Рішення № 97824605, 09.06.2021, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий суддя в суді І інстанції

Козіна С.М.

Єдиний унікальний № 374/287/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року м. Ржищів

Ржищівський міський суд Київської області в складі:

головуючої судді Козіної С.М.,

за участі:

секретаря- Маламан Я.О.,

позивача - ОСОБА_1 (не з`явився),

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника Державної казначейської служби України - (не з`явився),

представника Головного управління Національної поліції України - (не з`явився),

представника Служби безпеки України - Коломієць В.В.,

представника Київської міської прокуратури - Курінного С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України, Служби безпеки України, Київської міської прокуратури, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України, Служби безпеки України, Київської міської прокуратури, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 10 травня 2011 року ОСОБА_1 було затримано старшим слідчим в ОВС 4 відділу 1 управління Головного слідчого управління Служби безпеки України майором юстиції Македонським В.П. на підставі пункту 2 частини 1 статті 106 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з підозрою його у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 191 Кримінального кодексу України та частиною 5 статті 191 КК України, про що було складено відповідний протокол затримання підозрюваного. Після затримання позивача було направлено для утримання до відділу забезпечення досудового слідства СБУ, де він пробув близько трьох діб. Як згодом з`ясував позивач, його було затримано у зв`язку з порушенням проти нього кримінальної справи від 10 травня 2011 року за фактом розтрати майна ВАТ "НВП "Більшовик", шляхом зловживання своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 191 КК України, та за фактом розтрати майна ВАТ "НВП "Більшовик" в особливо великих розмірах, шляхом зловживання своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України. Цього ж дня у позивача було вилучено наявні в нього грошові кошти в сумі 545 євро, 1573 грн та 2 долари США (колекційні), два мобільні телефони, а також автомобіль "Toyota Land Cruiser" 2008 року випуску, що належав йому на праві власності. В подальшому, постановами слідчого від 10 травня 2011 року, 13 травня 2011 року та 24 травня 2011 року було накладено арешт на вилучені готівкові кошти, авто та телефони відповідно. З огляду на зміст Постанови про обвинувачення, Позивача притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 586, та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 191 КК України та частиною 5 статті 191 КК України. 13 травня 2011 року відносно Позивача застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Постановою від 27 травня 2011 року Кримінальну справу в частині вчинення Позивачем злочину, передбаченого частиною 2 статті 191 КК України закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину. В подальшому 29 червня 2011 року було складено обвинувальний висновок, який 01 липня 2011 року затверджено заступником Генерального прокурора України та направлено для розгляду до Шевченківського районного суду міста Києва. За результатами розгляду Кримінальної справи Шевченківським районним судом міста Києва було ухвалене судове рішення від 14 жовтня 2013 року, яким: - кримінальну справу по обвинуваченню позивача у вчиненні злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 КК України, повернути прокурору на додаткове розслідування, - запобіжний захід позивачу залишити без змін - підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Обґрунтовуючи своє рішення суд, зокрема зазначив, що під час досудового слідства не були досліджені всі обставини, які мають значення для повного та об`єктивного розгляду справи, були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону під час проведення досудового слідства, які не можуть бути усунуті в ході судового розгляду. В подальшому кримінальній справі було присвоєно новий номер, а саме: 42014100100000023 та внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22 січня 2014 року. Враховуючи ті обставини, що позивач не вчиняв жодного із інкримінованих злочинів та категорично не визнавав себе винним у їх вчиненні, а слідство не спромоглося належним чином організувати проведення досудового слідства, та прийняти одне із процесуальних рішень, передбачених КПК України, зокрема і закриття кримінального провадження із підстав, передбачених статтею 284 КПК України — за відсутності у діяннях позивача складу кримінального правопорушення, захисники останнього звернулися до прокуратури Шевченківського району міста Києва із клопотанням про закриття кримінального