Рішення № 97812402, 14.06.2021, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/732/20

Провадження № 2/324/75/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2021 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Каретник Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н.В.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Пологи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування завданих збитків,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, який згодом неодноразово уточнювала. В обґрунтування заявлених вимог вона зазначила, що 02 жовтня 2019 року Пологівським районним судом Запорізької області було ухвалене рішення по справі №324/1344/18, провадження №2/324/30/2019, за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення набрало законної сили 02 листопада 2019 року і не оскаржувалося АТ КБ «ПриватБанк».

У вказаному рішенні судом встановлено, що 10 січня 2013 року позивач звернулася до відповідача з Анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також вказано про відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, строку повернення кредиту, а надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена для укладеного між сторонами договору, оскільки вони не підтверджують вказаних обставин.

Тому суд дійшов висновку, що при укладанні договору між сторонами відповідач за даним позовом не дотримався положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», а підписана анкета-заява не є договором приєднання у розумінні ст.634 ЦК України. У зв`язку з цим судом було відмовлено у задоволенні вимог про стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором у повному обсязі, тобто у стягненні 30910 грн. 04 коп. (тіло кредиту – 23000,00 грн., заборгованість за процентами за користування кредитом - 5861 грн. 94 коп., заборгованість за пенею та комісією – 100,00 грн., штрафу (фіксована частина) – 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 1448 грн. 10 коп.).

Судом також встановлений юридичний факт, який не заперечувався сторонами по справі, що протягом всього часу розгляду справи у суді автоматично відповідачем щомісяця здійснювалося списання заборгованості з картки ОСОБА_1 . В результаті заборгованість на день розгляду судом справи та ухвалення судового рішення по тілу кредиту значиться 24 грн. 73 коп., а решту становили відсотки, які постійно збільшувалися з огляду на те, що борг за тілом кредиту банком до кінця списано не було. Також з виписки по картці за період з 01 січня 2013 року по 30 серпня 2019 року судом встановлено, що позивачем по даній справі було всього сплачено по кредиту 99140 грн. 90 коп.

Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року у справі №324/1344/18 судом встановлена відсутність укладання кредитного договору у письмовій формі у відповідності до вимог ст.1055 ЦК України.

За таких умов, на переконання позивача, правовідносини сторін не є правовідносинами, які випливають з кредитного договору, а суми нарахованих процентів, штрафів, пені та комісії є такими, що нараховані та стягнуті зайво та без правових підставах.

Встановлені у судовому рішенні юридичні факти, за твердженням позивача, свідчать про те, що з неї банком були безпідставно стягнуті кошти в сумі 60121 грн.48 коп., виходячи з розрахунку: 99140 грн. 90 коп. - 39019 грн.42 коп. = 60121 грн. 48 коп., які позивач із посиланням на вимоги ст. 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача.

Крім того, вона посилається також і на положення ст. 215 ЦК України, зазначаючи проте, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Також позивач на обґрунтування заявлених вимог посилається на положення ч.1 ст.23 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених ч.1 ст. 8; ч.1 ст.9 і ч.3 ст. 10 цього Закону - у десятикратному розмірі вартості продукції (послуги) виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції (послуги), але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що права споживача у разі порушення умов договору надання послуг підлягають захисту. А ч.3 ст. 10 вказаного закону встановлено, що споживач у разі порушення своїх прав має право на свій вибір вимагати:, зокрема, відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи.

З урахуванням наведеного позивач зазначає, що згідно анкети-заяви від 10 січня 2013 року нею були отримані послуги банку станом на 04 квітня 2013 року відкритий ліміт у сумі 5800,00 грн., що підтверджується паперовою копією електронного доказу – інформації про рух коштів від 22 лютого 2019 року №QI4PMBNN252TRLQT під 2,5 % річних.

Згідно інформації від 30 серпня 2019 року № F5CU4N5SHRTANE1R по угоді №SADN52000073352825 від 10 січня 2013 року позивачем станом на 30 серпня 2019 року повернуто відповідачу кошти у сумі 99140 грн. 90 коп.

І хоча угода №SADN52000073352825 позивачем не підписувалася, відповідачем анкета-заява від 10 січня 2013 року ототожнена з договором приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, затверджених відповідачем і обліковується як угода №SADN52000073352825.

