Рішення № 97845851, 09.06.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/3586/20

Провадження№2/522/784/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

09 червня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Звонецької І.М.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська морська академія», ОСОБА_9 ЛТД, Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Короліства (Бермудські Острови) ЛТД про стягнення шкоди, завданої смертю особи, моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2020 року позивач звернулась з позовною заявою до Національного університету «Одеська морська академія», ОСОБА_9 ЛТД, Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Короліства (Бермудські Острови) ЛТД про стягнення шкоди, завданої смертю особи, моральної шкоди.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху 29.03.2020 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2020 року провадження по справі відкрито та призначено справу до судового розгляду.

22 червня 2020 року від відповідача Національного університету "Одеська морська академія" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнали в повному обсязі.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2020 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду.

24 березня 2021 року від представника відповідачів до суду надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії розписки-дозволу на розрахунок від 16 листопада 2017 року.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року заяву про зміну предмета позову залишено без розгляду.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 червня 2021 року відмовлено в призначені судової експертизи.

У судове засідання призначене на 09 червня 2021 року з`явився позивач ОСОБА_1 , представник відповідача НУ "ОМА" Дяговець Т.Н., та ОСОБА_2 , представник відповідача Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Королівства (Бермудські острови) ЛТД (The United Ringdom Mutual Steam Ship Assurance) - Котляр Ю.О.

Представник позивача та позивач в судових засіданнях підтвердили факт підписання розписки про отримання позивачем коштів у розмірі 96909 доларів США, однак зазначила що сприймала суму виплати як зобов`язання за контрактом. Позивач вважає, що порушення її права полягає у тому, що чоловіку надали медичну довідку про те, що він придатний до роботи у морі, хоча на той час він був хворий.

Відповідачі в свою чергу зазначили, що в позовній заяві не обгрунтовані підстави солідарного стягнення шкоди з відповідачів, крім того зазначили, що підписавши розписку та отримавши кошти, позивач фактично відмовився від претензій до будь-кого з відповідачів.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши думку сторін по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська морська академія», ОСОБА_9 ЛТД, Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Королівства (Бермудські Острови) ЛТД про стягнення шкоди, завданої смертю особи та моральної шкоди, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. (ч.ч.1, 2 ст.13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч.3, 4 ст.12 ЦПК України).

Враховуючи, що предметом спору є відшкодування у деліктному правовідношенні моральної та матеріальної шкоди, завданої смертю потерпілого, позивач зобов`язаний довести наступний склад цивільного правопорушення - протиправну дію, наслідки протиправної дії та безпосередній причинний зв`язок між протиправною дією та наслідками. Вина особи, яка завдала шкоду презюмується, але ця презумпція може бути спростована відповідачем в загальному порядку.

Як було вказано у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року справа №755/2545/15-ц, у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом», зверталось увагу на те, що для правильного визначення фактів, які необхідно встановити для вирішення спору за участю іноземної особи, судам необхідно з`ясувати право якої країни повинно застосовуватися. Суд може застосовувати не тільки іноземні закони, але й звичаї та судову практику в тих межах, в яких останні визнаються джерелами права у відповідних державах. Згідно зі статтею 48 Закону України "Про міжнародне приватне право" до недоговірних зобов`язань, що виникають внаслідок дії однієї сторони, застосовується право держави, у якій мала місце така дія. Відповідно до статті 49 згаданого Закону права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди за кордоном, якщо сторони мають місце проживання або місцезнаходження в одній державі, визначаються правом цієї держави. Право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.50 Закону України "Про міжнародне приватне право", до вимоги про відшкодування шкоди на вибір потерпілого може бути застосовано право держави, у якій знаходиться місце проживання, місцезнаходження або основне місце діяльності потерпілого.

Враховуючи що предметом позову у цій справі є відшкодування шкоди та моральної шкоди завданої смертю у недоговірному зобов`язанні, а саме неналежним виконанням медичними працівниками своїх обов`язків щодо вчасного встановлення онкологічного захворювання у ОСОБА_3 під час медичного огляду, який був проведений на території України, а також те, що як вбачається з позовної заяви, позивачка обрала застосування права України, то висновок про законність чи незаконність дій медичних працівників має здійснюватися на підставі законодавства України.

