Рішення № 97807442, 22.06.2021, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/2303/20

Провадження № 2/626/76/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

16.06.2021 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Гусар П.І.,

за участю секретаря Івашкіної Т.В.,

представника позивача – адвоката Лобача С.А.,

представника відповідача – адвоката Романенка О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Краснограді, в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

Виклад позиції позивача.

ОСОБА_1 19.10.2021 року звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» про захист прав споживачів, в якому просить:

1.Визнати за споживачем послуг з розподілу природного газу ОСОБА_1 право на її забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконавця таких послуг, зобов`язавши Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (код ЄДРПОУ 03359500, адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1) встановити такий лічильник, за його рахунок у квартирі АДРЕСА_1 не пізніше 01.01.2021 року.

2.Припинити правовідносини між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (код ЄДРПОУ 03359500, адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1) за останнім абзацом п. 5.5 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 №2498.

3.Стягнути понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що вона є споживачем природного газу на підставі Заяви-приєднання від 29.01.2016 року до умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, які надає їй Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» (її особовий рахунок № НОМЕР_1 /ЕІС НОМЕР_2 ) та споживачем послуг з розподілу газу, які надає їй за місцем її постійної реєстрації Оператор газорозподільної системи (далі – оператор ГРМ) Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» за адресою: АДРЕСА_2 . Багатоквартирний будинок в якому вона отримує зазначені вище послуги обладнаний загальнобудинковим лічильником газу. Вона користується газом виключно для приготування їжі. Оскільки за рахунок бюджету або Оператора ГРМ їй індивідуальний лічильник не встановлено, а за законом таке встановлення передбачено за рахунок оператора ГРМ, вона надіслала 02.07.2020 року відповідачу заяву про встановлення у її квартирі індивідуального лічильника природного газу за рахунок відповідача. Відповіддю від 13.07.2020 року відповідач відмовив їй у встановленні індивідуального лічильника природного газу у її квартирі за його рахунок, зазначивши, що встановлення лічильника газу за рахунок коштів Товариства в окремих квартирах не передбачено та, що власники квартир можуть встановити індивідуальні лічильники газу за власні кошти. З січня 2017 року рахунки на сплату послуг постачання природного газу почали надходити на підставі показань загальнобудинкового вузла обліку газу. Зазначила, що вона є окремим суб`єктом ринку газу, тому має бути забезпечена індивідуальним приладом обліку природного газу, оскільки вартість його встановлення включена до структури тарифу у зв`язку із чим відповідач зобов`язаний надати послугу яка нею оплачена. Розрахунки за газ не на підставі індивідуального лічильника газу є порушенням прав споживача на визначення та оплату фактичного спожитого природного газу, ставлять її в нерівні умови з іншими споживачами, в яких індивідуальний лічильник встановлено. Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газ» №3533-VІ відповідач зобов`язаний забезпечити її квартиру індивідуальним лічильником до 01.01.2021 року, оскільки нею газ використовується тільки для приготування їжі. Крім того вказує на нікчемність останнього абзацу п. 5.5. Типового договору розподілу природного газу. Зокрема посилається на те, що Типовий договір в частині умов останнього абзацу п. 5.5. міг бути запропонований до укладання лише після додержання вимог статті 10 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» і лише після цього укладатися відповідно до ст. 2 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газ» (з урахуванням набуття чинності закону №2260-VІІІ від 21.12.2017 лише з 19.01.2018 року). Вказує на те, що цим абзацом порушуються її права пов`язані зі споживання продукції та послуг, а саме – споживанням газу та отримання послуг з його розподілу до її квартири, тобто її права як споживача неналежним визначенням їх вартості. Крім того посилається на висновки Великої Палити Верховного Суду, викладені у її постанові від 07.11.2018 року у справі №214/2435/17.

Рух справи в суді.

19 жовтня 2020 року в провадження Красноградського районного суду Харківської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про захист прав споживачів.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено суддю Рибальченко І.Г.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 20 жовтня 2020 року провадження у справі за вказаним позовом відкрито та призначено до підготовчого судового засідання.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 10 грудня 2020 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та було призначено справу до судового розгляду по суті в Красноградському районному суді Харківської області на 20 січня 2021 року.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 10 лютого 2021 року провадження у справі за вказаним позовом зупинено, до розгляду в Харківському апеляційному суді та набрання законної сили судовим рішенням у справі № 626/986/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз збут", Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Харківгаз" про захист прав споживачів.

