Рішення № 97827267, 31.05.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/9144/20

(2/199/1451/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

31.05.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді – Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання – Куземі О.Г.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Скосарева І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради про визнання набутим в порядку спадкування права на приватизацію нерухомого майна, зобов`язання видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, –

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2020 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся позивач через своїх представників із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він на підставі заповіту є єдиним спадкоємцем квартири АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , однак йому приватним нотаріусом 27 серпня 2020 року було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на вказане спадкове майно. У зазначену житлі ОСОБА_4 проживала з 21 квітня 1983 року, там була зареєстрована одна. За життя ОСОБА_4 було видано довіреність на ім`я ОСОБА_5 на представлення її інтересів з питань приватизації займаної довірителем на умовах найму вищевказаної квартири, оскільки ОСОБА_4 через стан свого здоров`я, наявність накладеного на квартиру арешту, вчинення відносно неї злочину, об`єктом якого була та ж квартира, не мала можливості самостійно розпочати приватизацію цієї квартири. З викладених підстав позивач просив суд визнати за ним право на приватизацію вищевказаної квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , а також зобов`язати відповідача видати позивачу свідоцтво про право власності на квартиру.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 січня 2021 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вищевказаною позовною заявою, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження із викликом сторін. Також вказаною ухвалою частково задоволено клопотання позивача про витребування доказів (а.с.46-47).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2021 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, а справу призначено до розгляду по суті в судове засідання з викликом сторін (а.с.140).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, подав до суду відзив на позов, в якому послався на те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження звернення ОСОБА_4 чи її представника ОСОБА_5 до відповідного органу приватизації, яким є відповідач, із заявою про приватизацію спірної квартири, а отже відсутні підстави для визнання за спадкоємцями права на приватизацію такої квартири із послідуючим виданням свідоцтва про право власності на неї. (а.с.131-132)

Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 28 лютого 1983 року на ім`я ОСОБА_4 відповідним повноправним суб`єктом було видано ордер №710 на право заняття квартири АДРЕСА_1 . З того ж часу вказана особа стала наймачем зазначеної квартири. (а.с.33)

17 червня 2000 року приватним нотаріусом ДМНО Насобіним О.В. було посвідчено доручення (довіреність) на розпорядження квартирою, згідно з яким ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_6 отримати на її ім`я свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , наймачем якої була ОСОБА_4 , а також розпоряджатися, продати, подарувати цю квартиру. У подальшому на підставі цього доручення (довіреності) зазначена квартира була приватизована на ім`я ОСОБА_4 , у зв`язку із чим 31 липня 2000 року Дніпровським міськвиконкомом було видане свідоцтво про право власності на житло. (а.с.15)

30 серпня 2000 року між ОСОБА_6 , який діяв за вищевказаним дорученням від імені ОСОБА_4 , та ОСОБА_7 було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу спірної квартири АДРЕСА_1 .

Згідно вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2002 року 16 червня 2000 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з метою придбання права на розпорядження згаданою вище квартирою скоїли у відношенні ОСОБА_4 злочин та шляхом обману привезли її на орендовану ними квартиру, де ОСОБА_4 випала із балкону, отримала внаслідок цього тяжкі тілесні ушкодження, довгий час знаходилась на лікуванні, за результатами чого їй було ампутовано руку вище кисті. (а.с.16-18)

18 листопада 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

05 жовтня 2006 року рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська за наслідками розгляду по суті цивільної справі №2-115/06 задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 та прокурора Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська, заявленого в її інтересах, до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, треті особи – Шоста ДДНК, приватні нотаріуси ДМНО Насобін О.В., ОСОБА_11 , Відділ громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського районного відділу ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, про визнання довіреності, договорів купівлі-продажу та державної реєстрації недійсними, усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення. Вказаним судовим рішенням вирішено: визнати недійсною довіреність від імені ОСОБА_4 , посвідчену 17 червня 2000 року приватним нотаріусом ДМНО Насобіним О.В. за реєстровим №1942 на ім`я ОСОБА_6 ; визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_6 , який діяв за довіреністю від імені ОСОБА_4 , та ОСОБА_7 , посвідчений 30 серпня 2000 року державним нотаріусом Шостої ДДНК; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , посвідчений 18 листопада 2004 року привитим нотаріусом ДМНО; скасувати державну реєстрацію про передачу у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане Дніпропетровським міськвиконкомом 31 липня 2000 року за №4/590-2000, зареєстроване в Дніпропетровському КП ДМБТІ за №441п-526-207, на ім`я ОСОБА_4 ; усунути перешкоди у користуванні житлом та вселити ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1 .