Вартість наданої відповідачем неякісної послуги, тобто, зайво стягнутої суми, за твердженням позивача, складає 60121 грн. 48 коп.(99140 грн. 90 коп. - 39019 грн. 42 грн. (тіло погашеного кредиту) = 60121 грн. 48 коп.), що підтверджено Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області.

Тому позивачем наведено такий розрахунок: 60121 грн.48 коп. х 2,5 % : 100 = 1503 грн. 04 коп.

А десятикратний розмір санкції, передбаченої ч.3 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», становить 1503 грн.04 коп. х 10 =15030 грн. 40 коп.

Тож, з відповідача підлягає додатково стягненню сума 15030 грн. 40 коп. як передбачена Законом санкція за неякісне надання послуг позивачу.

Позивачем вживалися заходи досудового вирішення спору і 15 лютого 2020 року було направлено на адресу відповідача заяву про звільнення від сплати коштів, закриття карткового рахунку та повернення зайво стягнутих коштів. Однак, відповідач залишив заяву позивача без задоволення, посилаючись на обставину неприпинення договірних відносин, а щодо рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 у справі №324/1344/18, то замість проведення аналізу судового рішення і сприйняття встановленого судом юридичного факту відсутності договірних відносин для закриття карткового рахунку позивача, послався на прийняття «до уваги» судового рішення та неможливість припинення правовідносин з позивачем.

Тому позивач просить суд припинити договірні відносини між акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , встановлені 10 січня 2013 року на підставі підписаної сторонами Анкети-заяви по відкритому картковому рахунку № НОМЕР_1 ; стягнути з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 60121 гривень 48 копійок завданих збитків - надмірно стягнутих коштів; стягнути з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 15030 гривень 40 копійок - штрафних санкцій за неякісне надання банківських послуг.

У подальшому позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій вона вказала, що 12 жовтня 2020 року відповідач без будь-яких повідомлень погасив позивачу по кредитному рахунку заборгованість у сумі 1196 грн. 14 коп., а 26 жовтня 2020 року із зарплатної картки позивача було списано 24 грн. 73 коп. і зараховано вказану суму на картку «Універсальна», а потім 31 жовтня 2020 року на електронну пошту позивача надійшов лист від відповідача з пропозицією погасити заборгованість без вказівки конкретної суми та підстав нарахування.

Наведене, а також невиконання судового рішення і наявність у неї нав`язаної відповідачем кредитної картки, призвело до того, що позивач із січня 2013 року відчуває певний тривожний стан, дискомфорт і знаходиться у постійному стресі, бо відповідач може без будь-яких підстав і у будь-який час позбавити її заробітної плати, яку вона заробляє на своє утримання та на утримання своєї дитини, бо має статус матері-одиначки. Тому вона просить стягнути з відповідача на її користь також і суму 5000 грн. 00 коп. як відшкодування завданої моральної шкоди.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі і просила їх задовольнити з підстав, які викладені у наданих нею до суду письмових заявах та поясненнях.

Представник відповідача АТ «КБ «ПриватБанк» також у судове засідання не з`явився, за адресою, вказаною позивачем у позовній заяві, неодноразово викликався в судові засідання рекомендованими поштовими відправленнями – судовими повістками, які банком були отримані. Однак, представник відповідача до суду жодного разу не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, надіслав одну заяву про відкладення судового засідання 05 травня 2021 року, із заявами про розгляд справи за його відсутності до суду не звертався, відзив на позов не подав.

Тому суд розглядає справу за відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами з постановленням заочного рішення відповідно до вимог ч.4 ст.223 ЦПК України.

На підставі ч.1 ст.247 ЦПК України судом здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем, відсутність заперечень проти задоволення позову з боку представника відповідача, дослідивши письмові докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

За змістом ст.ст.12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Із копії рішення Пологівського районного суду Запорізької області від 02 жовтня 2019 року у справі №324/1344/18, а також із наданих позивачем у судовому засіданні пояснень судом встановлено, що позивач після підписання анкети-заяви від 10 січня 2013 року користувалася наданими відповідачем кредитними коштами за допомогою кредитної картки «Універсальна», у зв`язку з чим із її зарплатної картки здійснювалося списання коштів на погашення кредитної заборгованості (за період з 01 січня 2013 року по 30 серпня 2019 року було сплачено усього по кредиту 99140,90 грн.). У результаті заборгованість по тілу кредиту у ОСОБА_1 значиться у сумі 24,74 грн., а решту становлять відсотки, які постійно збільшуються з огляду на те, що борг за тілом кредиту банком до кінця списано не було.

