Рішення № 97836370, 23.06.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 червня 2021 року № 520/5893/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізюмської міської ради (далі по тексту – відповідач, Ізюмська МР), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Ізюмської міської ради протиправною (щодо неприйняття рішення “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в межах території міста Ізюм ” на 9 сесії і на 10 сесії 8 скликання Ізюмської міської раді) та зобов`язати Ізюмську міську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Ізюмської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровій номер земельної ділянки 6310400000:15:008:0093), площею 1200 кв.м. та надання ОСОБА_1 цієї земельної ділянки у власність;

- стягнути на користь позивача з відповідача 10 000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору та суму судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в липні 2020 року звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту відведення в приватну власність незабудованої земельної ділянки орієнтовною площею 1200 кв.м. для ведення індивідуального садівництва та присвоїти тимчасову адресу АДРЕСА_1 .

24.09.2020 Рішенням Ізюмської міської ради №3022 від 24 вересня 2020 року «Про надання дозволів на розробку проектів, землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва» позивачу надано дозвіл на розроблення відповідного проекту та присвоєно тимчасову робочу адресу: АДРЕСА_1 .

Надалі ФО-П ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою від 21.01.2021 щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва яка розташована в АДРЕСА_1 , котрій було погоджено (отримано всі погодження, дозволи, присвоєно кадастровій номер з/д та ін, необхідні документи) в установленому законом порядку.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.01.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передання у приватну власність земельної ділянки площею 1200 кв.м. у приватну власність для індивідуального садівництва, розташовану за адресою АДРЕСА_1 (кадастровій номер земельної ділянки 6310400000:15:008:0093).

Зазначає, що відповідачем ні на 9 сесії, ні на 10 сесії 8 скликання Ізюмської міської раді з даного питання не було прийнято рішення, адже з отриманої позивачем інформації в повідомленні відповідача від 25.03.2021 №183 вбачається, що на пленарному засіданні 10 сесії було повторно розглянуто проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в межах території міста Ізюм », але цей проект не набрав необхідної кількості голосів депутатів, тому згідно зі ст. 35 Регламенту Ізюмської міської раді рішення в цьому випадку не приймаються.

Зазначену бездіяльність відповідача вважає протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 19.04.2021 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача, у встановлений судом строк, правом надати відзив на адміністративний позов не скористався.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, повно та всебічно дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини.

Рішенням 116 сесії 7 скликання Ізюмської міської ради № 3022 від 24.09.2020р. дозволено ОСОБА_1 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність площею 1200 квадратних метрів, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення та присвоєно тимчасову робочу адресу, на термін проведення проєктних робіт об`єкту проєктування: АДРЕСА_1 (а.с.17).

На замовлення ОСОБА_1 , ФО-П ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою від 21.01.2021 щодо відведення земельної ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення для індивідуального садівництва яка розташована в АДРЕСА_1 , котрий було погоджено в установленому законом порядку (а.с.18-53)

25 квітня 2021 року позивач звернувся з заявою до Ізюмської міської ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1200 кв.м. (га) у приватну власність для індивідуального садівництва (а.с.58).

Листом від 25.03.2021 № 183 позивача повідомлено, що 24.03.2021 року на пленарному засіданні 10 сесії Ізюмської міської ради 8 скликання було вдруге розглянуто проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в межах територій міста Ізюм», але цей проект не набрав необхідної кількості голосів депутатів, тому згідно ст.35 п.10 Регламенту Ізюмської міської ради рішення в цьому випадку не приймається (а.с.59).

Позивач, не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача суб`єкта владних повноважень, звернувся до суду із даним позовом.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно частини 15 ст. 123 Земельного кодексу України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України).

Згідно із статтею 186-1 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 18.10.2018 у справі №818/1976/17 та від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Із аналізу наведених положень слідує, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи.

Разом із тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (частина 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

При цьому, частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

В ході розгляду встановлено, що 24.03.2021 року на пленарному засіданні 10 сесії Ізюмської міської ради 8 скликання було вдруге розглянуто проект рішення «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в межах територій міста Ізюм», але цей проєкт не набрав необхідної кількості голосів депутатів, тому згідно ст.35 п.10 Регламенту Ізюмської міської ради рішення в цьому випадку не приймалося, тобто відповідачем допущена протиправна бездіяльність під час затвердження відповідного проєкту землеустрою ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, вимога позивача підлягає задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності Ізюмської міської ради щодо неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах території міста Ізюм на 10 сесії 8 скликання Ізюмської міської ради.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання Ізюмської міської ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Ізюмської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровій номер земельної ділянки 6310400000:15:008:0093), площею 1200 кв.м. та надання ОСОБА_1 цієї земельної ділянки у власність, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

Так, втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у даній справі, повноваження відповідача не є дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити проект землеустрою, або ні, а відтак правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а та від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18.

Оскільки процес прийняття рішення щодо затвердження проекту землеустрою може тривати невизначений час, то в даному випадку єдиним ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Ізюмської міської ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 .

Таке зобов`язання повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, який у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд також вважає за необхідне зауважити, що відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).

Відтак, обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та оскільки суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача з приводу неприйняття рішення “Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розташованих в межах території міста Ізюм ” на 10 сесії 8 скликання Ізюмської міської ради, а тому з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача задоволенню також належить позовна вимога в частині зобов`язання Ізюмської міської ради прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Ізюмської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровій номер земельної ділянки 6310400000:15:008:0093), площею 1200 кв.м.

Позовні вимоги щодо зобов`язання Ізюмської міської ради Харківської області надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для індивідуального садівництва (для ведення індивідуального садівництва), розташованої по АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, з огляду на їх передчасність та не прийняття наразі відповідачем рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для індивідуального садівництва (для ведення індивідуального садівництва), розташованої по АДРЕСА_1 .

Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з абз. 2 ч. 3 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166,1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Звертаючись до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач повинен зазначити обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають з`ясуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні; чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається до суду із таким позовом.

Позивач не надав жодних доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди та її ступеню, за яких обставин вони заподіяні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги. А тому підстав для задоволення вимог в цій частині немає.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізюмської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Ізюмської міської ради щодо неприйняття рішення про затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах території міста Ізюм на 10 сесії 8 скликання Ізюмської міської ради.

Зобов`язати Ізюмську міську раду прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Ізюмської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровій номер земельної ділянки 6310400000:15:008:0093), площею 1200 кв.м.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмської міської ради (площа Центральна, буд. 1, м. Ізюм, Харківська область, 64309, код ЄДРПОУ 26201641)

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23 червня 2021 року.

Суддя Бадюков Ю.В.