Наведені фактичні обставини підтверджується копією відповідного рішення суду, залишеного без змін за наслідками апеляційного та касаційного перегляду від 11 вересня 2007 року та від 24 березня 2010 року відповідно, а також копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.19-25, 28).

14 листопада 2017 року приватним нотаріусом ДМНО ДО Лавріщєвим О.А. за реєстровим №559 було посвідчено заповіт, згідно якого ОСОБА_4 , як спадкодавець, на випадок своєї смерті заповіла належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сином позивача ОСОБА_2 (а.с.5-6, 8-10, 12, 13, 97-99, 119, 120)

07 вересня 2018 року приватним нотаріусом ДМНО ДО Лавріщєвим О.А. за реєстровим №620 було посвідчено довіреність, якою ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси з питань приватизації згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» займаного довірителем на умовах найму житла – квартири АДРЕСА_1 . (а.с.31)

Відповідно до копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованим у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 12 вересня 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована та проживала лише ОСОБА_4 (а.с.32)

Згідно листа КП «ДМБТІ» ДОР від 08 жовтня 2018 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентарній справі за адресою АДРЕСА_2 містяться дані про право власності, яке було зареєстровано в цілому за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 липня 2000 року. Згідно договору купівлі-продажу від 30 серпня 2000 року право власності на вказану квартиру від ОСОБА_4 перейшло до іншої особи. (а.с.29)

Згідно листа КП «ДМБТІ» ДОР від 08 серпня 2019 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентарній справі за адресою АДРЕСА_2 містяться дані про право власності, яке було зареєстровано за ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2004 року. А також наявні відомості про накладення заборони на відчуження зазначеної квартири на підставі ухвал Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня та 24 травня 2005 року. (а.с.122)

Згідно вищевказаного листа КП «ДМБТІ» ДОР та додатків до нього загальна площа спірної квартири становить 37,4 м2 з урахуванням балкону, а житлова – 18,8 м2. Квартира однокімнатна.

17 грудня 2018 року ОСОБА_5 звернулась до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із листом, в якому просила прийняти до виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2006 року по цивільній справі №2-115/06, яким серед іншого скасовано державну реєстрацію про передачу у власність квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 та визнано недійсним свідоцтво про право власності на вказане житло за ОСОБА_4 . Також ОСОБА_5 просила адресата свого листа надати перелік документів та письмово роз`яснити порядок приватизації зазначеної квартири за ОСОБА_4 (а.с.154)

У відповідь на вищевказаний лист ОСОБА_5 . Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради своїм листом від 11 січня 2019 року повідомив заявника про те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2006 року по цивільній справі №2-115/06 розпорядження органу приватизації від 31 липня 2000 року за №4/590-2000 щодо передачі у приватну власність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 недійсним не визнавалось, що унеможливлює винесення Департаментом розпорядження про анулювання розпорядження органу приватизації щодо передачі у приватну власність ОСОБА_4 згаданої вище квартири. Також Департаментом здійснено посилання на порядок, який регулює питання приватизації державного житлового фонду, а також вказано орган, до якого має подаватись заява на приватизацію разом з усіма необхідними документами. (а.с.38)

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 18 грудня 2018 року до вказаного реєстру було внесено запис про скасування права власності ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2006 року по цивільної справі №2-115/06 (а.с.28).

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 січня 2019 року по справі №199/10106/18 (провадження №2-зз/199/1/19) за заявою ОСОБА_4 скасовано вжиті раніше судом ухвалами від 20 січня та 24 травня 2005 року в рамках цивільної справи №21-115/06 заходи забезпечення позову та знято заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 . Викладене підтверджується копією відповідної ухвали суду (а.с.26-27).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла, про що було складено відповідний актовий запис за №315 та видано свідоцтво про смерть. Станом на момент смерті ОСОБА_4 була зареєстрована одна за адресою АДРЕСА_2 . (а.с.14, 100)