22 квітня 2021 року постановою Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано ухвалу Красноградського районного суду Харківської області від 10 лютого 2021 року.

17 травня 2021 року до Красноградського районного суду з Харківського апеляційного суду надійшла справа № 626/2303/20 для продовження розгляду.

Ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 19.05.2021 року задоволено заяву про самовідвід головуючої судді Рибальченко І.Г. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» про захист прав споживачів. Цивільну справу передано на повторний автоматичний розподіл у порядку, визначеному Положенням про автоматизовану систему документообігу суду.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи визначено суддю Гусара П.І.

Ухвалою судді Красноградського районного суду Харківської області від 20.05.2021 року прийнято до провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» про захист прав споживачів. Призначено повторно справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 16 червня 2021 року о 14:00 год. в приміщенні Красноградського районного суду Харківської області.

Заяви учасників процесу по суті справи та клопотання.

Представник відповідача – адвокат Романенко О.М. 18.11.2020 року подав відзив на позовну заяву в якому заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 в повному обсязі враховуючи наступне (а.с. 48-62).

Щодо вимоги позивача відносно визнання права на встановлення індивідуального лічильника природного газу за рахунок АТ «Харківгаз» зазначає наступне. За адресою квартири позивача ( АДРЕСА_2 ) відкрито особовий рахунок № НОМЕР_3 . Позивачем акцептовано з АТ «Харківгаз» умови Типового договору розподілу природного газу у зв`язку із чим між сторонами склались договірні правовідносини. Вказує на те, законом чітко визначені джерела фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення: кошти суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, кошти відповідного бюджету, інші джерела, не заборонені законом. Постанова КМУ від 16.05.2002 року №620 передбачає установку газорозподільними підприємствами будинкових лічильників газу. Згідно п. 4 даної Постанови, власник будинку, експлуатаційна організація, балансоутримувач та газорозподільне підприємство зобов`язані врегульовувати між собою договірними відносинами забезпечення можливості монтажу будинкового лічильника. Його збереження, експлуатації, зняття показань. У разі не врегулювання питань, газопостачання такому будинку буде призупинено. При незгоді власника будинку або квартири розрахуватися за газ на підставі показань будинкового лічильника, власник може встановити індивідуальний прилад обліку за власні кошти. Встановлення загальнобудинкових лічильників газу без рішення співвласників було передбачено на законодавчому рівні. Рішення про встановлення загальнобудинкових лічильників газу було прийнято НКРЕКП на прикінці 2015 року. Витрати на ці роботи поадресно закладені держрегулятором, зокрема, в інвестиційну програму ПАТ «Харківгаз», відповідно і в тариф на розподіл компанії. Газова компанія є виконавцем робіт. Відповідно до роз`яснень (вказівок) НКРЕКП, в разі встановлення індивідуальних лічильників газу у мешканців багатоквартирних будинків, в тарифі на розподіл газу необхідно було б додатково передбачити по 2 млрд. гривень щорічно. Тариф є однією з складових ціни на газ і сплачується споживачами. Для недопущення п`ятикратного збільшення тарифів на розподіл, НКРЕКП впроваджені заходи з масштабного встановлення будинкових лічильників. АТ «Харківгаз» направлявся Красноградському ЖРЕП лист від 29.11.2016 року щодо необхідності комісійного обстеження з питань можливості облаштування загально будинкових приладів обліку. Попередження АТ «Харківгаз» всіх споживачів багатоквартирного будинку про встановлення загально будинкового лічильника проводилось шляхом розклеювання об`яв у під`їздах будинку. 01.12.2016 року між АТ «Харківгаз» та Красноградським ЖРЕП укладено договір про умови експлуатації будинкового лічильника. В той же день на виконання умов договору складено акт №2 від 01.12.2016 року щодо введення в комерційну експлуатацію будинкового вузла обліку газу та Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін №1 від 01.12.2016 року. Таким чином з січня 2017 року АТ «Харківгаз» розпочало визначати об`єми та обсяг споживання споживачам за його показниками та почали здійснювати облік спожитого газу споживачам у яких в квартирах відсутні індивідуальні лічильники, за показниками загального будинкового лічильника. Про зміни щодо визначення обсягу (об`єму) споживчого природного газу з урахування встановленого загальнобудинкового лічильника зазначено в рахунках (квитанціях) постачальника, зокрема починаючи з періоду січня 2017 року. Крі того вказує на те, що згоди окремого мешканця на встановлення загальнобудинкового приладу обліку природного газу нормами чинного законодавства України не передбачено. Позивачем не надано будь-яких доказів створення об`єднання співвласників (ОСББ) чи будь-якого прийнятого рішення співвласників відповідно до законодавства щодо управління будинком. Вказує на те, що дійсно ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що загальнобудинковий лічильник газу може буди встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному статтею 10 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Між тим, статтю 2 вказаного Закону було доповнено зазначеною частиною Законом України від 21.12.2017 року №2260-VІІІ, тобто через рік після встановлення загальнобудинкового лічильника у будинку позивача. З аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, слідує висновок про те, що встановлення загальнобудинкового вузла обліку та проведення розрахунків на підставі його показників на час виникнення правовідносин не суперечило діючому законодавству, такий спосіб проведення розрахунків за спожитий газ було прямо передбачено Тимчасовим положенням про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинокового вузла обліку, затвердженому постановою КМУ від 16.05.2002 року№620.

