Рішення № 97845908, 14.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/15932/20

Провадження № 2/522/4857/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної державної адміністрації (м. Одеса, проспект Шевченко, 4) про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2020 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації про визнання висловлювання, фактів які зафіксовані у листі Одеської обласної державної адміністрації від 22.07.2020 № К-1942-К10-1.4-051929 недостовірними та такими, що порушує немайнові права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації.

Позовна заява мотивована наявністю спору між позивачем та колишньою дружиною у справі № 752/21544/18 щодо визначення місця проживання дитини та реалізацією прав батька та дитини на спілкування та зверненням 09.06.2020 до уповноваженого Президента з прав дитини ОСОБА_2 , відповідь на яку надійшла від Одеської обласної державної адміністрації 22.07.2020 за № К-1942-К10-1.4-05-1929.

Позивач вважає інформацію щодо наявності фактів вчинення ним домашнього насильства за ч.1-2 ст. 173-2 КУпАП та порушення кримінальних справ недостовірною, оскільки чинних рішень про притягнення його до адміністративної та кримінальної відповідальності за домашнє насильство на час надання відповіді Одеської обласної державної адміністрації від 22.07.2020 № К-1942-К10-1.4-05-1929 не існувало.

Просить суд ухвалити рішення, яким визнати вищевказану інформацію недостовірною та зобов`язати Одеську обласну державну адміністрацію спростувати поширену недостовірну інформації, яка викладена у листі Одеської обласної державної адміністрації від 22.07.2020 № К-1942-К10-1.4-051929 відносно ОСОБА_3 шляхом відкликання даного документу, з повідомленням сторін.

Відповідач позовні вимоги не визнав з огляду на розгляд документів Обласної державної адміністрації за дорученням Уповноваженого Президента України з прав дитини, відповідно до повноважень та на підставі наданої та наявної інформації на час розгляду листа, тобто на 06.07.2020 Службою у справах дітей Одеської міської ради. Отриману інформацію від Служби у справах дітей Одеської міської ради обласна державна адміністрація надала Уповноваженому Президента України з прав дитини відповідно до своїх прав, обов`язків та компетенції.

Просив відмовити повністю ОСОБА_1 в задоволенні позову до Одеської обласної державної адміністрації про порушення немайнового права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, зобов`язати Одеську обласну державну адміністрацію спростувати поширену недостовірну інформації, яка викладена у листі Одеської обласної державної адміністрації від 22.07.2020 № К-1942-К10-1.4-051929 відносно ОСОБА_3 шляхом відкликання даного документу, з повідомленням сторін.

25 березня 2021 року позивачем подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якому він просив визнати висловлювання, факти, які зафіксовані у листі № К?1942?К10?1.4?051929 від 22.07.2020 від Одеської обласної державної адміністрації недостовірними та такими, що порушують немайнові права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканності ділової репутації; зобов`язати Одеську обласну державну адміністрацію спростувати поширену недостовірну інформацію яка викладена у листі № К?1942?К10?1.4?051929 від 22.07.2020 відносно ОСОБА_1 шляхом відкликання даного документу з повідомленням сторін протягом 10 днів після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

До Одеської обласної державної адміністрації надійшов лист Уповноваженого Президента України з прав дитини від 18.06.2020 № 15/3-07/1031 щодо розгляду звернення громадянина ОСОБА_1 , яке стосувалося скарги на дії посадових осіб органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації та служби у справах дітей Одеської міської ради, під час підготовки проекту висновку про доцільність/недоцільність позбавлення його батьківських прав.

З метою недопущення порушення прав та законних інтересів дитини, у листі Уповноваженого Президента України з прав дитини обласній державній адміністрації доручено розглянути звернення позивача, розібратись в обставинах справи, перевірити відомості викладені у зверненні та вжити відповідних заходів в межах компетенції, у разі виявлення порушень в діях посадових осіб притягнути їх до встановленої відповідальності. Про результати повідомити Уповноваженого Президента України з прав дитини та заявника.

Відтак, розгляд звернення заявника відбувався в межах компетенції відповідача як структурного підрозділу облдержадміністрації, на який покладено функцію захисту прав та і інтересів дитини. Також межі розгляду звернення ОСОБА_1 визначені листом Уповноваженого Президента України з прав дитини від 18.06.2020 № 15/3-07/1031, відповідно до якого питання розгляду звернення мало на меті перевірку викладених обставин з метою недопущення порушення прав та законних інтересів дитини.

У своєму зверненні заявник зазначав, що службою у справах дітей Одеської міської ради незаконно зроблено висновок від 27.03.2020 № 08/3354, який було направлено до Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради для розгляду органом опіки та піклування щодо доцільності/недоцільності позбавлення заявника батьківських прав. Позивач у листі вказує, що служба не мала підстав для складання вказаного проекту висновку, та наголошує, що він містить необґрунтоване твердження про доцільність позбавлення його батьківських прав.

Листом від 03.07.2020 № 03.01.-18/1003 Служба у справах дітей обласної державної адміністрації з метою об`єктивного та якісного розгляду листа позивача звернулась до Служби у справах дітей Одеської міської ради про надання інформації з порушених питань.

Службою у справах дітей Одеської міської ради листом від 06.07.2020 № 09/894 була надана відповідна інформація з порушених питань.

За результатами вивчення та аналізу інформації, наданої Службою у справах дітей Одеської міської ради листом обласної державної адміністрації від 22.07.2020 № К?1942?К10-1.4-051929, відповідну інформацію підготовлено Уповноваженому Президента України з прав дитини та заявнику.

Відповідно до положень частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 Цивільного процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (стаття 3, 28). Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони порядку з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

За правилами частини першої статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Частиною першою статті 201 Цивільного кодексу України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 Цивільного кодексу України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 Цивільного кодексу України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Аналогічний правовий висновок зазначено в постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц (провадження № 61-20095св19).

