Рішення № 97835189, 23.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3215/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.,

при секретарі: Сердюк І.С.

сторін:

позивач: ОСОБА_1 (представник за довіреністю)

Базилєва Ю.О. (представник за ордером)

відповідач: Алієв А.Т. (в порядку самопредставництва)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9; код ЄДРПОУ 40867311) про визнання протиправним та скасування наказу № 25 о/с від 03.02.2021 р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

На підставі ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 червня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 25 о/с від 03.02.2021 р. «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення;

поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021 р.;

стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.02.2021 р. по день ухвалення рішення суду;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача наказом № 25 о/с від 03.02.2021 р. прротиправно звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021 р.відповідно до п.1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби. Позивач вважає наказ про звільнення протиправним, оскільки попередження про наступне звільнення позивача від 06.01.2021 р. було підписано неуповноваженою особою, а саме головою комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства. Крім того, наказ про звільнення прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальний перелік пунктів передбачених ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", що призводить до порушення принципу "правової визначеності". На думку позивача, повноваження Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції перейшли до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань 24.12.2020 р., тобто, станом на дату попередження та звільнення в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання. Враховуючи, що кількість працівників Департаменту з питань виконання кримінальних покарань внаслідок приєднання до нього Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не зменшилась, а навпаки збільшилась та кількість працівників бухгалтерської служби, в якій працювала позивач, також зменшена не була, а навпаки збільшена на 8 посад, відповідач мав змогу перевести позивача до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Отже, за результатами реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, скорочення чисельності і штату працівників не відбулося. Крім того, позивачу не було запропоновано будь-якої посади в реорганізованому органі.

Від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 16281/21 від 01.04.2021р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 1252 від 16.12.2020 р. «Про деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» видано накази Міністерства юстиції України від 24.12.2020 р. та від 30.12.2020 р. про визнання таким, що втратив чинність наказ Міністерства юстиції України № 2336/к від 23.07.2020 р. "Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (із змінами) та скорочено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції". Наказом Міністерства юстиції України № 4390/5 від 21.12.2020 р. "Про реорганізацію територіального органу" реорганізовано територіальний орган - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та затверджено голову комісії з реорганізації заступника начальника міжрегіонального управління з питань ресоціалізації і дотримання прав засуджених Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Тобто попередження від 06.01.2021 р. сформовано уповноваженою особою. Припинення в разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу не містить положень щодо обов`язку пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби. На думку відповідача, наказ № 25 О/С від 03.02.2021 р. "Про особовий склад", яким ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021 р., прийнятий відповідно до норм чинною законодавства із дотриманням процедури звільнення, є правомірним та не підлягає скасуванню.

09.04.2021р. (вх. № 18102/21) від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 05.03.2021р. відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження (з викликом сторін); зобов`язано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надати до суду письмові докази по справі; призначено судове засідання по справі на 01.04.2021 р.

Ухвалою суду від 01.04.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, відкладено судове засідання на 13.04.2021 р.

Ухвалою суду від 13.04.2021 р. призначено проведення розгляду справи за правилами загального позовного провадження зі стадії проведення підготовчого засідання; призначено підготовче засідання по справі на 12.05.2021 р.

Ухвалою суду від 12.05.2021 р., яка занесена до протоколу засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 19.05.2021р.

Ухвалою суду від 19.05.2021р., яка занесена до протоколу засідання, підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.06.2021р.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 з 27.01.2020р. обіймала посаду заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

06.01.2021 р. головою комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції сформовано та вручено позивачу попередження № 4.1/153/Квш про наступне звільнення з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та припинення державної служби через 30 календарних днів відповідно до п.1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» .

Відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 25 о/с від 03.02.2021 р. відповідно до п.1 (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу) ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_2 , заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, 08.02.2021 р. звільнено, з припиненням державної служби. Підставою для прийняття зазначеного наказу зазначено попередження про скорочення від 06.01.2021 р. № 4.1/153/Квш (а.с. 14-16).

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Положеннями ч.2 ст.38 Конституції України передбачено, що громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено в Законі України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII , в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно ч.1 ст.3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами 1-3 ст. 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Положеннями п.4 ч.1 ст.83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

У відповідності до вимог п.1 ч.1 та ч.3 ст.87 Закону № 889-VIII (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Суд зазначає, що наказ про звільнення повинен обов`язково містити підставу звільнення з нормативним посиланням, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з посиланням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.