провадження від 16 вересня 2014 року. У зв`язку з цим, слідчим Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві від 29 жовтня 2014 року було винесено постанову про закриття кримінального провадження, якою: - кримінальне провадження № 42014100100000023 відомості про яке внесено до ЄРДР 22 січня 2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України відносно позивача закрито за відсутністю складу злочину; скасовано арешт на майно позивача, а саме: грошові кошти, автомобіль та мобільні телефони; скасовано запобіжний захід відносно позивача, у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання. Після скасування арешту на належне йому майно, позивач 5 листопада 2014 року звернувся до слідчого управління СБУ із заявою щодо повернення вказаного майна. Разом із тим, службовими особами фактично було проігноровано його законні вимоги, та відмовлено у поверненні майна. Після цього, позивач, щонайменше сім разів звертався із відповідними заявами до уповноважених осіб СБУ із вимогами повернути майно, арешт на яке було скасовано. Зрештою, лише після того, як позивач був вимушений через суд добитися порушення кримінальної справи за фактом службової недбалості працівниками СБУ, що полягала у безпідставному неповерненні належного йому на праві власності майна (частина 2 статті 367 КК України) 03 березня 2015 року позивачу було повернуто грошові кошти та мобільні телефони, та лише 18 березня 2015 року — належний йому автомобіль. Враховуючи, що безпідставно порушену проти нього кримінальну справу було закрито, позивач, реалізовуючи своє право на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органами досудового розслідування та прокуратурою 07 квітня 2015 року звернувся до Головного слідчого управління СБУ із відповідною заявою про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Листом від 07 травня 2015 року, Головне слідче управління СБУ повідомило позивача, що правові підстави, передбачені Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" для задоволення вказаної заяви, відсутні. З огляду на вказану обставину позивач у вересні 2016 року звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до СБУ прокуратури Шевченківського району міста Києва, Шевченківського районного суду міста Києва, Управління державної казначейської служби України в місті Києві про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Ухвалою від 26 вересня 2016 року судом відкрито провадження у вказаній цивільній страві. Під час розгляду вказаної цивільної справи СБУ було подано заперечення на позовну заяву, в якій остання серед своїх доводів проти задоволення позовних вимог зазначила, що постановою заступника прокурора Шевченківського району від 07 травня 2015 року постанова про закриття кримінального провадження скасована, та на даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014100100000023 здійснюється слідчим відділом Шевченківського районного управління Головного управління Національної поліції України в місті Києві. Відтак, на думку СБУ вимоги позивача про стягнення моральної шкоди є передчасними. З огляду на вказану обставину, позивач вимушений був подати клопотання про залишення його позову без розгляду, з огляду на протиправні по суті дії СБУ. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року, клопотання позивача про залишення його позову без розгляду було задоволено. Оскільки кримінальну справу проти позивача було відновлено незаконно, він звернувся 31 жовтня 2016 року до слідчого управління Шевченківського УП ГУНП в місті Києві із клопотанням про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому злочину. Проте, позивач, замість належного розгляду його клопотання отримав формальну відписку від 15 листопада 2016 року, яка фактично містила правове роз`яснення підстав, за яких може бути прийнята постанова про закриття кримінального провадження та надіслання її копії. Після формальної відповіді на його клопотання про закриття кримінального провадження щодо нього, позивач повторно звертався до правоохоронних органів із вимогою закрити кримінальне провадження або ж хоча б повідомити на якій стадії перебуває розслідування кримінальної справи та які процесуальні дії вчиняються в рамках такого провадження, а саме: заява від 03 березня 2017 року; скарга від 05 лютого 2018 року; скарга від 12 березня 2018 року; скарга від 10 квітня 2018 року; скарга від 17 травня 2018 року; заява від 05 червня 2019 року; клопотання від 12 серпня 2019 року; скарга від 21 жовтня 2019 року; скарга від 18 листопада 2019 року; скарга від 21 листопада 2019 року. Однак, щоразу клопотання/скарги позивача або перенаправлялись за належністю для наданні відповіді до іншого органу, або ж на них давались формальні відписки на зразок:

- "кримінальне провадження на даний час розслідується, підстав для його закриття не встановлено" (відповідь від 15 березня 2017року за вих. № 420141001-23);

- "місцевою прокуратурою надавались слідчому вказівки на проведення слідчих (розшукових) дій. Досудове розслідування триває' (від повідь від 29 березня 2018 року за вих. №420141001-23);

- "постанова заступника прокурора ... від 07 травня 2015 року, якою скасовано постанову слідчого про закриття кримінального провадження ... скасуванню не підлягає" (відповідь від 14 травня 2018року за вих. № 420141001-23);

- "... рішення дії чи бездіяльність слідчого або прокурора під час досудового розслідування оскаржується до слідчого судді" (відповідь від 25 травня 2018 року за вих. № 420141001-23), тощо.

Враховуючи формальний характер відписок прокуратури та поліції, позивач на виконання "рекомендацій" останніх намагався оскаржити протиправну бездіяльність слідчого у вказаному кримінальному провадженні до суду. Зокрема, позивачем було подано скарги до Шевченківського районного суду міста Києва у червні 2017 року та у січні 2020 року, в яких він просив визнати протиправною бездіяльність слідчого, що виражається у нездійсненні протягом розумного строку слідчих та розшукових дій у вказаному кримінальному провадженні. Однак, суд своєю ухвалою від 29 червня 2017 року відмовив у задоволенні скарги позивача, обґрунтовуючи це тим, що така протиправна бездіяльність слідчого не може бути оскаржена, оскільки це не передбачено вимогами КПК України, а ухвалою від 24 січня 2020 року взагалі відмовив у відкритті провадження з аналогічних правових підстав. З огляду на те, що слідчими та прокуратурою фактично ігнорувалися законні вимоги позивача щодо закриття кримінальної справи порушеної проти нього, а в судовому порядку він не міг відновити свої порушені права, він вимушений був звернутися за допомогою до народного депутата України ОСОБА_3 із проханням посприяти із вирішенням проблеми щодо незаконного його переслідування правоохоронними органами. У свою чергу народним депутатом було направлено звернення від 20 листопада 2019 року до Генеральної прокуратури України, в якому вона просила вжити заходів реагування щодо незаконного переслідування позивача та встановленню справедливості. На вказане депутатське звернення Генеральною прокуратурою України було надано дві відповіді від 11 та 28 грудня 2019 року, в яких остання повідомляла, що хід досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні взято на контроль. 16 січня 2020 року, народний депутат повторно звернулась до Офісу Генерального прокурора. 21 лютого 2020 року Офіс Генерального прокурора повідомив, що за результатами досудового розслідування 18 лютого 2020 року слідчим у вказаному кримінальному провадженні прийнято рішення про його закриття на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 18 лютого 2020 року: "... проведеним досудовим розслідуванням не встановлено в діях ОСОБА_4 , наявність ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України...". Таким чином, кримінальну справу проти позивача було закрито повторно з підстав відсутності в його діях ознак складу інкримінованого йому злочину. Просив стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 701 365,50 грн. за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом їх списання з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

23 грудня 2020 року до суду надійшов відзив представника Державної казначейської служби України Жиліна О.Ф., в якому останній позов не визнав, вказав, що жодних прав та інтересів позивача Державна казначейська служба України не порушувала, не вступала у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачу не завдала, а тому не може нести відповідальність за шкоду, завдану діями інших суб`єктів. У позовній заяві відсутні відомості щодо заподіяння позивачу страждання у визначеному ним розмірі.