Відносно вимоги позивача щодо припинення відносин між сторонами за останнім абзацом п. 5.5. Типового договору розподілу природного газу зазначає наступне. В силу виконання вимог пункту 5 глави 5 Розділу ІХ Кодексу ГРМ та п. 13 розділу ІІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2496, АТ «Харківгаз» , що здійснює розподіл природного газу та визначає об`єми та обсяг спожитого газу споживачами на території Харківської області, ТОВ «Харківгаз збут» веде облік обсягу спожитого природного газу та формує вартісні показники відповідно до персоніфікованих даних про фактичний об`єм та обсяг споживчого природного газу, наданих Оператором ГРМ, тобто АТ «Харквівгаз» та які відображаються в квитанціях про сплату по кожному абоненту. На сайті АТ «Харківгаз» 02.12.2015 року було розміщено Типовий договір розподілу природного газу, затвердженого НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498, а також проводилась відповідна роз`яснювальна робота щодо укладання договору, в тому числі шляхом рознесення в декілька етапів абонентам Заяв-приєднання до Типового договору. Для оператора ГРМ –АТ «Харківгаз» умови Типового договору розподілу природного газу є обов`язковими і він не має права надавати переваги позивачу перед іншими споживачами щодо укладання такого договору, оскільки така матиме порушення принципу не дискримінації під час укладання договору. Зміна умов типового договору розподілу природного газу, суперечитиме вимога ст. 40 Закону №329-VІІІ, п. 2 гл. 1 Розділу 6 Кодексу ГРМ у поєднанні з правозастосування вимог ч. 1 ч. 2 ст. 633 ЦК України та ч. 1 ч. 2 ст. 634 ЦК України.

Крім того зазначив, що позивачем не враховано, що на нього також покладений обов`язок по встановленню лічильника газу, і що він також повинен вжити заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт. При цьому волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним, оскільки оснащення лічильника газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Окрім того, позивач має право за власний рахунок встановити індивідуальний лічильник. Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що його права, як споживача житлово-комунальних послуг, є порушеними, а нав`язування відповідачем умов одержання послуг та у зв`язку з цим нарахування плати за спожитий газ відповідно до показників встановленого загальнобудинкового лічильника газу є незаконним і ставить споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, так як на момент звернення позивача до відповідача з питань про встановлення індивідуального лічильника газу у його квартирі у будинку, де він мешкає, уже був встановлений за кошти відповідача загальнобудинковий лічильник природного газу. Діюча індивідуальна програма АТ «Харківгаз» робіт по встановленню індивідуального лічильника в квартирі позивача не містить.

