16.04.2018 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Вельган О.В. виконавче провадження № 55821902 закінчене у зв`язку з повним фактичним виконанням (а.с. 11).

Як вбачається із платіжного доручення №436 від 05.04.2018 року на рахунок ОСОБА_2 було зараховано 3715 грн. 57 коп. (а.с. 57).

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 підприємством (ПАТ «Азот») 05.04.2018 року були сплачені кошти за рішенням суду в загальній сумі 3 715 грн. 57 коп. (середній заробіток та моральна шкода), тобто без відрахування податку на доходи фізичних осіб в розмірі 668 грн. 80 коп. та військового збору в розмірі 55 грн. 73 коп. (загальна сума 724 грн. 53 коп.), що стверджується платіжним дорученням № 436 від 05.04.2018 року, розпорядженням № 55821902 від 05.04.2018 року та довідкою ПрАТ «Азот» від 13.01.2021 року № 19, які відповідно до довідки про суми податків і зборів від 22.04.2020 року вих. №487 підлягають утриманню з ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Азот» (а.с. 12-13, 57-58).

На письмовий лист-вимогу від 21.04.2020 року № 501-06/242 щодо перерахування на рахунок підприємства грошових коштів в розмірі 724 грн. 53 коп., відповідач ОСОБА_2 не відреагував.

Згідно з принципом диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Предметом спору в даному випадку є повернення на користь позивача, як податкового агенту, коштів у вигляді не відрахованих із заробітної плати звільненого працівника податку та військового збору у спосіб, визначений ст. 1212 ЦК України.

Обраний позивачем спосіб захисту свого цивільного права не суперечить положенням ст. 16 ЦК України.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що, у разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 163 Податкового кодексу України визначені доходи, які є об`єктом оподаткування. Зокрема, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід та доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є доходом, який підлягає оподаткуванню.

Згідно з пунктом 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктами 168.1.1 та 168.1 ст.168 Податкового кодексу України визначено, що податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу.

Відповідно до п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п. 16-1 підр.10 розд. ХХ ПК України, тимчасово, до набрання чинності рішенням ВР України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Ставка збору становить 1,5 % від об`єкта оподаткування.

Відповідно до п. 6 роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в рішенні суду.

Також, слід зазначити, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є і об`єктом щодо сплати військового збору, що становить 1,5 відсотка об`єкта оподаткування.

За даними листа Державної фіскальної служби України від 05.11.2015 р. №23714/6/99-99-17-03-03-15, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, нарахованої на підставі рішення суду.

Державна фіскальна служба України у листі від 09 березня 2016 року № 665/4/99-99-17-03-03-13 зазначила, що відповідно до пп. 14.1.48 ПКУ, заробітна плата це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Оскільки виплата доходу у вигляді суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку під час звільнення працівника, здійснюється звільненому працівнику й не пов`язана з відносинами трудового найму, такий дохід обкладається ПДФО за ставкою 18% і військовим збором за ставкою 1,5%, як інші доходи.

Підприємство, яке виплачує такий дохід, для такого платника податку являється податковим агентом, а тому повинно утримати ПДФО та військовий збір із суми доходу, перерахувати їх до бюджету та відобразити виплату у формі № 1ДФ.

Суми середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника, слід класифікувати як інші доходи, відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки між роботодавцем і колишнім працівником уже відсутні трудові відносини. При цьому, визначення виду доходу впливає на його відображення у податковому розрахунку 1-ДФ, а інші доходи зазначаються за ознакою «127». Оскільки об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також військовий збір, за ставкою 1,5 %, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Ставка податку на доходи фізичних осіб, згідно з ст. 167 зазначеного Кодексу, на суму середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні працівника становить 18%.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Тому, незважаючи на те, що призначена судом сума зменшується на суму податкових відрахувань, цей факт в жодному разі не погіршує становище працівника, адже якби працівник просто отримував зарплату, а вимушено був відсутній на роботі, то таку зарплату він отримував би також з урахуванням утримання обов`язкових податкових платежів.

Схожі правові висновки містяться в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №523/14396/19, від 05.08.2020 року у справі №817/893/17, від 27.11.2019 року у справі №401/1813/16-ц, від 18.07.2018 року у справі №359/10023/16-ц, Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі №522/13736/15 та у справі №369/10046/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16.

Щодо оподаткування моральної шкоди, то суд зазначає наступне. Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. А враховуючи, що об`єкти оподаткування військового збору фактично дублюють об`єкти оподаткування податку на доходи фізичних осіб, то із даного доходу утримується також і військовий збір, за ставкою 1,5%, відповідно до п. 161 Перехідних положень Податкового кодексу України.

Подібні за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 18.07.2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами Глави 83 Цивільного кодексу України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття (придбання) майна виникають за наявності трьох умов: 1) має місце набуття або збереження майна; 2) вказане набуття або збереження майна здійснено за рахунок іншої особи; 3) має місце відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення ст. 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Подібні висновки щодо застосування ст. 1215 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 року (справа 6-91цс14), від 22.01.2014 року (справа 6-151цс13) та у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 року (справа №517/186/17), від 28.03.2018 року (справа №173/166/17), від 03.05.2018 року (справа №473/2859/17).