28 січня 2021 року до суду надійшов відзив представника Київської міської прокуратури Салкова Р.В., в якому останній позов не визнав, вказав, що позивачем, не надано жодного належного доказу завдання моральної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між завданням шкоди та діями Київської міської прокуратури, саме на нього покладено обов`язок довести, якими діями йому завдано моральну шкоду, у чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, надати докази на підтвердження вимог. Зазначив, що після скасування постановою слідчого СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м.Києві від 29 жовтня 2014 року арешту з майна позивача та скасування запобіжного заходу підписки про невиїзд, у вказаному провадженні, запобіжні заходи та заходи забезпечення кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 не застосовувались. З 29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 вже міг вільно пересуватися територією України та за кордон, а також вільно користуватись своїм майном. 4 лютого 2021 року до суду надійшов відзив представника Головного управління Національної поліції України Кухаревської Н.О., в якому остання позов не визнала, вказала, що позивач просить відшкодувати шкоду в розмірі, який є необґрунтованим , оскільки відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом проводиться виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. Розмір відшкодування не може бути таким, який спрямований на збагачення оскільки відшкодування шкоди за незаконне притягнення до відповідальності носить компенсаторний характер, відтак розмір моральної шкоди, який розрахований позивачем, нічим не обґрунтований та не доведений належними допустимими доказами. 20 квітня 2021 року в підготовчому засіданні представник Служби безпеки України Коломієць В.В. подала відзив на позов, в якому остання проти позову заперечила, вказала, що позивачем не надано жодних допустимих доказів, на підставі яких суд міг би встановити сам факт заподіяння позивачу моральних страждань, ступінь таких страждань, та наявність причинно-наслідкового зв`язку між незаконними діями та завданою шкодою, яка б була рівнозначною сумі відшкодування заявленою позивачем. В судове засідання позивач не з`явився з поважних причин. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився. Представник Головного управління Національної поліції України в судове засідання не з`явився. В судовому засідання представник Служби безпеки України Коломієць В.В. проти позову заперечила, в задоволенні позову просила відмовити. В судовому засіданні представник Київської міської прокуратури Курінний С.О. проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні. Суд, заслухавши обґрунтування представників позивача і заперечення представників відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини. Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. При цьому, згідно до ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. В силу ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно із ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно постанови про порушення кримінальної справи, прийняття кримінальної справи до провадження та об`єднання кримінальних справ в одне провадження від 10 травня 2011 року, щодо громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було порушено кримінальну справу за фактом розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, та за фактом розтрати чужого майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (а.с. 25-28 т. 1). Згідно протоколу затримання підозрюваного від 10 травня 2011 року, ОСОБА_1 10 травня 2011 року об 11 год. 05 хв. було затримано відповідно до вимог ст. 115 КПК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 106 КПК України (а.с. 29-30 т. 1). Згідно постанови про притягнення як обвинуваченого від 12 травня 2011 року, громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було притягнуто як обвинуваченого у кримінальній справі № 586 та пред`явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України (а.с.32-36 т.1). Згідно постанови про закриття кримінальної справи в частині від 27 травня 2011 року, кримінальну справу № 586 в частині вчинення громадянином України ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, закрито на підставі п. 2 ч.1 ст. 6 КПК України, у зв`язку з відсутністю у його діях складу злочину (а.с. 37-40 т. 1). В червні 2011 року було складено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 586, який 1 липня 2011 року затверджено заступником Генерального прокурора України та направлено для розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва (а.с. 41-77 т. 1). Згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року, кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, повернуто прокурору на додаткове розслідування (а.с. 78-89 т. 1). Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2014 року, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 було закрито за відсутністю складу злочину, скасовано раніше накладені постановами слідчого арешти на вклади, цінності та інше майно ОСОБА_1 , в тому числі на транспортні засоби "Toyota Land Cruiser", автопричіп марки "Chery", грошові кошти, мобільний телефон. Також скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання (а.с. 103-115 т. 1). Постановою про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 7 травня 2015 року, постанову слідчого СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м.Києві Коломійця О.О. про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2014 року було скасовано (а.с. 122-123 т. 1). Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 18 лютого 2020 року, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, було закрито за відсутністю складу злочину (а.с.186-196 т. 1).

Отже, ОСОБА_1 фактично з 10 травня 2011 року по 29 жовтня 2014 року (3 роки 5 місяців 19 днів) та з 07 травня 2015 року по 18 лютого 2020 року (4 роки 9 місяців 11 днів), тобто 99 місяців, перебував під слідством і судом.

Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до частини другої статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Також у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 2008 року у справі «Хужин та інші проти Росії» суд зробив висновок про те, що презумпція невинуватості, закріплена у частині другій статті 6 Конвенції, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у частині першій цієї статті (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 1995 року у справі «Аллєн де Рібемон проти Франції»),

У пунктах 230-232 рішення Європейського суду з прав людини від 04 липня 2019 року у справі «Корбан проти України» суд наголосив, що стаття 6 § 2 Конвенції не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом. Посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання (пункт 19 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2016 року у справі «Турьєв проти Росії»).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Підстави, порядок та розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню встановлено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон).

У статті 1 цього Закону наведено перелік підстав, за наявності яких фізичній особі може бути відшкодовано шкоду, завдану внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно із ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Відповідно до частини п`ятої ст. 9, частини шостої ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Суд не може прийняти до уваги твердження представників відповідачів про те, що при повторному досудовому слідстві, розпочатому 7 травня 2015 року, позивач не мав статусу ні підозрюваного, ні обвинуваченого, тому не має права на відшкодування моральної шкоди, згідно нижчезазначеного.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно приписів ч. 2, 5 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. У Єдиному реєстрі досудових розслідувань автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється номер кримінального провадження.

Досудове слідство в кримінальному провадженні № 42014100100000023 від 22 січня 2014 року проводилося щодо особи, а саме щодо позивача по справі ОСОБА_1 , що підтверджується письмовими доказами по справі: копією листа офіса Генерального прокурора від 24 лютого 2020 року (а.с. 185 т. 1); копією постанови про закриття кримінального провадження від 29 жовтня 2014 року (а.с. 103-115 т. 1); копією постанови про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 7 травня 2015 року (а.с. 122-123 т. 1); копією постанови про закриття кримінального провадження від 18 лютого 2020 року (а.с. 186-196 т. 1).