Позивач ОСОБА_1 09.12.2020 року подала до суду відповідь на відзив (а.с. 124-131) в якій зазначає, що основна позиція відповідача зводиться до того, що Кодекс ГРМ, затверджений відповідною постановою НКРЕКП, має вищу юридичну силу, ніж закон, хоча є лише підзаконним актом. Кодекс ГРМ не приймався Верховною Радою України та не підписувався Президентом України, а тому всі його норми не є нормами закону. ЗУ «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» та ЗУ «Про захист прав споживачів» мають вищу юридичну силу, ніж постанови КМУ, НКРЕКП про, що неодноразово наголошував Верховний Суд у своїх постановах у тому числі у справах за подібними правовідносинами, на які вона посилалась у своїй позовній заяві. Останній абзац п. 5.5. Типового договору розподілу природного газу направлений на порушення її прав споживача на визначення та оплату фактично спожитого нею особисто газу. Щодо того, що пошук коштів для встановлення індивідуального лічильника є не тільки обов`язком відповідача, а й її обов`язком, спростовуються нормами закону та висновками Верховного Суду, який зазначив, що в тариф на газ, за яким споживачами щомісячно оплачуються поставка та розподіл природного газу, включені витрати на оснащення приміщень споживачів – фізичних осіб, саме індивідуальними лічильниками газу і саме на операторів газорозподільних систем покладається такий обов`язок. Отже, кошти має шукати, залучати та використовувати саме відповідач. ЇЇ позовні вимоги стосуються захисту її порушених прав споживача станом на час подання позову та розгляду справи в суді. Вимог щодо визначення того, чи за нормами споживання, чи показаннями загальнобудинкового лічильника визначити об`єм фактично спожитого раніше газу, її позов не містить, бо ні норми споживання, ні загальнобудинковий лічильник не може забезпечити належне визначення фактично спожитого нею газу та розрахунок плати за фактично спожитий газ. Відзив відповідача не спростував жодного її доводу, що базується на законі та висновках Верховного Суду. ЇЇ права споживача порушені не встановленням загальнобудинкового лічильника наприкінці 2016 року, а відмовою відповідача у встановленні їй індивідуального лічильника за свій рахунок. Тому низка доводів відповідача на доказ того, що відповідачем не порушені її права встановленням загальнобудинкового лічильника, не мають сенсу, оскільки виходять за меже її позовних вимог і дата встановлення загальнобудинкового лічильника є на рік ранішою, ніж зміни до ч. 2 ст. 2 Закону, що обумовили встановлення саме індивідуальних лічильників природного газу. Посилання відповідача на відсутність будь-якої інвестиційної програми на роботи по встановленню індивідуальних лічильників газу фізичним особам є виключним питанням відповідача і може свідчити лише про його протиправну бездіяльність, яка суперечить закону. Крім того, встановлення загальнобудинкового лічильника газу не звільняє відповідача від виконання обов`язку щодо оснащення її індивідуальним лічильником – і за законом це має відбутися за рахунок оператора газорозподільних систем. Крім того, відзив відповідача містить заперечення проти припинення правовідносин за договором в цілому. Але її позовні вимоги не містять вимог про припинення правовідносин за всім договором, а лише за одним пунктом 5.5, який увійшов у суперечність за ч. 2 ст. 2 Закону з 20.01.2018 року і не був приведений у відповідність ні відповідачем, ні НКРЕКП. Якщо більшість інших споживачів не скористалися до цього правом оскарження п. 5.5 Типового договору у правовідносинах між ними та відповідачем, то це не є підставою стверджувати відповідачу про те, він має виконувати умови договору і не може надавати перевагу тим чи іншим споживачам. Мова йде не про переваги, а справедливе визначення об`єму фактично спожитого газу, яке може бути здійснене лише при оснащенні індивідуальним лічильником газу. Як вбачається з наведених нею у позові висновків Верховного Суду, вона звернулась до суду не за перевагами, а за відновленням порушених прав споживачів. Розраховуючи об`єми постачання газу не за індивідуальним лічильником, відповідач порушує її права споживача на належний розрахунок вартості послуг із газопостачання, доставки та розподілу газу, який кореспондується з обов`язком сплачувати лише за фактично спожитий об`єм газу. За показаннями загальнобудинкового лічильника вона сплачувала нарахований об`єм вимушено, бо несплата призвела б до припинення або відмови у призначенні їй субсидії. Також у відзиві відповідача не вбачається жодного аргументу, яким би були спростовані наведені нею у позовній заяві висновки Великої Палити Верховного Суду, викладені у її постанові від 07.11.2018 року у справі №214/2435/17.

