Рішення № 97798435, 22.06.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1750/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить: стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 27184,29 грн.; стягнути з Херсонської обласної прокуратури на її користь середній заробіток в сумі 1294,49 за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 06.05.2020р. по день ухвалення рішення.

Також позивач просить звернути до негайного виконання рішення суду про виплату вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог статті 44 Кодексу законів про працю України, проте відповідач протиправно не провів з нею повного розрахунку при звільненні. Наявність у неї права на отримання згаданої допомоги мотивує посиланнями на правові позиції Верховного Суду, згідно яких частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 КЗПП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗПП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже підлягають застосуванню положення статті 44 КЗПП України. Посилаючись на викладене, позивач вважає, що з нею не провели остаточний розрахунок при звільненні, а тому відповідач має зазнати наслідків, передбачених статтями 116, 117 КЗПП України у вигляді стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою від 26.04.2021р. відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); відповідача зобов`язано надати докази, а сторонам встановлені строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалою від 14.05.2021р. відповідачу відмовлено у задоволенні заяви про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Херсонською обласною прокуратурою 17.05.2021р. подано відзив на позовну заяву. Відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними і такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки позивача звільнено не внаслідок реорганізації, ліквідації органу прокуратури чи скорочення кількості прокурорів, що давало би підстави для застосування положень статті 44 КЗПП України, а у зв`язку з неуспішним проходженням атестації. На переконання відповідача, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку виключно при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗПП України, у той час підставою для звільнення позивача є пункт 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», і цими законами не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора.

За змістом статей 258, 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч.ч.1, 4 ст.243, ч.ч.1, 4, 5 ст.250 КАС України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Судове рішення (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, негайно після виходу суду з нарадчої кімнати публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Провадження у даній справі відкрито 26.04.2021р., розгляд справи по суті розпочався 26.05.2021р., а тому строк її розгляду завершується 25.06.2021р., відповідно не пізніше цієї дати повинно бути ухвалено рішення по суті позовних вимог, враховуючи, що розгляд справи відбувається у порядку письмового провадження.

Обираючи, за правилами якого позовного провадження розглядати цю справу – загального чи спрощеного, суд виходить з того, що положеннями статті 12 КАС України передбачено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При вирішенні питання щодо порядку розгляду справи, суд першої інстанції виходив з того, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути здійснено розгляд будь-якої справи адміністративної юрисдикції, за виключенням справ у спорах, визначених частиною четвертою статті 257 КАС України.

Оскільки наявний у справі спір не входить до переліку, передбаченого частиною четвертою статті 257 КАС України, та з метою якнайшвидшого вирішення справи, суд дійшов висновку про здійснення її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому судом було враховано характер спірних правовідносин, що виникли у справі, зокрема, що на вирішення суду поставлено питання правового характеру, а не встановлення відповідних фактів, предмет доказування та склад учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у ній докази та викладені учасниками справи у заявах по суті спору доводи, суд приходить до таких висновків.

Позивач ОСОБА_1 працювала в органах прокуратури з 2005 року, у прокуратурі Херсонської області – з 08.05.2013р.

Наказом прокурора Херсонської області від 03.08.2015 р. № 603к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Херсонської області.

Протоколом засідання Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02.04.2020 р. № 7 вирішено на підставі п.5 розділу ІІ Порядку проходження атестації прокурорів, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 р. № 221 ухвалити рішення про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1

02.04.2020р. Кадровою комісією №1 складено рішення №179 про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної програми з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, відповідно до якого ОСОБА_1 за результатом складення іспиту набрала 62 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, у зв`язку з чим її не допущено до наступних етапів атестації. Зазначено, що прокурор ОСОБА_1 неуспішно пройшла атестацію.

Наказом прокурора Херсонської області від 30.04.2020 р. № 184к ОСОБА_1 звільнено з посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 05 травня 2020 року.