02.09.2016 року Медико-санітарною службою «Академмарин» НУ «Одеська морська академія» було проведено медичний огляд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та видано довідку №140.334.

Згідно довідки №140.334 ОСОБА_3 був визнаним непридатним до вахтової служби, та придатним до морської служби у якості електромеханіка, без обмежень у придатності.

Строк дії довідки №140.334 становив з 02.09.2016 року до 02.09.2017 року.

05.09.2016 року з ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 ЛТД був укладений трудовий договір щодо праці на посаді електромеханіка на судні MILITOS, під прапором Греції.

Під час праці за вказаною посадою стан здоров`я ОСОБА_3 погіршився та 07.12.2016 року він був госпіталізований до Медичного центру м.Пірей, де помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирішуючи питання чи були допущені медичними працівниками Медико-санітарною службою «Академмарин» НУ «Одеська морська академія» протиправні дії, під час проведення медичного огляду ОСОБА_3 , суд керується правовою позицією Європейського суду з прав людини висловленою у п.49 рішення в справі «Бендерський проти України» (Benderskyi v. Ukraine), згідно якої для вирішення справ, що стосуються надання медичної допомоги пацієнту «медичний експертний висновок, безперечно, має вирішальне значення (див. "Огусто проти Франції" (Augusto c. France), no 71665/01, п. 50, від 11 січня 2007; "Мантованеллі проти Франції" (Mantovanelli c. France), рішення від 18 березня 1997)».

На підтвердження протиправності дій медичних працівників позивач надав суду Висновок спеціаліста ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» №286/19, складений на замовлення позивачки, у період з 23.08.2019 року по 11.09.2019 року, та Висновок спеціаліста №20/20-11 ДП Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.2019 року, складений на замовлення адвоката позивачки К.Е. Сон .

Оцінюючи ці висновки спеціалістів, суд виходить з наступного.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Закон не передбачає такого засобу доказування, як «висновок спеціаліста».

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.74 ЦПК України, спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

Вказані висновки спеціалістів суд не може прийняти і як допустимі докази у вигляді висновку експерта, що обумовлено наступним.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків. (ч.ч.1, 3, 7 ст.102 ЦПК України).

У ч.5 ст.106 ЦПК України також встановлено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до ч.ч.2. 3 ст.10 Закону України «Про судову експертизу», судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.

Як вбачається з висновку спеціаліста ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» №286/19, в ньому не вказано, що особи, які склали цей висновок обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того, участь у складанні цього висновку, у порушення вимог до ч.ч.2. 3 ст.10 Закону України «Про судову експертизу», приймали участь особи, які не є судовими експертами.

Щодо Висновку спеціаліста №20/20-11 ДП Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.2019 року, то особа яка його склала також не є судовим експертом та в ньому також не вказано, що ця особа обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

За таких обставин, суд визнає Висновок спеціаліста ДУ «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» №286/19 та Висновок спеціаліста №20/20-11 ДП Український науково-дослідний інститут медицини транспорту Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.2019 року недопустимими доказами (ст.78 ЦПК України).

Єдиним висновком судово-медичної експертизи у цій справі є Висновок експерта №196 КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», складений на замовлення НУ «Одеська морська академія», що відповідає вимогам ст.106 ЦПК України та ч.1 ст.7-1 Закону України «Про судову експертизу».

У Висновку експерта №196, судові експерти зазначили, що за наслідками вивчення цифрових рентгенограм від 02.09.2016 року ознак онкологічного процесу не було виявлено. Навіть якщо припустити наявність початку онкологічного захворювання, то це не могло бути виявлено при стандартному обстеженні. Обстеження було проведено у повному обсязі, відповідно до показань, що мались на момент огляду. Порушень порядку огляду не вбачається. Смерть ОСОБА_3 не пов`язана з недоліками його обстеження. ОСОБА_3 був придатним до безпечного мореплавання (служби на морі) за станом здоров`я відповідно до вимог, що пред`являються до допуску моряків до роботи на судні згідно вимог Кодексу КДНВ з урахуванням Манільських правок.