Позиція учасників судового процесу.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Лобач С.А. підтримав позов в повному обсязі на задоволенні позову наполягав з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, а також наголосив на тому, що права позивача, як споживача комунальних послуг, порушені відповідачем не встановленням загальнобудинкового лічильника, а відмовою відповідача у встановленні їй індивідуального лічильника за свій рахунок. Розрахунки за газ не на підставі індивідуального лічильника газу є порушенням прав споживача на визначення та оплату фактичного спожитого природного газу, ставлять її в нерівні умови з іншими споживачами, в яких індивідуальний лічильник встановлено. Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач повинен плати тільки за ті послуги, які отримує. Вказував на те, що такі висновки відповідаю позиції Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі №214/2435/17.

Представник відповідача Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» - адвокат Романенко О.М. в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та наголосив на тому, що в період в який встановлювався загальнобудинковий лічильник природного газу в будинку позивача чинним законодавством на той період згода співласників будинка не вимагалась. Вказував на те, що законом чітко визначені джерела фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення: кошти суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, кошти відповідного бюджету, інші джерела, не заборонені законом. Крім того зазначав, що права позивача в даному випадку не порушені, оскільки вона може встановити лічильник за власний рахунок. Програмою кошти на встановлення індивідуального лічильника в квартирі позивача не передбачені. Крім того наголошував на тому, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу» від 5 березня 2021 року №1338-IX, який набрав законної сили 28 березня 2021 року внесені зміни до ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», якими відтерміновано терміни забезпечення встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: тільки для приготування їжі - до 1 січня 2023 року, а отже вважає, що в даному випадку необхідно застосувати законодавство, яке діє на час розгляду справи, а не на момент звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Позиція суду.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно пункту 1 та 7 частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права та припинення правовідношення.

Вирішуючи спір, суд встановив, що між сторонами виникли відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг в результаті чого виник спір щодо захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг, зокрема щодо визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконавця таких послуг та припинення правовідносин за останнім абзацом п. 5.5. Типового договору розподілу природного газу.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу на підставі Заяви-приєднання від 29.01.2016 року до умов Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, які надає їй Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз збут» (її особовий рахунок № НОМЕР_1 /ЕІС НОМЕР_2 ) та споживачем послуг з розподілу газу, які надає їй за місцем її постійної реєстрації Оператор газорозподільної системи (далі – оператор ГРМ) Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач користується газом виключно для приготування їжі.

Багатоквартирний будинок в якому ОСОБА_1 отримує зазначені вище послуги обладнаний загальнобудинковим лічильником газу. Нарахування за спожитий природний газ з 01 січня 2017 року проводяться з урахуванням його показників.

ОСОБА_1 зверталась до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» з заявою про встановлення індивідуального лічильника природного газу за рахунок оператора газорозподільної системи від 02.07.2020 року (а.с. 31).