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно із частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункт 46 рішення від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).

Згідно із частинами четвертою, сьомою статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

У порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Вказаний правовий висновок зазначений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/4403/16-ц (провадження № 61-19243св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 332/293/17 (провадження № 61-40369св18).

Інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів.

Зазначений правовий висновок відображений у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2019 року у справі № 464/4433/15-ц (провадження № 61-26281св18).

Отже, вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.

При визначені необхідності втручання у право на висловлювання, суд аналізує нагальну суспільну потребу, пропорційність та доречність і достатність обґрунтування цього втручання з боку національних органів. Втручання потрібно оцінювати в цілому, враховуючи статус позивача і відповідача, зміст критичних коментарів, контекст та спосіб, у який вони були оприлюднені.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров`я, материнства та дитинства, сім`ї, молоді та дітей, соціального захисту населення.

Статтею 28 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право:

1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16 цього Закону;

2) залучати вчених, спеціалістів, представників громадськості до проведення перевірок, підготовки і розгляду питань, що входять до компетенції місцевих державних адміністрацій, а також залучати громадян, суб`єктів господарювання, їх об`єднання, наукові установи та консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, до підготовки аналізів регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

3) одержувати відповідну статистичну інформацію та інші дані від державних органів і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, політичних партій, громадських і релігійних організацій, підприємств, установ та організацій, їх філіалів і відділень незалежно від форм власності;

4) давати згідно з чинним законодавством обов`язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку;

5) звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 11.08.2011 № 811/2011 «Питання Уповноваженого Президента України з прав дитини» затверджено Положення Уповноваженого Президента України з прав дитини (далі-Положення).

Відповідно до Положення одним із основних завдань Уповноваженого є здійснення заходів, спрямованих на захист і відновлення порушених прав та законних інтересів дитини, інформування громадськості про такі заходи та їх результати.

Уповноважений відповідно до покладених на нього завдань має право:

- аналізувати становище дітей в Україні, дотримання їх конституційних прав, вносити центральним та місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, органам місцевого самоврядування пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і законних інтересів дитини;

- звертатися до державних органів щодо сприяння вирішенню питань, віднесених до компетенції Уповноваженого;

- запитувати та одержувати в установленому порядку від структурних підрозділів Адміністрації Президента України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів і служб, утворених Президентом України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій необхідні інформацію, документи і матеріали, у тому числі з обмеженим доступом, з питань, що належать до компетенції Уповноваженого;

- залучати в разі потреби в установленому порядку до опрацювання окремих питань представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, а також експертів, учених та фахівців, у тому числі на договірній основі;

- звертатися до державних органів, у тому числі правоохоронних, з питань відновлення порушених прав та законних інтересів дитини, щодо виявлених фактів порушень прав та законних інтересів дитини, а також щодо притягнення в установленому порядку до відповідальності посадових осіб, винних у таких порушеннях.

Відповідно до Положення про службу у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 03.12.2015 № 822/А-2015, Служба є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, яка забезпечує у межах своїх повноважень реалізацію в області державної політики щодо захисту прав і законних інтересів дітей.

Служба відповідно до покладених завдань здійснює контроль і координацію діяльності служб у справах дітей районних державних адміністрацій та виконкомів міських (міст обласного значення) рад, надає їм практичну і методичну допомогу, узагальнює і поширює позитивний досвід роботи.

Служба має право:

- звертатися до місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності в разі порушення прав та інтересів дітей;

- отримувати повідомлення від місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, посадових осіб про заходи, вжиті на виконання прийнятих нею рішень.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач діяв в межах наданих чинним законодавством повноважень.

Стаття 40 Конституції України встановлює, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Конституційний Суд України у рішенні від 10 квітня 2003 року у справі № 1-9/2003 роз`яснив, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Європейський суд з прав людини у справі «Сірик проти України» вказав, що згідно з зазначеним рішенням Конституційного Суду України звернення до правоохоронного органу щодо порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд України дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, особи, які реалізують право на звернення, можуть обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до Цивільного кодексу України 2003 року.

Враховуючи мотиви, з яких виходив Конституційний Суд України, та обґрунтування рішення від 10 квітня 2003 року, касаційний суд приходить до висновку, що вказаний принцип підлягає застосуванню не лише щодо листів, заяв чи скарг до правоохоронного органу, а і до аналогічних звернень до інших органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб, які уповноважені розглянути відповідне звернення і надати відповідь.

Таким чином, у разі звернення особи до органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права на звернення, а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до абзацу першого пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Суд вважає, що позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, що не відповідає характеру та природі відносин, що виникли між сторонами цього спору. Застосування цивільно-правових способів захисту прав та інтересів до відносин, що виникли у публічно-правовій сфері і учасниками яких є сторони цього спору, законом не допускається. У розумінні цивільно-правового закону поширена стосовно позивача інформація не є таким видом інформації, що може бути визнана судом недостовірною у порядку захисту цивільних прав та інтересів особи.

Аналогічний правовий висновок зазначено в постанові Верховного Суду від 02.10.2019 по справі № 332/293/17.

З огляду на те, що відповідач діяв в межах своїх повноважень як орган виконавчої влади, а позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, що не відповідає характеру та природі відносин між сторонами, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання недостовірною інформації, яка викладена у листі № К?1942?К10?1.4?051929 від 22.07.2020 відносно ОСОБА_1 та спростування її шляхом відкликання даного документу з повідомленням сторін протягом 10 днів після набрання судовим рішенням законної сили – не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної державної адміністрації (м. Одеса, проспект Шевченко, 4) про захист честі, гідності та ділової репутації – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

14.06.2021