Заперечення представника позивачки стосовно Висновку судового експерта №196 суд відхиляє.

Так безпідставним є твердження про обов`язкову участь у складі експертної комісії лікаря-онколога. Суд нагадує, що предметом доказування у цій справі є незаконні дії медичних працівників Медико-санітарної служби «Академмарин» НУ «Одеська морська академія». Як вбачається з матеріалів справи, до складу медичної комісії, дії якої позивач вважає незаконними, спеціаліст з онкології не входив. Доказів того, що відсутність онколога у складі комісії є порушенням вимог законодавства суду не надано. Таким чином, дослідженню підлягають дії не онколога, а інших фахівців - членів медичної комісії.

Твердження про відсутність у Висновку експерта №196 фрази «висновок підготовлено для подання до суду» суд розцінює як формалізм, оскільки закон не вимагає наявності у висновку саме такої фрази, але вимагає, аби експерти вказали, що розуміють, що висновок замовлений для використання у суді. Як вбачається зі змісту Висновку експерта №196, судові експерти були обізнані, що потреба у експертизі виникла у зв`язку з розглядом цивільної справи №522/3586/20 за позовом ОСОБА_1 .

Інші заперечення представника позивачки стосовно Висновку експерта №196 стосуються виключно медичних питань, але вони не були підтверджені належними та допустимими доказами, та під час допиту судового експерта у суді були спростовані, а тому ці заперечення відхиляються судом.

Таким чином, недоведеним є такий елемент складу, як незаконні дії медичних працівників.

Посилання позивачки на порушення норм законодавства України з охорони праці під час праці ОСОБА_3 на судні «MILITOS» є цілком безпідставним, оскільки до таких трудових відносин застосовується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (ст.52 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Згідно ст.53 Закону України "Про міжнародне приватне право", трудові відносини громадян України, які працюють за кордоном, регулюються правом України в разі, якщо: 1) громадяни України працюють у закордонних дипломатичних установах України; 2) громадяни України уклали з роботодавцями - фізичними або юридичними особами України трудові договори про виконання роботи за кордоном, у тому числі в їх відокремлених підрозділах, якщо це не суперечить законодавству держави, на території якої виконується робота; 3) це передбачено законом або міжнародним договором України.

У листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом» з цього приводу зазначалось, що вибір законодавства для регламентації трудових відносин на транспорті, наприклад, на морському, зумовлює типова колізійна прив`язка - закон прапора; на річковому, повітряному - місця реєстрації судна; на автомобільному - особистий закон перевізника. Якщо вибір відносно законодавства не здійснено, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої є, була робота або вона повинна була бути виконаною.

Враховуючи, що ОСОБА_3 за трудовим договором працював на морському транспорті під прапором Греції, то норми трудового законодавства України не регулюють ці правовідносини.

Належних та допустимих доказів того, що під час праці на судні під прапором Греції ОСОБА_3 зазнавав порушень норм трудового законодавства Греції в частині впливу негативних факторів, так що цей вплив був настільки вирішальним, що призвів до стрімкого погіршення стану здоров`я ОСОБА_3 та до його подальшої смерті, суду надано не було. А згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, що у позові обґрунтування позовних вимог здійснюється посиланням на обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), суд зазначає про відсутність не тільки фактичних а і юридичних підстав для задоволення позову.

Так, позов, у якості юридичної підстави ґрунтується на положеннях ч.1 ст.1200 ЦК України, згідно якої у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Згідно правового висновку щодо застосування ст.1200 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 р. у справі №756/8644/19, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання та дитина потерпілого, народжена після його смерті. Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом. Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць.

Відповідно до наведених положень ч.1 ст.1200 ЦК України, вказані обставини повинні існувати саме не момент смерті потерпілого.