З відповіді Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» від 13.07.2020 року вбачається, що особливості встановлення лічильників газу споживачам на час встановлення загальнобудинкових вузлів обліку газу визначалися Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу». Частиною 1 статті 6 вказаного Закону було визначено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає в квартирах та приватних будинках , в яких газ використовується зокрема, тільки для приготування їжі – до 01.01.2018 року. Тому газорозподільні підприємства зобов`язані були у зазначений термін для такої групи населення забезпечити встановлення лічильників газу, як індивідуальних так і загальнобудинкових, що забезпечило 100% обік природного газу населенням. Ініціювати встановлення будинкового вузла обліку на багатоквартирний будинок, групу багатоквартирних будинків, групу споживачів можуть як власник такого будинку та і оператор газорозподільної системи. Встановлення будинкових вузлів обліку здійснюється згідно з Кодексом газорозподільних систем за кошти сторони, яка ініцювала встановлення такого вузла обліку. Згідно з Планом розвитку газорозподільної системи ПАТ «Харківгаз», затвердженим НКРЕКП у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_3 встановлений загальнобудинковий облік газу та введений в експлуатацію з 01.01.2017 року, встановлення лічильників газу за рахунок Товариства в окремих квартирах не передбачено, власники квартир можуть встановити квартирні лічильники газу за власні кошти (а.с. 32).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Щодо позовних вимог про визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником природного газу та зобов`язання відповідача встановити такий лічильник за його рахунок суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на час звернення до суду), цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Не є предметом регулювання цього Закону відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг ґрунтується на таких принципах: 1) забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; 2) створення та підтримання конкурентного середовища при виробленні та наданні житлово-комунальних послуг, забезпечення контролю у сфері діяльності природних монополій; 3) забезпечення функціонування підприємств, установ та організацій, що виробляють, виконують та/або надають житлово-комунальні послуги, на умовах самофінансування, досягнення рівня економічно обґрунтованих витрат на виробництво таких послуг; 4) регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги у випадках, визначених законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; 5) забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку споживача, місцезнаходження та форми власності юридичних осіб тощо; 6) дотримання встановлених стандартів, нормативів, норм, порядків і правил щодо кількості та якості житлово-комунальних послуг.

Згідно п. 2 ч. 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 7 цього Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Виконавець комунальної послуги зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, у тому числі шляхом створення системи управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів (пункт 1 частина 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що при наданні житлово-комунальних послуг застосовуються державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, встановлені законодавством.

Частиною 2 статті 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що комерційний облік комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії у багатоквартирному будинку здійснюється встановленими в житлових і нежитлових приміщеннях споживачів вузлами обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в квартирах (приміщеннях) багатоквартирного будинку.

Відповідно до пункту 1 частини 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг є - послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу газорозподільних систем, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 р. за № 1379/27824 оператор газорозподільної системи (далі - Оператор ГРМ) – суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Відповідач по справі Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» Публічне акціонерне товариство «Харківміськгаз» є Оператором ГРМ.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції станом на час подання позовної заяви) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 01 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 01 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року (відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 6 зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 21 грудня 2017 року № 2260-VIII).

Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" щодо перегляду термінів встановлення споживачам лічильників природного газу» від 5 березня 2021 року №1338-IX, який набрав законної сили 28 березня 2021 року внесені зміни до ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції закону №1338-ІХ на час розгляду справи) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2023 року.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані щокварталу подавати до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, звіт про виконання обов`язків, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини, та оприлюднювати його на своєму веб-сайті.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня 2015 року № 2498, цей Типовий договір розподілу природного газу (далі – Типовий договір) є публічним та регламентує порядок і умови забезпечення цілодобового доступу Споживача до газорозподільної системи, розподіл (переміщення) природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки до межі балансової належності об`єкта Споживача та переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.

Умови цього Договору однакові для всіх споживачів України та розроблені відповідно до Закону України «Про ринок природного газу» і Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем).

Цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного Кодексу України на невизначений строк. Фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.

Матеріали справи свідчать та про те, що позивач приєдналась до вказаного Типового договору 29.01.2016 року, оскільки щомісячно споживає природний газ та сплачує рахунки за його споживання та розподіл, що також не заперечується відповідачем по справі.

Згідно з пунктом 2.1 Типового договору за цим Договором Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 березня 2017 року № 379 було встановлено тарифи на послуги розподілу природного газу для Публічного акціонерного товариства «Харківгаз» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3044 від 24.12.2019) Згідно з додатком до вказаної постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню у розмірі 12 671,50 грн.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.12.2019 №3044 встановлено тарифи на послуги розподілу природного газу для АТ «ХАРКІВГАЗ» (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2782 від 30.12.2020) Згідно з додатком 1 та 2 до вказаної постанови в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення індивідуальних лічильників газу населенню у розмірі 6969,3 грн (на період з 01 січня 2020 року до 30 червня 2020 року включно) та 6 969,3 грн (з 01 липня 2020 року)

Тобто на час звернення позивача до відповідача з відповідною заявою на встановлення індивідуального лічильника природного газу від 02.07.2020 року та на час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом в тарифі на газ закладено встановлення квартирних лічильників газу, що передбачено Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Оскільки позивач сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі, безпосередньо індивідуальних, відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі - до 01 січня 2021 року, згідно редакції цієї статті, яка була чинною на час звернення позивача до відповідача з заявою на встановлення індивідуального лічильника природного газу та до суду.

