Ухвала суду № 97834934, 22.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5943/20

УХВАЛА

22 червня 2021 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванова Е.А.

за участі : секретаря Ягенської К.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Адміністрації Державної прикордонної служби України Дубас В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі заяву про поважність причин пропуску строку звернення до суду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

07.07.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказу відповідача від 04.11.2019 року №1116-ОС про звільнення позивача з військової служби за підпунктом «в» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів – у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та наказу начальника Північного регіонального управління від 29.11.2019 року №411-ОС про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; поновлення позивача на військовій службі та призначення на посаду начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України; стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.11.2019 року по день поновлення на військовій службі.

Ухвалою суду від 28.08.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року відмовлено позивачу у задоволенні заяви про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду, задоволено клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та позовну заяву залишено без розгляду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2020 року ухвала суду від 23.10.2020 року залишена без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2021 року ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2020 у справі № 420/5943/20 скасовано, справу № 420/5943/20 направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції – Одеського окружного адміністративного суду

24.03.2021 року справа №420/5943/20 надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

29.03.2021року судом прийняти до провадження адміністративну справу та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 05.04.2021 року задоволена заява представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою суду від 30.04.2021 року позов ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України залишений без руху та позивачу наданий строк для можливості скористатися правом на подання заяви, в якій вказати інші причини поважності пропущеного строку, ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку.

На виконання вказаної ухвали суду від позивача 21.05.2021р. надійшла заява про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Як на підставу поважності причини пропуск строку позивач зазначив, що з Директивою Голови Державної Прикордонної служби України від 23.09.2019р. №58 ДСК його не ознайомлювали, а тому не будучі обізнаним про наявність інших, ніж йому було запропоновано посад, він погодився на звільнення саме з підстав скорочення штатів, та те, що на сьогоднішній день Директива №58 ДСК не виконана, Північне регіональне управління Державної Прикордонної служби України не ліквідоване, а посада начальника управління не скорочена, та станом на сьогоднішній день вакантна, свідчить на його думку про те, що йому не запропонували всі вакантні посади які були на той час.

Та він двічі 27.03.20р. та 17.05.2020 року письмово звертався до відповідача щодо ознайомлення його з Директивою Голови Державної прикордонної служби України №58-дск «Про переведення на новий штат територіальних органів ДПСУ» та про наявність посад, які були передбачені штатним розписом на час попередження та його звільнення проте тільки 12.06.2020 року надійшла відповідь в електронному вигляді на його звернення, а в письмовому отримав 22.06.2020р. та з неї дізнався про наявність інших вакантних посад ніж тих, які йому запропонували, та замість посади яку він займав була введена з нижчим військовим званням – полковник, та тарифним розрядом 54, ВОС -0942021, 0201001, та вона була на час звернення до суду з позовом вакантна, та йому не пропонувалась як й інші. Також станом на час звернення до суду з позовом Директива не виконана, а Північне регіональне управління ДПС не скорочено. Вказану інформацію з інших джерел отримати він не міг, так як вона відноситься до інформації з обмеженим доступом (дск), тому про порушення своїх прав дізнався тільки 12.06.2021р.

Від відповідача надійшли письмові заперечення на заяву позивача про поважність причин пропуску строку, в яких зазначено про відсутність поважних причин та те, що позивачу було відомо про своє звільнення, тому що ним подавалась 30.11.2019 року до НАЗК декларації перед звільненням, а 27.02.2020 року декларація після звільнення. Та позивач був ознайомлений з Директивою ще до звільнення, а тому просить залишити позовну заяву без розгляду, та переліком вакантних посад він був ознайомлений.

Також представник відповідача підтвердив, що 25.05.2021 року Північне регіональне управління ДПС України як юридична особа припинено, про що внесено запис у Державний Реєстр юридичних осіб.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи у поєднанні із наведеними стороною позивача аргументами щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду із даними позовними вимогами, суд дійшов висновку про його пропуск, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.122КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Позовна заява подана до суду 07.07.2020 року.

Позивач оскаржує накази від 04.11.2019 року №1116-ОС та від 29.11.2019 року №411-ОС якими його звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи позивач не зазначає, що він не був ознайомлений до звільнення з вищевказаними наказами, а тільки про те, що з Директивою його ознайомили в червні 2020 року та що скорочення Управління до цього часу не відбулось, та йому не запропонували усі вакантні посади в Прикордонній службі України.

