Рішення № 97830379, 17.06.2021, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2021 Провадження № 2/425/363/21

Справа № 425/1391/21

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді - Романовського Є.О.,

за участю секретаря - Чикунової Ю.С.,

учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Кравченко Л.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рубіжному Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу місцевого самоврядування,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з вказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 05.08.2013 року позивач був прийняти на служби в органи внутрішніх справ та почав проживати за адресою:

АДРЕСА_1 , однак у зв`язку з уникненням негативних наслідків конфлікту на тимчасово окупованій території в середини червня 2014 року був змушений покинути вказане місце проживання та переїхати на підконтрольну територію України на постійне місце проживання. 11.12.2019 року позивач звернувся до УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області із заявою про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи, але 27.01.2020 року від відповідача було отримано рішення про відмову у видачі довідки від 02.01.2020 року про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи, у зв`язку з тим, що відповідачем за результатами заяви та доданих до неї документів було встановлено, що позивач залишив тимчасове місце проживання та перемістився до м. Києва у вересні 2014 року у зв`язку з переведенням на навчання в інший навчальний заклад МВС.

Рішення відповідача про відмову у видачі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи позивач вважав незаконним, оскільки воно порушило його права та свободи у зв`язку із вчиненням відносно нього протиправної поведінки, що призвело до спричинення позивачу душевних страждань на протязі більше як шести місяців, внаслідок чого він звернувся до Луганського окружного адміністративного суду, який свої рішенням від 13.05.2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, скасував рішення відповідача та зобов`язав видати довідку внутрішньо переміщеної особи позивачу. Вказана ситуація викликала у позивача відчуття розпачу, що у свою чергу склало для позивача відчуття змови проти нього зі сторони органів державної влади та викликало сильне погіршення настрою, фізичний біль, хвилювання, тривогу, відчай, невпевненість у собі, знижену самооцінку, почуття втоми, порушення режиму сну, що стало можливим в результаті сильної знервованості викликаної протиправною поведінкою відповідача. Окрім цього, душевні страждання позивача підсилювались й тим, що він переїхавши на нове місце проживання без виданої на його ім`я довідки ВПО, не міг стати на облік для отримання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщенні як внутрішньо переміщеної особи, вказана ситуація викликала приниження гідності позивача не тільки як внутрішньо переміщеної особи, але як учасника бойових дій, який захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.

За таких обставин позивач просив суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувать Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області на його користь 12 612,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, яку позивач розрахував за 6 місяців своїх страждань з прожиткового мінімум для працездатних осіб, який складав 2 102,00 грн. на місяць.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки на її думку вказані обставини не мають належних доказів на підтвердження факту того, що дії відповідача призвели душевні страждання. Раніше до суду було надано відзив, з якого вбачається, що в якості доказів які підтверджують душевні страждання позивачем до позову було додано копію чека на придбання лікарських засобів, копії фотокарток обгорток лікарських засобів та інструкції до них, а також надано копію листа адресованого матері. Таким чином, на думку представника відповідача міститься неналежність та недостовірність наданих позивачем доказів, оскільки на підставі цих документів не можна встановити дійсні обставини справи. Так неможливо встановити зв`язок між копіями фотокарток лікарських засобів та моральними стражданнями позивача, оскільки залишається невідомим, яке відношення має позивач до цих ліків, окрім того позивачем не було надано належні докази, а саме копії лікарських довідок, медичної картки чи рецептів, тобто документів які б однозначно підтвердили, що у позивача була потреба у відповідному лікуванні. Таким чином, на думку представника відповідач позивачем не було доведено обставини, на які він посилається як на підставу своєї вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, відтак правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відсутні.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, заслухавши учасників справи, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, прийшов до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 77 ЦПК України, передбачено що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 80 ЦПК України, визначено що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 11.10.2013 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України, окрім того він є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням від 14.03.2017 року серії НОМЕР_1 (а.с.25-34, 36).

З акту про встановлення фактичного місця проживання від 05.12.2019 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 проживає ОСОБА_1 (а.с.46).

Відповідно до рішення начальника УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області від 02.01.2020 року вбачається, що за результатами розгляду заяви щодо видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було встановлено, що ОСОБА_1 залишив тимчасове місце проживання (гуртожиток) та перемістився до м. Києва у вересні 2014 року у зв`язку з переведенням на навчання в інший навчальний заклад МВС, у зв`язку з чим було вирішено відмовити ОСОБА_1 у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у зв`язку із відсутністю підстав, які спричинили переміщення (а.с.50).