Як встановлено судом в ході розгляду справи, зокрема з пояснень представника позивача, не заперечувалось стороною відповідача, і не спростовується матеріалами справи, подання до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради заяви на приватизацію за ОСОБА_4 спірної квартири АДРЕСА_1 було здійснено ОСОБА_5 вже після смерті її довірителя. У відповідь на таке звернення 20 лютого 2019 року відповідач своїм листом повідомив про неможливість розгляду поданої заяви на приватизацію, оскільки розпорядженням органу приватизації від 31 липня 2000 року №4/590-2000 спірну квартиру передано у приватну власність ОСОБА_4 (а.с.155)

25 липня 2019 року до приватного нотаріуса ДМНО Красоти Е.М. звернувся неповнолітній ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , а саме квартири АДРЕСА_1 , внаслідок чого заведена спадкова справа. (а.с.94-128)

20 грудня 2019 року до того ж приватного нотаріуса звернулась ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець четвертої черги за законом, посилаючись на те, що мешкала спільно зі спадкодавцем однією сім`єю та вела спільне господарство протягом тривалого часу. У відповідь на таку заяву приватний нотаріус своїм листом повідомив ОСОБА_5 про те, що на її заяві справжність підпису заявнику в порушення закону не завірена нотаріально, пропущено встановлений законом строк на прийняття спадщини, не подано доказів спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, а тому запропоновано звернутись до суду зі приводу визнання додаткового строку для прийняття спадщини. (а.с.124)

Судом в ході розгляду справи не встановлено, а матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_4 не містять відомостей про існування інших осіб, окрім ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які б претендували бути спадкоємцями померлої ОСОБА_4 (а.с.94-128)

27 серпня 2020 року неповнолітній ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса ДМНО Красоти Т.О. із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно – квартиру АДРЕСА_1 . У відповідь на таку заяву приватним нотаріусом в той же день свою постановою відмовлено у вчиненні нотаріальної дії із посиланням на відсутність у спадкоємця правовстановлюючих документів на спадкове майно. (а.с.27, 30, 128)

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «ДЦПМСД №8» ДМН, складеної 15 січня 2021 року відносно ОСОБА_4 , останній було встановлено діагноз ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба ІІ ступеня, дисциркуляторна енцефалопатія, ампутаційна культя кісті після травматизації капсульно-зв`язочного апарату лучезапястного суглобу. ОСОБА_4 знаходилась на обліку у терапевта з 2007 року як хронічна хвора, інвалід ІІІ групи по загальному захворюванню. З 2017 року ОСОБА_4 спостерігалась та лікувалась у травматолога, а з 2018 року її стан погіршився внаслідок росту серцево-судинної та мозкової недостатності. (а.с.55)

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_5 , сусіди померлої ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 підтвердили викладені вище обставини вчинення злочину відносно ОСОБА_4 , внаслідок якого останню було позбавлено можливості проживати у спірній квартирі, отримання нею тілесних ушкоджень, які призвели до суттєвого погіршення здоров`я ОСОБА_4 , неможливості нею повноцінно піклуватись про себе самостійно. Свідки також пояснили, що тривалий час, приблизно з 2012 року, за ОСОБА_4 доглядала ОСОБА_5 , яка також останні роки життя померлої за її довіреністю займалась відновленням документів на спірну квартиру, зняттям з неї арештів задля подальшої її приватизації ОСОБА_4 .

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», ЖК УРСР, Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396 (далі – Положення).

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, зокрема на спір, що виник при приватизації квартир державного житлового фонду.

Положеннями ст.47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

За змістом ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ст.345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Статтею 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, які перебувають у власності територіальних громад.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.

За змістом ст.ст.3, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п.5, 8-10 Положення приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра. Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності – грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра. Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.12 Положення незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними, зокрема, однокімнатні квартири.

Нормою ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п.13-16 Положення визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Державний житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних підприємств, організацій та установ, за їх бажанням може передаватись у комунальну власність за місцем розташування будинків з наступним здійсненням їх приватизації органами місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування згідно з вимогами цього Закону.

За змістом п.п.17, 18 Положення для громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, якому подає відповідну заяву на приватизацію разом із певним переліком документів, визначених вказаним Положенням.

