Рішення № 97835894, 01.06.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2021 року Справа № 480/7275/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Осіпової О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Мікулінцевої А.П.,

представника позивача - Приходченко О.О.,

представника відповідача та третьої особи - Кирилкіної А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/7275/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, третя особа: Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, третя особа: Державна міграційна служба України, в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 12.10.2020 №20 (підстава наказ Управління Державної міграційної служби в Сумській області №89 від 08.10.2020).

Свої вимоги мотивує тим, що під час співбесіди зі спеціалістом Управління ДМС України в Сумській області позивач повідомив що, його життю та здоров`ю на Батьківщині (на території Федеративної Республіки Нігерія) загрожує небезпека, а саме насилля з боку його родичів. Справа в тому, що його дід, який володів декількома великими кампаніями (підприємствами), заповів все своє майно батьку позивача і тепер інші родичі (брати та сестри батька позивача) намагаються змусити батька позивача відмовитися від вказаного майна (права на майно) на їх користь. Для реалізації вказаної мети вони використовують фізичне та психологічне насильство до батька позивача та до нього самого. Одного разу, коли позивач прилетів до Нігерії у 2018 році, з ним у соціальній мережі познайомився чоловік та запропонував зустрітися у ресторані. Коли вони зустрілися, той повідомив, що є дальнім родичом позивача та почав погрозами його змушувати вплинути на батька, щоб той відмовився від спадку. Коли позивач відмовився це зробити, його побили. Були навіть викликані представники правоохоронних органів, проте документальне підтвердження вказаного факту відсутнє. Нещодавно позивачу телефонувала сестра, яка повідомила, що до їх із батьком позивача будинку увірвалися озброєні люди, які почали ламати меблі та спричиняти їм із батьком тілесні ушкодження, погрожуючи при цьому, що останні не залишаться у живих, якщо батько позивача не відмовиться від спадку на користь своїх братів та сестер. Документальне підтвердження вказаного факту відсутнє. При цьому, у Федеративній Республіці Нігерії і у місті Лагос безпосередньо, відбуваються внутрішньодержавний збройний конфлікт та систематичне порушення прав людини. Протягом тривалого часу у Нігерії відбувається внутрішньодержавний збройний конфлікт між громадянами, які є християнами та громадянами, які є мусульманами. Під час вказаних конфліктів застосовується зброя, як колото-ріжуча, так і вогнепальна, сутички відбуваються на вулицях населених пунктів Нігерії та у м. Лагос безпосередньо. Виходити на вулицю небезпечно, але державна влада всіляко намагається приховати вказану ситуації, здійснює заходи, направлені на заборону висвітлення вказаних подій у ЗМІ та інших джерелах інформації. Групи громадян, між якими конфлікт відбувається, вже багато років є організованими, учасники озброєні. Зіткнення та конфлікти відбувається постійно та носять системний характер.

Таким чином, позивач є особою, яка у розумінні ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» змушена залишатися в Україні, внаслідок внутрішнього збройного конфлікту та не бажає повертатися до Нігерії внаслідок побоювань щодо такого поводження із ним, що принижує його гідність та загальнопоширеного насильства, а також через реальну загрозу його життю та здоров`ю з боку його родичів. Крім того, в Нігерії існує загроза його життю, безпеці та свободі через систематичне порушення прав людини.

Ухвалою від 30.10.2020р. провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

20.11.2020р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.22-28), в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки на користь своїх усних тверджень ОСОБА_1 не надано жодного документального доказу, не зважаючи на те, що, за його словами, мали місце численні звернення до поліції щодо розшуку його родича, який вчинив на нього напад, та він перебував у лікарні після бійки у ресторані з його родичом внаслідок війни за спадщину у вигляді сімейного бізнесу. Позивачу надано можливість долучити до особової справи в якості доказів своїх усних тверджень будь-які документи. Оскільки він виїжджав з ОСОБА_2 не в поспіху (повідомлений ним факт біти стався в листопаді 2018 року, а виїзд з Нігерії він здійснив в січні 2019 року), мав та має свободу комунікації, підтримує постійний зв`язок з батьками, отже, не має підстав вважати, що у нього не було можливості надати необхідні документи, які б підтверджували його усні твердження щодо матеріальних елементів заяви. Позивач не повідомляє про наявність особистого переслідування па території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, політичних переконань та належності до певної соціальної групи. Він не був членом політичних, релігійних, громадських, військових партій та організацій. Участі у політичній та релігійній діяльності не приймав. Повідомлені позивачем випадки внутрішньо родинних проблем, які жодним чином не підтвердженні, не відносяться до конвенційних ознак щодо визначення статусу біженця, а є внутрішньосімейними проблемами. Отже, відсутні вагомі підстави вважати, що ОСОБА_1 має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