Між тим, суду не надано допустимих та належних доказів того, що позивачка на момент смерті була непрацездатною, мала дохід менший, ніж прожитковий мінімум та знаходилась на утриманні померлого ОСОБА_3 .

Напроти, з матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_7 на час смерті була цілком працездатною, оскільки працювала на посаді прибиральник службових приміщень в Управлінні освіти Херсонської міської ради та отримувала заробітну плату, що підтверджується довідкою про доходи №303 від 20.02.2020 року, трудовою книжкою позивачки серія НОМЕР_1 та довідкою Управлінні освіти Херсонської міської ради від 23.04.2020 року №01-38/19. Крім того, про те, що станом на час смерті ОСОБА_3 позивачка працювала визнається і представником позивачки у заяві про зменшення судового збору та усунення недоліків позовної заяви від 20.03.2020 року.

Як вбачається з довідки про доходи №303 від 20.02.2020 року, на момент смерті ОСОБА_3 позивачка отримувала заробітну плату у розмірі 3360,00грн на місяць.

У той період, згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1600,00грн, а для осіб, які втратили працездатність - 1247,00грн.

Таким чином, позивачка отримувала дохід, який значно перевищував прожитковий мінімум, що виключає знаходження її на утриманні померлого ОСОБА_3 .

Також суд зазначає, що згідно визначення наведеного у ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Доказів того, що позивачка є інвалідом суду не надано.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 та на момент смерті ОСОБА_3 позивачці виповнилось 56 років та 15 днів. Тобто, вона не досягла пенсійного віку, визначеного законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатні члени сім`ї особи, зниклої безвісти, у порядку, передбаченому Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти", які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника у порядку, встановленому цим Законом, якщо інше не передбачено Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти". Непрацездатними членами сім`ї вважаються, також, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Доказів того, що позивачка є особою, яка на момент смерті потерпілого мала право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника суду не надано.

Таким чином, відсутній юридичний склад, який є необхідним для застосування ст.1200 ЦК України.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди суд керується ч.1 ст.1167 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Факт вчинення неправомірної дії є обов`язковим елементом складу, необхідного для відшкодування моральної шкоди. Наявність факту вчинення неправомірної дії доводиться позивачем.

Але, як було встановлено вище, жоден з відповідачів не вчинив неправомірної дії. Доказів протилежного позивачем надано не було.

За таких обставин, позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задоволенню також не підлягають.

При вирішення справи судом також враховується, що 16 листопада 2017 року у м.Одеса, у присутності свідків та перекладача, позивачка склала Розписку-дозвіл на розрахунок, відповідно до умов якої позивачка, серед іншого, визнала, що її померлий чоловік успішно пройшов усі стандартні перевірки у МЦ «Академмарин» в м.Одесі, Україна; визнала що судновласник доклав усіх зусиль аби надати її чоловікові належну медичну допомогу і надані медичні послуги були високої якості; визнала, що її чоловік не знав що хворів на онкозахворювання оскільки хвороба протикала безсимптомно; визнала, що роботодавець її чоловіка не повинен сплачувати жодної компенсації відповідно до умов трудового договору який був припиненим 12.12.2016 року, тобто смерть не настала під час праці; визнала, що суму у розмірі 96 909 доларів США роботодавець пропонує в пам`ять померлого; позивачка повністю, остаточно, безвідклично та беззастережно підтвердила та заявила, що після отримання нею 96 909 доларів США будь-які особи, що прямо чи опосередковано пов`язані з смертю її чоловіка звільняються від будь-яких претензій, позовів, вимог у будь-якій юрисдикції, у тому числі від вимог щодо компенсації втраченого заробітку, моральної шкоди тощо, відповідно до будь-якого законодавства, включаючи законодавство України, що виникли в наслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою її чоловіка на судні « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (« ІНФОРМАЦІЯ_6 »), та/або його хворобою і подальшою смертю.