Позивач зверталася до відповідача із заявою про звільнення її від сплати коштів, закриття карткового рахунку та повернення зайво стягнутих коштів від 15 лютого 2020 року, але отримала відповідь банку від 26 лютого 2020 року №20.1.0.0.0/7-200219/2802, де банк зазначає про те, що зобов`язання між сторонами не припинилися і позивач має заборгованість перед банком, а також просить погасити наявну заборгованість.

У той же час, позивач на обґрунтування заявлених вимог про припинення договірних відносин між акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , встановлені 10 січня 2013 року на підставі підписаної сторонами Анкети-заяви по відкритому картковому рахунку № НОМЕР_1 , посилається на те, що кредитний договір, украдений між сторонами є нікчемним, оскільки він не був укладений у письмовій формі.

Однак, із таким твердженням позивача суд погодитися не може, зважаючи на таке.

Так, дійсно, відповідно до ч.2 ст.1055 ЦК України кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У даному ж випадку неможливо однозначно сказати про те, що кредитні відносини між сторонами не були оформлені у письмовому вигляді, оскільки позивачем та представником відповідача була підписана Анкета-заява від 10 січня 2013 року, яка хоч і не містила вимог про строк кредитування, відсотки за користування кредитними коштами та фінансові санкції за неналежне виконання зобов`язань, але слугувала підставою для видачі позивачу кредитної картки «Універсальна», за допомогою якої позивач у подальшому і користувалася кредитними коштами.

Крім того, як вже зазначалося вище і підтверджено наданими позивачем виписками з її рахунків та її поясненнями у судовому засіданні, відповідач у жовтні 2020 року здійснив погашення заборгованості, яка обліковувалася у позивача по кредитній картці «Універсальна», у зв`язку з чим станом на 30 жовтня 2020 року у неї по даній картці заборгованість була відсутня.

Тому, зважаючи на те, що кредитування позивача банком здійснювалося шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок кредитної картки «Універсальна» і позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що дійсно кредитні правовідносини між сторонами виникли на підставі саме нікчемного правочину, а також не доведено, що після 30 жовтня 2020 року (дата, вказана у банківській виписці) позивач не користувалася кредитними коштами відповідача і не має перед ним заборгованості, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про припинення договірних відносин між сторонами.

Що стосується заявлених вимог про стягнення з акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми 60121 гривень 48 копійок завданих збитків - надмірно стягнутих коштів, то суд також не вбачає правових підстав для їх задоволення, зважаючи на таке.

Дійсно, відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.ч. 1 та 2 ст.509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст.205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч.1 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень ч.1, п.1 ч.2 ст.11, ч.1 ст.177, ч.1 ст.202, ч.ч. 1 та 2 ст.205, ч.1 ст.207, ч.1 ст.1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених ст.ст. 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як встановлено з матерiалiв справи, відповідач стягнув грошові кошти у сумі 60121,48 грн. із позивача у зв`язку з тим, що вона користувалася наданими банком кредитними коштами по кредитній карті «Універсальна», яку вона отримала після підписання Анкети-заяви від 10 січня 2013 року, тобто за існування достатніх правових підстав та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні ст.1212 ЦК України.

Отже, у даному випадку правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до кредитного договору та договору позики, а не ст.1212 ЦК України, на яку посилалася позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України у постанові судових палат у цивільних та господарських справах ВСУ від 02 жовтня 2013 року № 6-88цс13, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 500/2867/18 (провадження № 61-10599св19).

Оскільки у даному випадку суд не встановив правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно стягнутих коштів у сумі 60121,48 грн., то, відповідно, не підлягають задоволенню і похідні від даних позовних вимог позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій за неякісне надання банківських послуг та про відшкодування моральної шкоди.

Оскільки позивача, у задоволенні позовних вимог якої відмовлено, звільнено від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідач про понесення судових витрат не заявив, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Крім того, суд додатково роз`яснює відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258, 259, 263-265, 268 ч.6, 280-283, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування завданих збитків.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Пологівський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 18 червня 2021 року.

Суддя: Каретник Ю. М.