На території Нігерії не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через які може існувати загроза життю позивача із разі повернення до країни походження. Як встановлено, діяльність терористичних угрупувань ОСОБА_3 та ИГИЛ-ЗА має локальний характер та поширена лише на окремій північно- західній та північно-східній території Нігерії.

Крім того, під час аналізу повідомлених позивачем фактів встановлено суттєві непослідовності та протиріччя, які впливають на загальну оцінку правдоподібності його тверджень. Так, в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він заявив, що майнова війна є кровопролитною і деяких родичів упродовж останніх місяців було вбито. Однак, під час співбесіди про подібні випадки він не згадує, про факти вбивств членів своєї родини не повідомляє. Також, на співбесіді він спочатку повідомив, що батьки зверталися до поліції з приводу нападів, але вони нічого не могли зробити, оскільки не мали ніяких доказів, щоб розпочати справу. Однак, згодом змінив твердження та повідомив, що деяких родичів все ж таки арештували, але за втручанням адвоката, їх випустили, після чого вони почали діяти обережніше. Позивач повернувся до України в січні 2019 року. Він стверджує, що залишив країну громадянської належності через побоювання за своє життя, однак, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся лише 18.09.2020. тобто через півтора роки після приїзду до України.

Тому представник відповідача вважає, що наказ Управління ДМС України в Сумській області від 08.10.2020 № 89 ОСОБА_1 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, є законним та скасуванню не підлягає.

02.12.2020р. представником позивача подана відповідь на відзив (а.с.104-105), згідно з якою позивач дійсно звернувся до відповідача 18.09.2020р., не маючи законних підстав для перебування на території України. При цьому, документально оформити законність вказаного перебування він не міг через запровадження карантинних заходів з 12.03.2020р. внаслідок спалаху короновірусної хвороби. У своїй анкеті особи, яка подає заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, по справі №20208ш0008 від 18.09.2020р. у п 4.4. позивач повідомив, що на нього нападали зі зброєю, його били та викрадали, що було пов`язано із його расовою, національною, релігійною приналежністю та політичними поглядами. Під час співбесіди із співробітником сектору у справах шукачів захисту УДМС України в Сумській області, що відбулася 01.10.2020 (копія протоколу надана відповідачем в матеріалах відзиву), на сторінці 12 відповідного протоколу позивач стверджував, що у будь-якому випадку звертався б за захистом в Україні, навіть у випадку наявності легальних підстав для перебування на території України. Крім того, метою приїзду позивача в Україну було не тільки навчання, а і бажання залишитися в цій країні назавжди. Він просто не знав, що для цього потрібно зробити, які документи оформити.

Таким чином, позивач є особою, який змушений залишатися в Україні, внаслідок внутрішнього збройного конфлікту та не бажає повертатися до Нігерії внаслідок побоювань щодо такого поводження із ним, що принижує його гідність та загальнопоширеного насильства, а також через реальну загрозу його життю та здоров`ю з боку його родичів. Крім того, в Нігерії існує загроза його життю, безпеці та свободі через систематичне порушення прав людини.

Ухвалою від 02.02.2021р. підготовче провадження у справі закрито та справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити, вважаючи його необґрунтованим з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в грудні 2015 року вперше прибув на територію України легально за маршрутом: Нігерія (м. Лагос) – Туреччина

(м. Стабул) – Україна (м. Харків) по дійсному паспорту громадянина Нігерії, з метою навчання на підготовчому відділенні Харківського інституту радіоелектроніки, після закінчення якого продовжив навчання в Харківському авіаційному інституті.