Вимоги статті 6 вказаного Закону зобов`язували відповідача забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі, до 01 січня 2021 року.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що відмова відповідача встановити індивідуальний лічильник позивачу суперечить вимогам законодавства, порушує права позивача.

З урахуванням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про житлово-комунальні послуги» волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.

Задоволення вимог позивача, в частині вимог визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником, буде відповідати зазначеній державній політиці у сфері житлово-комунальних послуг, забезпечить раціональне використання ресурсів та рівні можливості для позивача з отримання послуги по газопостачанню; встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який нею спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

При вирішенні питання, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суди повинні керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

При цьому, саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

Такий висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17 (провадження № 14-347цс18).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст.13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм.

Судовим розглядом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

У свою чергу, позивачем було надіслано Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» заяву про встановлення індивідуального лічильника газу від 02.07.2020 року до набуття чинності змін, внесеними до ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» із Законом від 5 березня 2021 року №1338-IX, отже суд вважає, що у такій ситуації є визначальним дата виявлення бажання позивача скористатися умовами й підставами, передбаченими Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» на забезпечення встановлення індивідуального лічильників газу в кварті в якій вона отримує комунальну послугу.

Крім того Законом від 5 березня 2021 року №1338-IX посилений контроль суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, щодо виконання обов`язків передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» зобов`язавши щокварталу подавати до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, звіт про виконання обов`язків, та оприлюднювати його на своєму веб-сайті.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що встановлення позивачу індивідуального лічильника забезпечить оплату саме того об`єму газу, який нею спожитий, що буде відповідати такому завданню цивільного законодавства, як справедливість.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо визнання права на встановлення індивідуального лічильника природного газу та зобов`язання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» встановити у квартирі в якій вона проживає та користується комунальною послугою, яку надає відповідач по справі, індивідуальний лічильник газу, оскільки волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути порушеним.

Посилання відповідача щодо того, що позивач як побутовий споживач може самостійно забезпечити встановлення індивідуального лічильника за власні кошти не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Дійсно, частиною 2 статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» передбачено, що побутові споживачі природного газу - фізичні особи (населення) можуть самостійно забезпечити встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу (індивідуальних лічильників) з подальшою компенсацією таких витрат за рахунок коштів, які ними сплачуються за тарифом на розподіл природного газу.

Порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення) встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Для споживачів природного газу - фізичних осіб (населення), які встановлять лічильники протягом 2018 року, відповідна компенсація здійснюється протягом 12 місяців.

Проте, встановлення індивідуального лічильника за власний рахунок є правом споживача, тоді як на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.

При цьому порядок і розміри компенсації витрат на придбання та встановлення індивідуальних приладів обліку природного газу Кабінетом Міністрів України на час розгляду справи не встановлено.

Крім того суд вважає, що становлення в будинку, в якому проживає позивач, загальнобудинкового лічильника газу, відповідно до чинного на той час законодавства та те, що позивач має право встановити в своїй квартирі індивідуальний лічильник не звільняє відповідача Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харквівгаз» від передбаченого законом обов`язку встановити індивідуальний лічильник позивачу, кошти на встановлення якого передбачені тарифами за газопостачання, за якими споживачем сплачувались відповідні комунальні послуги.

Право позивача на забезпечення індивідуальним безкоштовним газовим лічильником встановлено законом, відтак відмова встановити індивідуальний лічильник газу суперечить вимогам законодавства, порушує права споживача, волевиявлення якого на встановлення індивідуального лічильника газу не може бути обмежене.

Щодо позовних вимог про припинення правовідносин між позивачем та відповідачем за останнім абзацом п. 5.5. Типового договору розподілу природного газу суд зазначає наступне.

Як вже зазначав суд, що позивач є споживачем природного газу та приєдналась до Типового договору розподілу природного газу 29.01.2016 року.

Відповідно до статті 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу.

Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором.

Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками.