На підставі системного аналізу наведених норм прав суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час: перший період розпочинається з винесення слідчим постанови від 10 травня 2011 року про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, а закінчення – закриття кримінальної справи згідно постанови слідчого від 29 жовтня 2014 року; другий період - моментом початку є винесення постанови про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 7 травня 2015 року за відсутністю складу злочину, внесення відомостей щодо даного кримінального провадження до ЄРДР та залишення кримінальному провадженню номера 42014100100000023, який було присвоєно ще 22 січня 2014 року, а моментом закінчення - постанова про закриття кримінального провадження від 18 лютого 2020 року за відсутністю складу злочину, а тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди за повних 99 місяці.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Конституція України, як основний закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).

Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов`язком держави.

На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.

В порушення конституційних норм та без будь-яких передбачених законодавством підстав позивач був позбавлений можливості користуватися протягом тривалого часу майже п`ять місяців до 18 березня 2015 року своїм майном, а саме: автомобілем Toyota Land Cruiser, д.н.з. НОМЕР_1 , навіть після закриття 29 жовтня 2014 року кримінального провадження та скасування накладеного раніше постановою старшого слідчого від 10 травня 2011 року арешту. Зняття арешту з вищезазначеного автомобіля 18.11.2014 підтверджується також письмовими доказами по справі: копією виписки із бази даних УДАІ МВС України у Київській області від 23 грудня 2014 року (а.с. 21 т. 2); копіяі повідомлення від 18.11.2014 (а.с. 24 т. 2).

Суд не може прийняти на підтвердження правомірності дії посадових осіб СБУ щодо тривалості повернення автомобіля позивачу, відсутність в них належним чином завіреної копії постанови про закриття кримінального провадження та скасування арешту від 29 жовтня 2014 року, оскільки це суперечить Конституції України та практиці ЄСПЛ (справа «Щокін проти України»), згідно з якою зазначено, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. У законодавстві України передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню - шкоду матеріальну і шкоду моральну.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України та пунктом 1 статті 1 Закону.

З аналізу наведених норм законодавства убачається, що для відшкодування моральної шкоди в порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідно встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи, внаслідок яких останній спричинена моральна шкода.

Вимоги частин другої та третьої статті 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтями першою, другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 Закону України № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи із обставин конкретної справи може визначити і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить.

У 2021 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 6 000 грн. Розмір завданої позивачеві моральної шкоди у розумінні ч. 3 ст. 13 Закону України № 266/94-ВР не може становити менш ніж 594 000 грн. (99 міс. х 6000).

Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється саме за рахунок держави.

Оскільки органи Державної казначейської служби України є єдиними розпорядниками коштів Державного та місцевих бюджетів, тому саме вони повинні відшкодовувати шкоду, завдану фізичній особі іншими органами державної влади в разі доведеності заподіяння такої шкоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 12 грудня 2018 року по справі № 483/704/17 Верховний Суд наголосив на тому, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір - є мінімальним, який гарантований державою, а суд, виходячи з обставин конкретної справи, може визначити і більший розмір відшкодування.»

Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6920/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі 757/53996/17.

Суд, встановивши всі обставини справи, аналізуючи ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача, урахувавши характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, що були потрібні для відновлення попереднього стану, через незаконне кримінальне переслідування, обраний стосовно нього запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, у зв`язку з чим він був обмежений у свободі пересування, тривалий термін досудового слідства та судового розгляду кримінальної справи щодо позивача (99 місяців), те, що значну частину свого продуктивного життя позивач був змушений присвятити захисту від безпідставних та незаконних звинувачень, і ця втрата життєвого часу є фактично невиправною, а тому сама ця довготривала життєва фрустрація об`єктивно свідчить про глибокі душевні страждання позивача, суд дійшов висновку про те, що внаслідок завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку з безпідставним перебуванням під слідством та судом на його користь підлягає стягненню відшкодування у розмірі 693 000 грн., що відповідає принципу розумності та справедливості.

Керуючись ст. 55, 56 Конституції України, ст. 15, 16, 23, 1167, 1176 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції України, Служби безпеки України, Київської міської прокуратури, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, - задовольнити частково.

Стягнути із Державної казначейської служби України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ідентифікаційний номер юридичної особи: 37567646) за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 693 000 (шістсот дев`яносто три тисячі) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19 червня 2021 року.

Суддя