Стосовно Розписку-дозвіл на розрахунок, відповідно до якої позивачка приймає компенсацію як повне та остаточне врегулювання усіх претензій/вимог будь-якого характеру, з підстав що виникли в наслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою її чоловіка на судні « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (« ІНФОРМАЦІЯ_6 »), та/або його хворобою і подальшою смертю, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 501/3065/16-ц був сформований висновок, згідно якого така заява поєднує в собі два документи: заяву про отримання грошових коштів та одночасно про відмову від свого права позиватися до суду взамін на отримання грошових сум, які є прийнятними особою для задоволення її вимог, є одностороннім правочином, який має обов`язковий характер для обох сторін, не зважаючи на те, що підписує його тільки одна сторона, оскільки створює обов`язки не лише для позивача. Крім того, в англійському праві одним із способів досудового вирішення спорів є укладення документу, і тому заява про отримання компенсації та звільнення від відповідальності прирівнюється до договору; положення укладеної за домовленістю сторін заяви про отримання компенсації та звільнення від відповідальності передбачають, що, одноразово сплативши узгоджену суму компенсації, прийнятну та достатню для позивача, відповідач має усі підстави вважати, що його не будуть притягувати до відповідальності повторно і зобов`язувати сплачувати інші суми виплат у судовому чи позасудовому порядку, крім тієї, яка вже була сплачена на користь позивача і визнана ним як остаточна.

Суд додатково зазначає, що такий правовий інститут як передача грошей у погашення будь-яких зобов`язань повністю відповідає і національному законодавству України, а саме ст.600 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). А відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України). При цьому, суд застосовує презумпцію правомірності правочину, з приводу якої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 було зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Оскільки позивачем у судовому порядку Розписка-дозвіл на розрахунок недійсною не визнавалась, наслідки недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції не застосовувались, тобто гроші позивачка не повертала, відсутні підстави вважати вказану розписку недійсною.

На виконання умов, викладених у Розписці-дозволі на розрахунок, 20 листопада 2017 року на поточний рахунок позивачці було перераховано 96 909 доларів США, з призначенням платежу - «компенсація найближчим родичам у зв`язу з смертю ОСОБА_8 ».

Факт отримання грошей підтверджується банківським документом SWIFT 26026 від 20.11.20217 року та не заперечується позивачкою.

Таким чином, відповідно до умов Розписки-дозволу на розрахунок, з 20.11.20217 року усі можливі вимоги позивачки до відповідачів у цій справі, у тому числі вимоги щодо відшкодування шкоди та моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_3 вважаються задоволеними, а позивачка вважається такою, що втратила право на додаткові стягнення.

Це повністю відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності (ст.3 ЦК України), а також принципу заборони суперечливої поведінки.

З цього приводу суд застосовує правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №450/2286/16-ц, де зазначається, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.

Як вже зазначалось, позивачка у Розписці-дозволі на розрахунок від 16 листопада 2017 року повністю, остаточно, безвідклично та беззастережно підтвердила та заявила, що після отримання нею 96 909 доларів США будь-які особи, що прямо чи опосередковано пов`язані з смертю її чоловіка звільняються від будь-яких претензій, позовів, вимог у будь-якій юрисдикції, у тому числі від вимог щодо компенсації втраченого заробітку, моральної шкоди тощо, відповідно до будь-якого законодавства, включаючи законодавство України, що виникли в наслідок або яким-небудь чином пов`язані зі службою її чоловіка на судні «МІЛІТОС» («MILITOS»), та/або його хворобою і подальшою смертю.

А тому, звернення до суду після отримання позивачкою 96 909 доларів США з позовом про відшкодування шкоди та моральної шкоди свідчить про порушення позивачкою принципу заборони суперечливої поведінки та ст.3 ЦК України, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська морська академія», ОСОБА_9 ЛТД, Асоціації взаємного страхування судновласників Об`єднаного Короліства (Бермудські Острови) ЛТД про стягнення шкоди, завданої смертю особи, моральної шкоди - відмовити у повому обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 22.06.2021 року.

Суддя А.В. Науменко

09.06.21