Разом з позовом позивач надав відомості щодо доведення генерал-майору ОСОБА_1 директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України №58 ДСК від 23.09.2019 року про скорочення посади на якій стоять підпис позивача та дата ознайомлення 24.09.2019 року (а.с.28).

Твердження позивача, про те що йому як керівнику Північного регіональне управління ДПС не була доведена Директива №58, якою змінювався штат підлеглого йому територіального органу центрального органу виконавчої влади суд розцінює як обрання лінії захисту в суді, так як доказів того, що він звертався під час проходження служби за ознайомленням з директивою, та йому було в цьому відмовлено матеріали справи не містять.

Тоді як відповідно до цієї Директиви саме позивач повинен був вживати заходи щодо її реалізації до часу свого звільнення стосовно Північного регіональне управління ДПС.

Таким чином позивач, ще в вересні 2019 року був ознайомлений з змістом Директиви №58 -ДСК від 23.09.2019 року, а тому саме з цієї дати почав спливати час коли він дізнався про майбутне звільнення та відмовився від запропонованих йому вакантних посад.

Також позивач ще 24.09.2019р. отримав письмове попередженні відповідача про своє можливе звільнення у зв`язку із проведенням організаційно –штатних заходів у зв`язку із скороченням посади відповідно до Директиви Адміністрації ДПС України №58-ДСК від 23.09.2019 року, про що свідчить його підпис (а.с.70) та відповідно подавав 29 листопаду 2019р. декларацію до НАЗК перед звільненням та в наступному подав другу декларацію після звільнення.

Крім того суд враховує, що хоча позивач був ознайомлений з директивою в вересні 2019 року, а звільнений з військової служби в листопаді 2019 року з заявою про витребуванні копії Директиви №58 –ДСК, та переліком посад нового штату Адміністрації ДПС України та регіональних управлінь, які відповідають його військово-облікової спеціальності він звернувся тільки 27.03.2020 року (а.с.73), тобто після спливу більш ніж 3-х місяців з дня звільнення. При цьому суд враховує, що карантинні обмеження були введені тільки 11.03.2020 року.

За встановлених судом обставин, позивач очевидно був обізнаний про власне звільнення, тобто про неможливість реалізації ним відповідних прав, і не був позбавлений можливості оскаржити відповідне рішення протягом відведеного КАС України строку, пред`явивши відповідний позов, в ході розгляду якого він мав би можливість ознайомитися з зі всіма пов`язаними з проходженням (звільнення) ним публічної служби документами, заявити клопотання про витребування доказів тощо. Зазначені ж позивачем обставини, з якими він пов`язує час пред`явлення ним позову, за жодних умов не можуть бути визнаними такими, які є об`єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення або пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України N 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з`ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними в розумінні статті 100 КАС України можуть визнаватися ті причини, які не залежали від волі позивача та створювали об`єктивні перешкоди в реалізації ним свого права на звернення до суду.

Початок перебігу строку не може бути пов`язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Невжиття ним активних дій протягом більше трьох місяців з часу винесення спірних наказів про звільнення свідчить про пасивність поведінки у здійсненні захисту прав.

Аналогічного висновку дійшла Велика палата Верховного суду по справі №9901/601/19 від 01.04.2020р..

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Пропуск відповідного строку на звернення до суду через байдужість до своїх прав або небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення звернення до суду з адміністративним позовом.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 809/1087/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 815/91/18 та від 07 лютого 2019 року у справі № 819/859/16.

Проте позивач в заяві не навів будь-яких обставин і не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Зі змісту п. 52 рішення "Устименко проти України" випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Європейський Суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення п.1 ст. 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Отже, обставини, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у справах № 804/2647/17 від 19.09.2018р., №826/3318/17 від 12 вересня 2019 року, №817/1285/17 від 23.05.2018р.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позивач пропустив строк на подачу позовної заяви до суду без поважних причин, а тому її слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст.121,123,243,248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити позивачу у задоволенні заяви про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновленні строку.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення коштів за час вимушеного прогулу залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст..256 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.295-297 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлений 22.06.2021року.

Суддя Іванов Е.А.