За змістом ст.ст.1216-1218, 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За змістом норм ст.ст.1223, 1233, 1236 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

У відповідності до норм ст.ст.1268, 1296, 1297 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах – до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

За змістом ст.5 ЦПК України, ст.16 ЦК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.ст.6, 19 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах та відповідно до законів України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті вищенаведених норм законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданого позову, ґрунтуючи свою правову позицію на наступному.

Так, зі змісту наведених судом вище положень законодавства слідує, що право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою та відповідним пакетом документів, які підлягають розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством (місячний строк). У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» місячного строку, або у випадку, коли в задоволенні його заяви про приватизацію було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві (спадкодавцю), до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру. Аналогічні правові висновки містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», висловлені Верховним Судом України у постанові від 11 грудня 2013 року у справі №6-121цс13, а також містяться у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 року по справі №719/179/17, від 11 квітня 2018 року по справі №752/10477/15-ц, від 01 серпня 2018 року по справі №501/1016/15-ц, від 15 червня 2020 року по справі №554/8856/17, від 29 жовтня 2020 року по справі №759/7965/18.

Таким чином, однією із обов`язкових умов переходу права вимоги у порядку спадкування до спадкоємця про визнання за ним права власності на квартиру, в якій проживав спадкодавець, але помер до вирішення питання відповідним державним органом про її приватизацію, є звернення спадкодавця до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою на приватизацію. Разом з тим, в судовому засіданні було встановлено та визнано стороною позивача, що звернення до відповідача представника померлої ОСОБА_4 мало місце вже після смерті останньої, більш того, жодних доказів подання повного пакету документів та відсутності підстав для відмови у задоволенні вказаної заяви про приватизацію учасниками справи не подано, а відтак в суду відсутні підстави вважати, що виконані наведені вище обов`язкові умови для переходу до спадкоємців ОСОБА_4 права на приватизацію спірної квартири, а отже і відсутні підстави для задоволення даного позову.

Другою самостійною та самодостатньою підставою для відмови у задоволенні цього позову є та обставина, що право на приватизацію квартири, реалізувати яке не встиг спадкодавець за викладених вище умов, переходить саме до спадкоємців останнього. У випадку, якщо ж його спадкоємцем є лише вказана у заповіті особа, то успадковуване нею право на приватизацію має бути вказано прямо або опосередковано у тексті заповіту як спадкова маса або її частина. В той же час, як встановлено в ході розгляду справи, неповнолітній ОСОБА_3 є спадкоємцем померлої ОСОБА_4 за заповітом, однак в тексті останнього в якості спадкової маси (майна) вказано лише право власності на спірну квартиру, якого, як встановлено судом з огляду на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2006 року по цивільній справі №2-115/06, померла на момент своєї смерті не мала, а отже таке право власності не увійшло до спадкової маси. Більш того, право власності на квартиру не є тотожним праву на приватизацію цієї квартири, а відтак навіть за умови виконання спадкодавцем викладених вище умов, за яких належне їй право на приватизацію увійшло б до спадкової маси, неповнолітній ОСОБА_3 , враховуючи зміст заповіту, не є спадкоємцем такого права на приватизацію.

Відмовляючи у задоволенні другої позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спірну квартиру, суд також виходив із того, що за змістом наведених вище судом норм та положень законодавства існує певна визначена законодавством процедура здійснення передачі квартир державного житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами (зокрема відповідачем), до числа яких суд не належить. Натомість позивач, заявляючи вищевказану позовну вимогу, просить суд фактично обмежити, втрутитись у дискреційні повноваження органу приватизації шляхом зобов`язання його прийняти певне рішення та вчинити певні дії на користь позивача за наслідками розгляду поданих представником спадкодавця документів, що не тільки не передбачено діючим законодавством, а й суперечить йому, а отже є неможливим.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість, безпідставність та недоведеність заявлених позовних вимог, а отже і про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, відшкодуванню йому не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.6, 19, 41, 47, 124 Конституції України, ст.ст.15, 16, 179, 181, 316, 328, 345, 1216-1218, 1220, 1223, 1233, 1236, 1268, 1296, 1297 ЦК України, ст.9 ЖК УРСР, ст.ст.1, 2, 3, 5, 6, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п.5, 8-10, 12-18 Положення, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ), до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 38114671; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16) про визнання набутим в порядку спадкування права на приватизацію нерухомого майна, зобов`язання видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 10 червня 2021 року.

Суддя А.М. Авраменко