Рішення № 97802700, 22.06.2021, Тетіївський районний суд Київської області

22.06.2021 Провадження по справі № 2/940/124/21

Справа № 940/1425/20

Рішення

Іменем України

22 червня 2021 року Тетіївський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді : Косович Т.П.

при секретарі : Козуб І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.10.2014 року в сумі 41737,79 гривень та судові витрати в сумі 2102 гривні, посилаючись на те, що відповідач добровільно не виконує договірні зобов`язання по кредитному договору.

В судове засідання представник позивача не прибув, в клопотанні від 21.10.2020 року, поданому разом з позовною заявою, просить справу слухати у відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк», позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Крім того, просить при вирішенні спору по суті в порядку огляду доказів за їх місцезнаходженням оглянути розділ 2.1.1 Умов та правил надання банківських послуг станом на 01.10.2014 року, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк».

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не прибув, 07.04.2021 року до суду надав заяву, в якій просить справу слухати у його відсутності, позовні вимоги визнає частково на суму 24122 гривні (тіло кредиту) та просить суд при вирішенні спору по суті врахувати постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а згідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Заявляючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 29.10.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (14.06.2018 року змінено назву на АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останньому 01.04.2019 року надано кредит у вигляді кредитного ліміту 1000 грн., який 11.04.2019 року було збільшено до 35000 гривень зі сплатою процентів за користування кредитом (копія анкети-заяви від 29.10.2014 року – а.с. 11, копія довідки про зміну умов кредитування - а.с.9, виписка по рахунку – а.с. 55-70).

В зв`язку з неналежним виконанням умов даного договору у ОСОБА_1 станом на 15.10.2020 року виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 41737,79 грн., що складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 31148,49 грн. та заборгованості за простроченими відсотками в сумі 10589,30 грн., що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості за договором (а.с.5-8).

На підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», копію довідки про зміну умов кредитування, копію довідки про видані кредитні картки, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості за договором та виписку по рахунку ОСОБА_1 .

Разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування (нарахування відсотків за користування кредитом, пені, комісії, штрафів тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, анкета-заява ОСОБА_1 містить лише анкетні дані відповідача та його контактну інформацію і не містить даних про умови кредитування.

Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису відповідача ОСОБА_1 , а тому не можуть розцінюватися як складові кредитного договору №б/н від 29.10.2014 року, з якими був ознайомлений відповідач в момент його укладення.

03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ «КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа №342/180/17).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

З огляду на викладене, суд вважає недоведеними позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 в частині стягнення відсотків за користування кредитом за кредитним договором від 29.10.2014 року, а тому в цій частині позовних вимог відмовляє.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. А тому суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Вирішуючи питання розміру стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд приходить до наступного висновку.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором №б/н від 29.10.2014 року, відповідач має заборгованість за тілом кредиту в сумі 31148,49 гривень.

Заперечуючи дану суму та визнаючи позовні вимоги на суму 24122 гривні тіла кредиту, відповідач вирахував заборгованість за тілом кредиту за випискою по рахунку, наданою банком, згідно якої заборгованість за тілом кредиту складає 24122 гривні без списаних відсотків за використання кредитного ліміту за ставкою 3,6 відсотка.

Проте з таким обрахунком відповідача суд погодитись не може.

Так, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг станом на 01.10.2014 року, які розміщені на офіційному веб-сайті АТ КБ «ПриватБанк», та до яких, укладаючи кредитний договір, приєднався ОСОБА_1 як до запропонованого договору в цілому, відповідач зобов`язався: на підставі п. 2.1.1.5.5. договору погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту згідно п. 2.1.1.5.7 договору.

Сторонами погоджено, що зобов`язання клієнта з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов`язаннями.

Відповідно до п. 2.1.1.3.3 договору відповідач доручив банку списувати з карткового рахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену тарифами банку при настанні термінів платежу, а при виникненні боргових зобов`язань згідно п.п. 2.1.1.12.9 договору, списувати з будь-якого рахунку відкритого в банку (у т.ч. з карткового рахунку) грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов`язань, у тому числі мінімального обов`язкового платежу. Списання коштів здійснюється відповідно до встановленого законодавством порядку. На підставі п. 2.1.1.12.2 договору, сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання). Якщо на дату нарахування процентів клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів.

Таким чином, ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, взяв на себе зобов`язання погашати заборгованість за процентами по перевитраті платіжного ліміту та надав право банку списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

З огляду на це, суд вважає правомірним списання банком відсотків за використання кредитного ліміту за ставкою 3,6 відсотка за рахунок кредиту, а тому дані суми враховує в тіло кредиту та стягує з відповідача заборгованість за тілом кредиту в сумі 31148,49 гривень.

Крім того, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як встановлено в судовому засіданні, позивач поніс судові витрати у вигляді витрат на сплату судового збору в сумі 2102 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 21.10.2020 року (а.с.54), а тому дані витрати суд у відповідності ст. 141 ЦПК України стягує з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 1568,70 грн.

Керуючись ст.ст. 76,81,141,264-268,279,354 ЦПК України, ст. ст. 530,626,628,638 ЦК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , на користь акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»,код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.10.2014 року в сумі 31148 (тридцять одна тисяча сто сорок вісім) гривень 49 копійок та понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1568 (одна тисяча п`ятсот шістдесят вісім) гривень 70 копійок на рахунок № НОМЕР_2 , МФО 305299.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Т.П.Косович