В червні 2018 року у нього закінчився термін дії посвідки на тимчасове проживання, він не встиг своєчасно подати документи на її продовження, тому повернувся до Нігерії для відкриття нової візи. В 2019 році він повернувся до України, відновив навчання на 4 курсі Харківського авіаційного інституту, в якому провчився до червня 2020 року.

18.09.2020 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Наказом УДМС України в Сумській області від 18.09.2020 № 81 його заява прийнята до розгляду.

На момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 перебував на території України нелегально. За порушення міграційного законодавства його 17.09.2020 притягнуто до адміністративної відповідальності (протокол про адміністративне правопорушення ПР МСМ 000472).

В своєму клопотанні позивач просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в Нігерії відбувається майнова війна між його родиною та іншими родичами, внаслідок якої упродовж останніх місяців було вбито деяких з них.

На основі вивчення наданих позивачем матеріалів та тверджень, а також інформації по країні походження (Нігерія), протоколів співбесід, наказом Управління ДМС України в Сумській області від 08.10.2020 № 89 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає, що порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», частиною 4 статті 8 якого визначено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 цього ж Закону додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, котра звертається із клопотанням про надання статусу біженця в Україні, має обґрунтовано довести, що саме вона є жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» поняття біженець включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21.10.1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до п. п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Згідно з абз.5 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку, видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Суд вважає необхідним зазначити, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності, наявна суперечливість у повідомлених позивачем обставинах, не надано жодного доказу щодо обставин, на які позивач посилався.

Оні ОСОБА_4 повідомив, що не може повернутися до ОСОБА_2 , оскільки його можуть вбити родичі, з якими у його родини існують майнові проблеми, пов`язані з власністю дідуся. Він пояснив, що після смерті дідуся все майно було розподілено між членами великої родини і лише батьку позивача в спадок дістався сімейний бізнес. Батько виплачує членам родини проценти від прибутку фірми, але родичі вважають несправедливим такий стан справ і вимагають від батька, щоб той продав компанію та розділив гроші між всіма членами родини.

Позивач підозрює, що родичі отруїли дідуся, щоб отримати спадщину, тому він вважає, що вони здатні завдати йому будь-якої шкоди.

За його твердженнями, родичі власноруч та через найманих осіб здійснили декілька нападів безпосередньо на ОСОБА_1 та на будинок, в якому проживала його родина, скоїли крадіжки майна, підпалили машину батька.

Стосовно нападу позивач повідомив, що в листопаді 2018 році він приїхав до м. Абуджа для вирішення питання щодо відкриття візи до України. Одного разу, коли він знаходився в ресторані, до нього підійшов чоловік та почав бійку. За словами позивача, він раніше ніколи не бачив цього нападника, але почувши його ім`я, зрозумів, що він є його родичем.

Після цього випадку він швидко повернувся додому в м. Лагос та звернувся до лікарні, де лікувався три дні. За порадою батька він прискорив оформлення документів та виїхав з Нігерії до України.

Як стверджував ОСОБА_1 , за кожним фактом нападів батьки зверталися до поліції, але жодного разу встановити нападників не вдалося. Поліція не змогла розпочати кримінальну справу, оскільки у них не було ніяких доказів.

Під час бійки працівники ресторану також викликали поліцію на місце події. Але і цього разу не вдалося знайти винуватця. Позивач пояснив, що він назвав правоохоронцям лише ім`я родича, а повідомити місце його проживання не зміг. За його твердженнями, в Нігерії існують електронні бази, в яких міститься інформація з персональними даними громадян та місцем їх проживання, але поліція їх не використовує, тому і не вдалося знайти родича, який побив позивача.

Як стверджував ОСОБА_1 , його батьки, щоб уникнути нападів, три рази змінювала місце проживання та номери телефонів, вони не ходять на роботу, сестра проживає в кампусі університету, а молодші сестри та брат навчаються у школі з проживанням.