Договір розподілу природного газу є публічним.

Отже Типовий договір розподілу природного газу є однаковими для всіх споживачів України і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Тобто умови типового договору, що набули юридично обов`язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов`язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Пунктом 5.5. Типового договору розподілу природного газу, затвердженого Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2498 передбачено, що споживач, що є побутовим, який за умовами цього Договору розраховується за лічильником газу, зобов`язаний щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ в один із таких способів:

1) через особистий кабінет на сайті Оператора ГРМ;

2) за телефоном ___;

3) шляхом зазначення показань у сплаченому рахунку (квитанції абонентської книжки) Оператора ГРМ;

4) на електронну адресу.

У разі неотримання до 06 числа місяця, що настає за розрахунковим, показань лічильника та за умови, що лічильник газу не оснащений засобами дистанційної передачі даних, фактичний об`єм розподілу та споживання природного газу по Споживачу за розрахунковий період визначається Оператором ГРМ на рівні планового місячного об`єму споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання Споживача та його середньорічного об`єму споживання природного газу за останні 12 календарних місяців. Якщо за підсумками наступного місяця Споживач своєчасно надасть показання лічильника газу, формування об`єму розподілу та споживання природного газу за період зазначеного місяця здійснюється з урахуванням наданих показань.

Оператор ГРМ має право здійснювати контрольні зняття показань лічильника природного газу Споживача.

Оператор ГРМ зобов`язується не рідше одного разу на шість місяців здійснювати контрольне зняття показань лічильника газу та формувати об`єм розподілу та споживання природного газу по Споживачу за розрахунковий місяць, в якому було здійснено контрольне зняття показань лічильника газу, з урахуванням його фактичних показань.

Якщо об`єкт Споживача розміщений в багатоквартирному будинку (гуртожитку), що обладнаний загальнобудинковим лічильником газу чи на групу будинків (гуртожитків), визначення об`єму розподіленого та спожитого природного газу за Споживачем здійснюється з урахуванням Тимчасового положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 620 (зі змінами).

Постанова НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу» є регуляторним актом, прийнята в межах повноважень визначених Законом України «Про ринок природного газу», Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженої Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014 та у спосіб, визначений законодавством України та є обов`язковою до виконання суб`єктами природних монополій, в тому числі і для Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз».

Враховуючи, що умови типового договору є однаковими для всіх споживачів та типовий договір є обов`язковим до виконання суб`єктами природних монополій, а також те, що при забезпеченні позивача індивідуальним лічильником вона буде зобов`язана щомісяця станом на 01 число місяця знімати фактичні показання лічильника газу та протягом п`яти календарних днів (до 05 числа включно) надавати їх Оператору ГРМ в один із зручним для неї способом на підставі абзацу першого п. 5.5 Типового договору розподілу природного газу, у зв`язку з чим на неї не буде розповсюджуватися останній абзац вказаного пункту та оплату за отриману комунальну послугу вона буде здійснювати на підставі показань саме індивідуального газового лічильника, а не на підставі загальнобудинкового лічильника, а отже підстави для задоволення позову в частині припинення правовідносин відсутні.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду справи.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, суд вважає даний позов такий, що підлягає частковому задоволенню та визнати за споживачем послуг з розподілу природного газу ОСОБА_1 право на її забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконанавця таких послуг, зобов`язавши Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» встановити такий лічильник, за його рахунок у квартирі АДРЕСА_1 , а іншій частині позовних вимог відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вище викладене з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної однієї частини вимог немайнового характеру в розмірі 908,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача – адвокат Лобач С.А. заначив про те, що документи, які підтверджують витрати позивача на правничу допомогу надасть протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 4-5, 12, 76-83, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Визнати за споживачем послуг з розподілу природного газу ОСОБА_1 право на її забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок виконавця таких послуг, зобов`язавши Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (код ЄДРПОУ 03359500, адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1) встановити такий лічильник, за його рахунок у квартирі за адресою: будинку АДРЕСА_4 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Харківгаз» (код ЄДРПОУ 03359500, адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1) судовий збір на користь держави у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп. отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету 22030106.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення в Харківський апеляційний суд через Красноградський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22.06.2021 року.

Суддя