Як вбачається зі змісту наказу № 25 о/с від 03.02.2021 р. "Про особовий склад", останній містить лише посилання на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" без зазначення конкретної причини та підстави звільнення, з посиланням на всі наявні три правові підстави передбачені вищенаведеною нормою (скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу).

Отже, зазначене рішення відповідача в частині звільнення позивача прийнято без конкретизації причин та підстав, а лише містить формальне зазначення норми Закону України "Про державну службу", яка складається з декількох підстав, різними за юридичною природою, а тому потребують чіткого правового визначення та диференціації, оскільки відсутність чіткої та однозначної причини звільнення призводить до порушення принципу "правової визначеності", адже загальні формулювання унеможливлюють чітке розуміння підставності звільнення.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.04.2019 р. у справі № 815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.

Тому посилання відповідача в наказі про звільнення на п. 1 ч. 1 ст.87 Закону України "Про державну службу" без зазначення конкретної підстави для звільнення, лише з посиланням на норму закону породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.

Враховуючи викладене, оскаржений наказ прийнято не у спосіб та не на підставі визначеній ст.87 Закону України "Про державну службу".

Положення ч.3 ст.87 Закону Закону № 889-VIII (у редакції Закону "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14.01.2020 р.) в редакції на час звільнення позивача, передбачали, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Отже, Законом № 889-VIII передбачено лише право, а не обов`язок, суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі, а також обмежують дію КЗпП України у відносинах проходження державної служби. Чинна на момент звільнення позивача редакція ст.87 Закону № 889 не регулювала порядку надання пропозицій державному службовцю, який перебуває у процесі звільнення за п.1 ч.1 ст.87 Закону Закону № 889-VIII, вакантних посад державної служби.

В той же час суд зазначає, що можливість запропонувати вакантну посаду у сфері публічних відносин, у контексті більшої відповідальності держави перед людиною, означає діяти за наявності передбачених законом обставин (в даному випадку вакантних місць), у зв`язку з чим роботодавець зобов`язаний врахувати їх наявність при прийнятті рішення.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи переліку вакантних посад по Департаменту з питань виконання кримінальних покарань на час звільнення позивача (08.02.2021 р.) у Бухгалтерській службі (на правах Управління) були вакантні наступні посади: відділ бухгалтерського обліку та фінансової звітності - заступник начальника відділу, головний спеціаліст; відділ фінансового планування - заступник начальника управління - начальник відділу, заступник начальника відділу, головний спеціаліст; відділ оплати праці та соціально-трудових відносин - начальник відділу, головний спеціаліст, головний спеціаліст, головний спеціаліст (а.с. 150-162).

Між тим, з моменту попередження про наступне вивільнення (06.01.2021 р.) і по дату звільнення з державної служби (08.02.2021 р.), жодної з наявних вакантних посад, які позивач могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації, їй запропоновано не було, хоча, з наведених вище обставин відповідач мав реальну можливість перевести позивача за її згодою на одну із таких посад. При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно листа відповідача від 18.02.2021 р. (вих. № 4.2/1034/Квш) станом на 16.02.2021 р. до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань було переведено 37 працівників Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (а.с. 26).

Тобто, відповідач, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2 , обрав найбільш несприятливі наслідки для неї, хоча мав можливість сприяти реалізації її права на переведення, не врахувавши її стаж та досвід роботи, позитивну характеристику, відсутність дисциплінарних стягнень та негативних відгуків стосовно виконуваної нею роботи.

Згідно зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Слід врахувати, що якщо реорганізація державного органу є підставою для припинення відносин державної служби незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, і такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

Відповідачем не надано належних та переконливих пояснень, в чому полягала необхідність звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, якщо штатна чисельність посад державних службовців відповідно до нового штатного розпису Департаменту з питань виконання кримінальних покарань не зменшилася, а навпаки кількість працівників бухгалтерської служби збільшилося на 8 посад.

За таких обставин, суд не погоджується з доводами відповідача про відсутність необхідності пропонувати позивачу вакантну посаду у зв`язку з реорганізацією Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

У пунктах 54-59 постанови Верховного Суду від 24.07.2020 р. у справі № 816/654/17 викладено наступну правову позицію "Умовою припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України) є, зокрема, ліквідація державного органу або його реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності державних службовців та/або змінами в організації роботи (служби), унаслідок яких державний службовець об`єктивно не може виконувати посадових обов`язків за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації роботи, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує, або для цього об`єктивно немає можливості.

Сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.111992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" під час розгляду спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Отже, вирішуючи спори про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, суди повинні з`ясувати: чи мала місце ліквідація державного органу або його реорганізація, якщо так, то чи мало це наслідком скорочення чисельності та/або штату державних службовців.

Скорочення штату може бути встановлене шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

При цьому судам необхідно звертати увагу, що оптимізація системи державних органів чи структури окремого державного органу, унаслідок яких змінюється належність посади державної служби до певної категорії посад; основні посадові обов`язки, - є зміною істотних умов державної служби, що за змістом та юридичними наслідками не є тотожним скороченням штату або чисельності працівників".

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 р. № 1252 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" реорганізовано територіальний орган Міністерства юстиції - Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції шляхом його приєднання до міжрегіонального територіального органу Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції перебуває у стані припинення юридичної особи.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.07.2020 р. № 2336/к затверджено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, відповідно до якого загальна кількість посад - 100, в управлінні бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення - 10, в тому числі: начальник управління - головний бухгалтер (державний службовець "Б") - 1, заступник начальника управління начальник відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності (державний службовець "Б") - 1, головний спеціаліст (державний службовець "В") - 4, начальник відділу фінансового забезпечення (державний службовець "Б") - 1, головний спеціаліст (державний службовець "В") - 2, провідний спеціаліст (державний службовець "В") - 1.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 30.12.2020 р. № 3891/к затверджено штат Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, згідно якого загальна кількість посад складає 307, в бухгалтерській службі (на правах управління) - 18, у тому числі: начальник управління (керівник служби) - головний бухгалтер (державний службовець "Б") - 1, заступник начальника управління (керівника служби) - начальник відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності (державний службовець "Б") - 1, заступник начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності (державний службовець "Б") - 1, головний спеціаліст державний службовець "В") - 5, заступник начальника управління (керівника служби) - начальник відділу фінансового планування (державний службовець "Б") - 1, заступник начальника відділу фінансового планування (державний службовець "Б") - 1, головний спеціаліст (державний службовець "В") - 4, начальник відділу оплати праці та соціально-трудових відносин (державний службовець "Б") - 1, головний спеціаліст (державний службовець "В") - 3.

З викладеного вбачається, що Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції реорганізовано, проте жодного скороченням штату/чисельності державних службовців не відбулось, в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань в бухгалтерській службі (на правах управління) наявна посада, яку обіймала позивач до звільнення.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося без законної підстави, а формулювання причини звільнення та припинення державної служби в оскаржуваному наказі з посиланням на п.1 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу" є неправомірним, оскільки: вказаний пункт містить декілька підстав, які можуть виключати одна одну, проте відповідачем не уточнено підставу звільнення ОСОБА_2 ; скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців не відбулося; відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів неможливості переведення позивача до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, враховуючи наявність вакантних посад, її досвід, кваліфікацію та позитивну характеристику.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника управління - начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення, наказ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 25 о/с від 03.02.2021 р. «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника- начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

З урахуванням вимог ч.1 ст.235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника- начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021р.

З урахуванням приписів ч. 1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, а саме Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абз.3 п. 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на викладені норми, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Згідно довідки Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 3.1/1574/квш від 14.05.2021р., середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 1631,95 грн. (а.с. 240).

Суд встановив, що період вимушеного прогулу становить 87 днів (з 09.02.2021р. по 15.06.2021р.). Відтак, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становитиме 141979,65 грн. (1631,95 грн. (середньоденна заробітна плата) х 87 (число робочих днів).

Пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника- начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору з урахуванням приписів п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9; код ЄДРПОУ 40867311) про визнання протиправним та скасування наказу № 25 о/с від 03.02.2021 р., поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 25 о/с від 03.02.2021 р. «Про особовий склад» в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника- начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Поновити ОСОБА_2 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника- начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021р.

Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.02.2021р. по 15.06.2021р. у сумі 141979,65 грн. (сто сорок одна тисяча девятсот сімдесят девять гривень 65 коп.)

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника- начальника відділу бухгалтерського обліку та фінансової звітності управління бухгалтерського обліку та фінансового забезпечення Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції з 09.02.2021р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 23.06.2021 р.

Суддя: Г.П. Самойлюк