При цьому, на користь своїх усних тверджень ОСОБА_1 не надано жодного документального доказу, не зважаючи на те, що, за його словами, мали місце численні звернення до поліції щодо розшуку його родича, який вчинив на нього напад, та він перебував у лікарні після бійки у ресторані з його родичом внаслідок війни за спадщину у вигляді сімейного бізнесу.

Крім того, доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань відсутні як у матеріалах справи, так і не надавались до ГУ ДМС України в Сумській області при розгляді заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з поясненнями представника відповідача та третьої особи позивачу надано можливість долучити до особової справи в якості доказів своїх усних тверджень будь-які документи. Оскільки він виїжджав з ОСОБА_2 не в поспіху (повідомлений ним факт біти стався в листопаді 2018 року, а виїзд з Нігерії він здійснив в січні 2019 року), мав та мас свободу комунікації, підтримує постійний зв`язок з батьками, отже, не має підстав вважати, що у нього не було можливості надати необхідні документи, які б підтверджували його усні твердження щодо матеріальних елементів заяви.

Щодо проблематики переслідувань позивача, суд, оцінюючи побоювання позивача з суб`єктивної сторони, зазначає, що такі побоювання мають бути переслідуваннями тільки за ознаками: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів, які у позивача відсутні.

Однак, позивач не повідомляв про наявність особистого переслідування па території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, політичних переконань та належності до певної соціальної групи.

Він не був членом політичних, релігійних, громадських, військових партій та організацій. Участі у політичній та релігійній діяльності не приймав.

Більш того, як встановлено судом, сам позивач під час співбесіди зазначав, що у нього не виникало у Нігерії і проблем, що були пов`язані з його віросповіданням, що його не переслідували на батьківщині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, за політичними поглядами, належністю до певної соціальної групи, що йому особисто саме з цього приводу ніхто не погрожував.

Натомість, ОСОБА_1 вказує, що обставиною, яка перешкоджає його поверненню до ОСОБА_2 , є боротьба між його родичами за спадщину та відповідні погрози на його адресу.

Повідомлені ним випадки внутрішньо родинних проблем, які жодним чином не підтвердженні, не відносяться до конвенційних ознак щодо визначення статусу біженця.

До того ж, позивач повідомив, що проблеми з родичами виникли через фірму, яка дісталась батьку у спадок. Однак, батько просто не хоче продавати свою компанію, оскільки це бізнес їх родини і вважає, що буде не чесно так вчинити. До речі, фірма, якою володіє батько, надає послуги з інженерно-механічної справи, займається ремонтом літаків, різної техніки. Також, він співпрацює з військово - повітряними силами ОСОБА_2 , займаються ремонтом військових літаків.

Суд зазначає, що під час аналізу повідомлених позивачем фактів встановлено суттєві непослідовності та протиріччя, які впливають на загальну оцінку правдоподібності його тверджень. Так, в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він заявив, що майнова війна є кровопролитною і деяких родичів упродовж останніх місяців було вбито. Однак, під час співбесіди про подібні випадки він не згадує, про факти вбивств членів своєї родини не повідомляє. Також, на співбесіді він спочатку повідомив, що батьки зверталися до поліції з приводу нападів, але вони нічого не могли зробити, оскільки не мали ніяких доказів, щоб розпочати справу. Однак, згодом змінив твердження та повідомив, що деяких родичів все ж таки арештували, але за втручанням адвоката, їх випустили, після чого вони почали діяти обережніше.

Позивач повернувся до України в січні 2019 року. Він стверджує, що залишив країну громадянської належності через побоювання за своє життя, однак, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся лише 18.09.2020р., тобто через півтора роки після приїзду до України.

Тобто, ОСОБА_1 в порушення вимог ч.1 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» лише через півтора року після прибуття в Україну, звернувся за міжнародним захистом до відповідного органу.

Суд погоджується із твердженнями представника відповідача, що ці обставини вказують на необґрунтованість ймовірних побоювань позивача зазнати переслідувань у країні громадянської належності та на відсутність першочергової потреби саме у міжнародному захисті.