ОСОБА_1 було надіслано начальнику УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області Н. Ковтун запити на отримання публічної інформації, з запитанням чи може внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, але не взята на облік як ВПО (відсутня довідка) в УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області отримати: необхідну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров`я, а також забезпечення лікарськими засобами, гуманітарної та благодійної допомоги, інформації про можливі місця й умови для тимчасового проживання вказаної категорії осіб, а також щодо виділення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення та щодо щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на що було надано відповіді від 07.05.2020 року № 2/1, № 2/2, № 2/3 з яких вбачається, що правами наданими внутрішньо переміщеним особам можуть користуватись тільки особи, факт внутрішньо переміщення яких підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої у встановленому чинним законодавством порядку, правом на отримання грошової компенсації можуть користуватись тільки особи, факт внутрішнього переміщення яких підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою у встановленому чинним законодавством порядку, правом на отримання грошової допомоги можуть користуватись тільки особи, факт внутрішнього переміщення яких підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.62-64, 67-69).

З листа позивача адресованого своїй матері, надрукованого на білому аркуші паперу від 05.05.2020 року вбачається, що він не спілкувався з матір`ю на протязі тривалого часу, у зв`язку з сильними душевними стражданням через незаконну відмову у задоволенні заяви про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи зі сторони начальника УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області, та при друкуванні вказаного листа позивач також відчував сильні душевні страждання, відчай та приниження своєї гідності, як зафіксовано у вказаному листі (а.с.77).

Позивач додав до позовної заяви фотознімки: пакету молока «Ферма, 1,5%», чаю зеленого байхового «Alokozay», упаковки таблеток «Корвалтаб Екстра» та інструкції до них, упаковки таблеток «Валеріани Екстракт» та інструкції до неї, упаковки гомеопатичного лікарського засобу «Успокой» та інструкції до нього, упаковки таблеток «Корвалмент» та інструкції застосування до них, флакон лікарського засобу «Пустирника настойка» та інструкція для його застосування, упаковка таблеток «Гліцин» та інформація для споживача для вказаного лікарського засобу (а.с.80-99).

З копії розрахункових документів вбачається оплата настойки пустинника та гліцину на загальну суму 26, 20 грн., таблеток корвалтабу та таблеток аспаркам на загальну суму 120,50 грн. (а.с.100).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.05.2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення начальника УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області від 02.01.2020 року щодо відмови у видачі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи на ім`я ОСОБА_1 , зобов`язано відповідача видати ОСОБА_1 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. На підставі вказаного рішення Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчі листи (а.с.37-44).

ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.09.2020 року № 917-5000311081 (а.с.35,

29.12.2020 року УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області від ОСОБА_1 отримано повідомлення про проведення службового розслідування, з якого вбачається, що він просив організувати проведення службового розслідування в роботі винних працівників УПСЗН, на що 29.12.2020 року № 164/2 було надіслано відповідь з якої вбачається, що службове розслідування щодо працівників УПСЗН Рубіжанської міської ради за зверненням ОСОБА_1 не може бути проведено, оскільки відсутні обставини що свідчать про невиконання або неналежне виконання службових обов`язків; відсутні обставини що свідчать про недодержання працівниками УПСЗН законодавства про службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства; заявник не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка звертається з метою зняття безпідставних звинувачень або підозри; оскільки звернення заявника щодо проведення службового розслідування не є таким що має на меті виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог закону в інший спосіб, а тому з огляду на вищевикладене для проведення службового розслідування за зверненням від 29.12.2020 року щодо працівників УПСЗН Рубіжанської міської ради відсутні правові підстави (а.с.102-116).

Положеннями статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Окрім того, частиною 2 вказаної статті передбачено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлюються, зокрема Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Частиною 1 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. З Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України, постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року справа № П/9901ІЗ 70/18).

В постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини".

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду від від 21.12.2018 р. у справі справи № 920/31/18 та від 08.05.2018 у справі № 920/316/17.

Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», роз`яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд повно та всебічно дослідивши фотознімки продуктів та медичних препараті, вважає, що вини не є належним доказом підтвердження душевних страждань позивача.

Факт того, що дії відповідача в частині рішення щодо відмови у видачі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи є протиправними, є встановленим Луганським окружним адміністративним судом від 13.05.2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, однак вказане не свідчить прозавдання позивачу моральної шкоди та не підтверджує підстави для її відшкодування, оскільки причинно-наслідковий зв`язок у судовому засіданні не був встановлений, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначають, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Керуючись ст. ст. 12-13, 76-81, 258-259, 263-265, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним рішенням органу місцевого самоврядування - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду або через Рубіжанський міський суд Луганської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 22 червня 2021 року.

Суддя Є.О. Романовський