Виходячи із системного аналізу ст. 1215 ЦК України, безпідставно набуте майно не підлягає поверненню за відсутності рахункової помилки при виплаті коштів, а також добросовісності з боку набувача. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум, зазначених у ч. 1 вказаної статті, покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Тобто, відсутність розрахункової помилки та добросовісність набувача презюмується, а тягар доказування наявності розрахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника: за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Однак, згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із п.п. 14.1.48 ПК України заробітна плата - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

У рішенні від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тому на неї не розповсюджується правило ст. 1215 ЦК України.

Таким чином, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач, ОСОБА_2 , отримавши у порядку примусового виконання, за рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.11.2017 року (справа № 711/5150/17) кошти в загальній сумі 3715 грн. 57 коп., набув частину з цих коштів в загальній сумі 724 грн. 53 коп. (які складаються із податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні) без достатньої правової підстави, оскільки дана сума мала бути сплачена його податковим агентом в дохід держави, а, враховуючи, що позивачем - ПАТ «Азот» також сплачені всі необхідні податки та збори, то вищевказані кошти в загальній суму 724 грн. 53 коп. підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Щодо заяви відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків строку позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

В судовому засіданні встановлено, що про порушення свого права позивач - ПрАТ «Азот» міг дізнатися лише після 05.04.2018 року, тобто після фактичного виконання судового рішення від 28.11.2017 року та перерахування на користь відповідача ОСОБА_2 05.04.2018 року грошових коштів в загальній сумі 3715 грн. 57 коп., тобто без відрахування при виплаті всіх обов`язкових податків (податку на доходи фізичних осіб та військового збору загальний розмір яких складає 724 грн. 53 коп.), які мали бути сплачені податковим агентом в дохід держави.

З даним позовом до суду позивач звернувся 22.02.2021 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Тому відповідно строк звернення до суду з даним позовом не є пропущеним позивачем і підстав для застосування судом його наслідків немає. Відповідно позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 є такими, що підлягають до задоволення.

Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

До основних засад цивільного судочинства відносяться, зокрема, принцип верховенства права та відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. п. 1, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір», судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що платниками судового збору є, зокрема, громадяни України, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, за змістом ст. 141 ЦПК та положень Закону України «Про судовий збір», у випадку задоволення позовних вимог обов`язок зі сплати судового збору покладається на відповідача, але авансується за рахунок позивача.

З огляду на зазначене, по обставинах даної справи обов`язок зі сплати судового збору стосується саме відповідача ОСОБА_2 , однак, враховуючи, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, що стверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія 10 ААА № 353176 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 59, 60), а відтак, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», він звільнений від сплати судового збору, а отже, має право не сплачувати судовий збір.

Частиною 6 статті 141 ЦПК передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору, про що вказано у постанові ВСУ від 01.03.2017 року по справі № 6-152цс17 та абз. 2 п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Таким чином, обов`язок відповідача ОСОБА_2 з відшкодування позивачу витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в сумі 2 270 грн., в силу вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК та п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» переходить до держави і має бути здійснений у встановленому законом порядку.

Частиною 6 статті 141 ЦПК передбачено, що компенсація учаснику справи понесених ним судових витрат за рахунок держави здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Разом з тим слід звернути увагу, що така норма має загальний характер і стосується компенсації всіх видів судових витрат, передбачених ст. 133 ЦПК. Натомість, судовий збір є окремим видом судових витрат і порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 133 ЦПК).

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовані питання повернення судового збору. За змістом даної статті закону передбачено, що, у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю. У разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (тотожне за змістом правило передбачено і ч. 1 ст. 142 ЦПК).

Процедурні аспекти порядку повернення суми сплаченого судового збору врегульовані наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787 «Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів».

Таким чином, в контексті обставин даної цивільної справи компенсація позивачу Приватному акціонерному товариству «Азот» суми сплаченого ним судового збору в сумі 2 270 грн., відповідно до платіжного доручення № 116720 від 10.02.2021 року (а.с. 1) має бути здійснена, шляхом повернення йому таких коштів в повному обсязі.

На підставі викладеного вище та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-84, 259, 268 ЦПК України, ст. ст. 11, 1212, 1215 ЦК України, Кодексом законів про працю України, Податковим Кодексом України, Законом України «Про судовий збір», суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Азот» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826, юридична адреса: вул. Героїв Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18028) 724 грн. 53 коп.

Компенсувати Приватному акціонерному товариству «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826, юридична адреса: вул. Героїв Холодного Яру, 72, м. Черкаси, 18028) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270 грн. згідно платіжного доручення №116720 від 10.02.2021 року.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Повний текст рішення складений 22.06.2021 року.

Головуючий: В.М. Скляренко