Факт досить тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю позивача та вказує на те, що дане звернення до ГУ ДМС України в Сумській області із заявою про набуття міжнародного захисту обумовлено лише потребою у легалізації на території України.

Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу із зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, зокрема, висловленою у постанові від 14.03.2018 року у справі №820/1502/17.

Так, Верховний суд зазначив, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Тому, враховуючи те, що дата першого звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, суд дійшов висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналізуючи інформацію по країні походження позивача, судом встановлено, що на території Нігерії не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через які може існувати загроза життю позивача із разі повернення до країни походження. Як встановлено, діяльність терористичних угрупувань ОСОБА_3 та ИГИЛ-ЗА мас локальний характер та поширена лише на окремій північно- західній та північно-східній території Нігерії.

Як встановлено, позивач народився та проживав в м. Лагос, яке розташовано в південно-західній частині Нігерії та є найбільшим містом країни. Інформація по країні походження не повідомляє про існування терористичної загрози для населення цього регіону.

Крім того, з матеріалів його особової справи вбачається, що він безперешкодно вибув з країни громадянської належності у 2019 році. У той же час, елемент виїзду особи з Нігерії з використанням паспортного документу для виїзду за кордон, вказує на відсутність елементу його переслідування з боку представників державної влади. Будь-яких проблем з перетинанням кордонів країни у нього не виникало, додатково позивач не перебуває у офіційному розшуку у Нігерії, ані позивач ані його близькі родичі не були причетні до насильницьких зникнень або викрадень з метою викупу на території країни громадянської належності.

Також, позивачем взагалі не надано доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що він змушений був прибути до України або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд вважає, що знайшли своє підтвердження висновки органу міграційної служби відносно того, що позивачем не доведено факту переслідувань його за расовою належністю, віросповіданням, національністю, громадянством та підданством, відношення до певної соціальної групи, політичних переконань.

Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації, оскільки він бажає стабільно жити в Україні, соціально інтегруватись. Такі обставини не узгоджуються із доводами позивача для отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту, що суд оцінює як неправдоподібність та суперечливість тверджень позивача.

Отже, на підставі викладеного вище суд приходить до висновку, що підставою для звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є саме необхідність легалізації власного перебування на території України.

Згідно з п.п. 99-100 глави 2 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН під відмовою в захисті країни громадянської належності необхідно розуміти, що особі відмовлено в послугах (тобто відмова видати національний паспорт, або і продовжити термін дії, або відмова в дозволі повернутися на свою територію).

Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін не бажає відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою внаслідок таких побоювань. Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. В будь якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.

Позивач не навів достатності деталей і специфіки щодо обставин проживання в Нігерії. Надана ним інформація при викладенні причин виїзду з країни громадянської належності є непослідовною, документів у підтвердження обґрунтованості звернення не надано, не доведено жодного суттєвого факту заяви. Позивачем не надано переконливих доказів щодо ймовірної небезпеки, яка може очікувати на нього в разі повернення на батьківщину.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в Нігерії, а також підстав для виїзду з Нігерії дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через ймовірні індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Суд вважає, що за відсутністю підстав та з урахуванням розбіжностей в інформації, наданої заявником, дане звернення є зловживанням процедурою з метою легалізації на території України. Однак, ця умова не відповідає критеріям поняття біженець, а підпадає під поняття мігрант, у зв`язку із чим позивача, згідно з п. 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останнім не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за релігійними ознаками та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які позивач назвав, щоб залишитись в Україні, не пов`язані з його обґрунтованими ймовірними побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно з пунктом F Керівництва по процедурам та критеріям визначення статусу біженця мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці, а її дії мотивуються бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину звернення позивача з позиції надання міжнародного захисту в Україні, оскільки під час перебування в Нігерії та, перебуваючи поза її межами, позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Сумській області від 12.10.2020 №20, яким ОСОБА_1 відмовлено у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято ГУ ДМС України в Сумській області на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Решта доводів позивача та його представника висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, третя особа: Державна міграційна служба України, про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 червня 2021 року

Суддя О.О. Осіпова