Рішення № 97828805, 16.06.2021, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/547/2021 Справа № 641/3266/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2021 року

Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Боговського Д.Є.,

за участю секретаря судового засідання - Павленко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Харківської міської фінансово-кредитної спілки «Криниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Харківської міської фінансово-кредитної спілки «Криниця» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

ХМФКС «Криниця» звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за кредитним договором № 108-15 від 13.07.2015 в розмірі 197400,00 грн., відшкодувати судові витрати.

Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на те, що 13.07.2015 між Харківською міською фінансово-кредитною спілкою «Криниця» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 108-15, за умовами якого останньому було надано кредит в сумі 70000,00 грн. строком до 13.01.2016. Пунктом 6.2 Кредитного договору визначено, що у випадку порушення Позичальником зобов`язань в частині своєчасного повернення суми кредиту, Кредитодавець стягує суму кредиту з урахуванням 2% від суми непогашеного кредиту за кожен день прострочення платежу. Зважаючи на невиконання позичальником умов Кредитного договору, відповідач повинен сплатити позивачу загальну суму заборгованості, що станом на 14.05.2018 становить 197400,00 грн., з яких: 70000,00 грн. - сума заборгованості за кредитним договором; 127400,00 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту.

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позов, якому він вказує, що жодних грошових коштів від ХМФКС «Криниця» він не отримував, підписання ним документів стало наслідком шахрайських дій ОСОБА_2 та посадових осіб спілки. Також у позивача відсутній дозвіл на надання йому кредиту, оскільки відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, він не є членом спілки, не сплачував вступних та пайових внесків. Також відповідач вказує, що розмір пені значно перевищує суму основного боргу, а тому має бути зменшений, просить відмовити у задоволенні вимог в повному обсязі.

Також відповідачем ОСОБА_1 було подано зустрічний позов, в якому він просить визнати недійсним кредитний договір № 108-15 від 13.07.2015, посилаючись на те, що в липні 2015 року до нього звернувся його знайомий ОСОБА_2 із пропозицією допомоги одержати у позику грошові кошти на вигідних умовах у ХМФКС «Криниця». Оскільки ОСОБА_1 перебував у скрутному матеріальному становищі, він погодився на пропозицію знайомого, 13.07.2015 вона разом прийшли до офісу спілки, де ним було підписано документи на отримання кредиту в сумі 70000,00 грн., в тому числі видатковий касовий ордер, однак грошові кошти не видали через їх відсутність на той момент в касі спілки, однак до теперішнього часу ці грошові кошти так і не були йому передані. Про наявність в нього заборгованості він дізнався, коли банком було заблоковано його картку у зв`язку із наявністю виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 боргу за рішенням суду. ОСОБА_1 було подано відповідну заяву до поліції про вчинення шахрайських дій, оскільки жодних грошових коштів він не отримував. Відповідач вважає укладений ним договір недійсним, оскільки у спілки був відсутній дозвіл для надання кредиту ОСОБА_1 , він не є членом цієї кредитної спілки, тобто при укладенні договору порушені положення ст.ст. 203, 227 ЦК України. Водночас, в порушення положень ЗУ «Про захист прав споживачів» ОСОБА_1 перед укладання договору не було повідомлено про умови кредитування, що свідчить про нечесну підприємницьку практику, правочини із використанням якої є недійсними. ОСОБА_1 вказує, що оскільки спірний договір містить несправедливі умови, його не було ознайомлено із умовами кредитування перед укладанням договору, цей договір має бути визнаний недійсним.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ХМФКС «Криниця» - Скворчевська Т.С. підтримала заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити, зустрічні вимоги ОСОБА_1 просила залишити без задоволення як такі, що заявлені безпідставно.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 - адвокат Шамраєв М.Є. у судовому засіданні заперечував проти вимог ХМФКС «Криниця», просив відмовити в їх задоволення, а зустрічні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Додатково просив застосувати до вимог про стягнення пені позовну давність.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить наступного.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

13 липня 2015 року між ХМФКС «Криниця» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 108-15, відповідно до п. 1.1. якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 70000,00 грн. із цільовим призначенням - споживчий кредит, а відповідач зобов`язався повернути кредит в строк до 13 січня 2016 року із сплатою 42 процента річних.

Умови кредитування викладені в розділі 1 Кредитного договору.

Згідно з пунктом 3.3. кредитного договору відповідач прийняв на себе зобов`язання проводити сплату відсотків за користування кредитом в строки та розмірі, передбачені договором, а саме щомісячно сплачувати відсотки у розмірі 3,5 % від суми кредиту, що складає 2450,00 грн., не пізніше 13 числа кожного місяця; у випадку непогашення кредиту, а також несплати відсотків по ньому в строк, сплачувати пеню у розмірі 2% від непогашеної суми кредиту за кожний день прострочення платежу до дня повного погашення заборгованості.

Пунктом 6.2 кредитного договору визначено, що у випадку порушення позичальником зобов`язань в частині своєчасного повернення суми кредиту, кредитодавець стягує суму кредиту з урахуванням штрафних санкцій - 2 % від суми непогашеного кредиту за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України у встановлений строк.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним договором.

Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такі самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, а за правилами ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

В статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судовим розглядом встановлено, що позивач за первісним позовом належним чином виконав свої договірні зобов`язання, надав відповідачеві кредитні кошти в сумі 70000,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 13.07.2015.

Твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_1 хоча і підписав текст кредитного договору, а також поставив особистий підпис на видатковому касовому ордері про отримання грошових коштів, однак ці грошові кошти не отримував внаслідок шахрайських дій посадових осіб ХМФКС «Криниця» та його знайомого ОСОБА_2 , про що подана відповідна заява до правоохоронних органів, свого підтвердження в ході розгляду справи не знайшли, суду не надано документів щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 про вчинення відносно нього шахрайських дій.

В свою чергу, позичальник ОСОБА_1 не виконав своїх договірних зобов`язань та не повернув позивачеві суму грошових коштів та нарахованих відсотків за користування кредитом у встановлений у договорі строк, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Суд критично оцінює заперечення відповідача за первісним позовом в частині недоведеності правомірності видачі кредиту ОСОБА_1 з посиланням на те, що у кредитної спілку був відсутній дозвіл на проведення господарської діяльності з надання фінансових послуг, він не був прийнятий до членів кредитної спілки, а тому не мав права на отримання кредиту, оскільки це не підтверджується наявними у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 не повернув позивачеві у встановлений договором строк кредитні кошти в сумі 70000,00 грн. Вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом позивач не заявляє, їх розрахунок суду не надано.

Своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги вищевказаних норм діючого законодавства, якими регламентовано, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За таких підстав, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 70000,00 грн. боргу за кредитним договором обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини 1, 2 статті 551 ЦК України).

Як встановлено судом, відповідно до пунктами 6.1., 3.3 договору кредиту, за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства. Позичальник зобов`язаний у випадку непогашення кредиту, а також несплати відсотків по ньому в строк, сплачувати пеню у розмірі 2% від непогашеної суми за кожний день прострочення платежу до дня повного погашення заборгованості.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов`язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму.

Позивачем за первісним позовом наданий розрахунок пені за несвоєчасне повернення суми кредиту за період з січня 2016 року по квітень 2016 року включно (за 91 день прострочення сплати боргу за договором), сума якої складає 127400,00 грн.

В ході розгляду справи представник відповідача ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування до вимог про стягнення пені позовної давності, яке суд вважає обґрунтованим.

Так, статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом ч. 4 та 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до умов кредитного договору, строк повернення кредиту встановлений по 13.01.2016, згідно наданого позивачем розрахунку пені за несвоєчасне повернення суми кредиту, вона розрахована за період січень-квітень 2016 року.

Датою звернення ХМФКС «Криниця» із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, а також передбачених умовами договору штрафних санкцій - пені, є 23 травня 2018 року, тобто після спливу строку спеціальної позовної давності, встановленої ст. 258 ЦК України, а тому вимоги в цій частині є безпідставними.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_1 до ХМФКС «Криниця» про визнання недійсним кредитного договору № 108-15 від 13.07.2015 суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг» під поняттям «фінансова послуга» розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Однак, в судовому засіданні не встановлено наявності вищевказаних умов для визнання окремих пунктів договорів недійсними.

Судовим розглядом встановлено, що договір між сторонами укладено в письмовій формі, тобто у формі, встановленій законом, сторони в належній формі досягли згоди щодо істотних умов договору, зміст правочину не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення їх було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Кредитна спілка умови договору в частині надання коштів позичальнику виконала, позичальник отримав грошові кошти з метою використання їх на цілі, зазначені в договорі кредиту. Отже, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, суд зазначає, що договір підписано сторонами, а отже, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , підписавши договір, тим самим погодився з його умовами. ОСОБА_1 не доведено, що він помилявся щодо правової природи правочину або ж його змісту, предмета чи ціни.

Стосовно посилання позивача за зустрічним позовом на положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якими передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Суд вважає необхідним зазначити наступне.

За визначенням компенсація - це відшкодування, зрівноважування, винагорода за щось, а також сума, яку сплачують як відшкодування, винагороду, покриття витрат, утрат.

В даному випадку умовами укладеного сторонами кредитного договору компенсація за невиконання позичальником умов договору взагалі не була передбачена, а встановлені ним неустойка (пеня) є видом забезпечення виконання зобов`язання, а не компенсацією.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. З ст. 549 ЦК ).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З урахуванням наведених норм діючого законодавства України, суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено, що умови кредитного договору № 108-15 від 13.07.2015 суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», ЦК України та іншим актам законодавства. Позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ґрунтуються на довільному та помилковому тлумаченні приписів чинного законодавства, не доведені суду жодним конкретним доказом та позбавлені правового та фактичного обґрунтування.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що при укладенні договору кредиту сторони діяли в межах норм цивільного законодавства, однаково розуміли значення і умови правочину та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при укладені договору та те, що договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, не є правочинами зловмисними, не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін. Сторони уклали договір без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і психічного, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що первісний позов ХМФКС «Криниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню, а в задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 до ХМФКС «Криниця» про визнання кредитного договору № 108-15 від 13.07.2015 недійним слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 70000,00 гривень, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 1050,00 грн.

У зв`язку із відмовою в задоволенні зустрічного позову судові витрати, понесені позивачем за зустрічним позовом відносяться на його рахунок.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Харківської міської фінансово-кредитної спілки «Криниця» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківської міської фінансово-кредитної спілки «Криниця» заборгованість за кредитним договором № 108-15 від 13.07.2015 в розмірі 70000,00 грн. та судовий збір в розмірі 1050,00 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Позивач за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - Харківська міська фінансово-кредитна спілка «Криниця», код ЄДРПОУ 06716780, м. Харків, вул. Максиміліанівська,7.

Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 23 червня 2021 року.

Суддя: Д. Є. Боговський