При звільненні позивачу було виплачено: сума посадового окладу згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012р. №505 за два робочі дні – 758,95 грн.; сума надбавки за вислугу років за два робочі дні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015р. №1090 - 189,74 грн.; сума надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи за два робочі дні згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012р. №505 - 664,08 грн.; сума компенсації за невикористані дні щорічної (16 календарних дня) та додаткової оплачуваної відпустки (8 календарних дні) – 23302,08 грн.; сума індексації за два робочі дні – 39,16 грн.

Вихідна допомога при звільненні позивачу не виплачувалась.

Водночас, уважаючи вказані вище рішення кадрової комісії та наказ прокурора Херсонської області протиправними, позивач звернулась з позовною заявою до суду про їх скасування.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021р. у справі №540/1463/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Оскільки її звільнення визнано судом законним, але в той же час при звільненні їй безпідставно не було нараховано і виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, ОСОБА_1 звернулась до суду.

Спірним у цій справі є наявність у позивача як працівника прокуратури права на отримання вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗПП України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019р. №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

КЗПП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗПП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗПП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗПП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗПП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗПП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗПП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗПП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗПП України при вирішенні спірного питання.

Такі самі правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19.

У інших справах (№260/1890/19, постанова від 21 січня 2021 року; №380/1662/20, постанова 27 січня 2021 року) Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19 та зазначив, що ця правова позиція підлягає застосуванню судами при розгляді подібних спорів.

Верховний Суд також звертав увагу на те, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 08.02.1995 №100 з врахуванням змін, що визначені у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (далі постанова № 1213). Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Згідно з довідками про заробіток позивача №18-241вих-20 від 18.05.2020р. та №21-119вих-21 від 07.05.2021р., заробітна плата позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, становила: березень 2020р. – 24595,26 грн. за відпрацьовані 19 днів; квітень 2020р. – 27184,24 грн. за відпрацьовані 21 день, а всього 51779,50 грн. за відпрацьовані 40 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 1294,49 грн., а сума середньомісячної заробітної плати складає 25889,80 грн. (1294,49 грн. х 20 (середня кількість планових робочих днів за березень-квітень 2020р.)).

Визначаючись, чи належить Херсонській обласній прокуратурі відповідати за позовними вимогами у цій справі, суд виходить з того, що перейменування без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи «Прокуратури Херсонської області» на «Херсонську обласну прокуратуру» здійснено на підставі наказу Офісу Генерального прокурора від 3 вересня 2020 року № 410. 8 вересня 2020 року наказом Офісу Генерального прокурора № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року. Отже, на підставі вищевикладеного, вбачається лише здійснення перейменування однієї із складових системи прокуратури, зокрема, прокуратури Херсонської області - на Херсонську обласну прокуратуру, без процедури ліквідації чи реорганізації.

Відтак, на день розгляду цієї справи Херсонська обласна прокуратура є належним відповідачем.

Оскільки при звільненні позивачу протиправно не виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача цю допомогу у вказаному вище розмірі, а саме 25889,80 грн.

Суд враховує, що позивач згідно власного розрахунку вважає, що на її користь підлягає стягненню вихідна допомога в сумі 27184,29 грн., а не 25889,80 грн., як розрахував суд. До такого розміру вихідної допомоги позивач дійшла, виходячи із 42 робочих днів. Проте суд вважає таку кількість робочих днів помилковою, позаяк згідно із наданими позивачем і відповідачем довідок, кількість робочих днів за останні два місяці, що передували звільненню, становить саме 40 днів.

Отже, позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги при звільненні підлягають задоволенню частково.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 116 КЗПП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За приписами статті 117 КЗПП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позивач була звільнена з 05.05.2020р. День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 КЗПП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті допомоги при звільненні слід рахувати з 06.05.2020р., оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку також проводиться із застосуванням пунктів 2 та 8згаданого вище Порядку №100.

Судом вже встановлено, що середньоденний заробіток позивача становив 1294,49 грн.

Затримка розрахунку при звільненні становить 278 робочих днів з 06.05.2021р. по 22.06.2021р. (день винесення судом рішення у цій справі).

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 356868,22 грн. (середньоденне грошове забезпечення 1294,49 грн. х 278 робочих днів).

При цьому суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої вихідної допомоги в сумі 25889,80 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який, як встановлено судом, складає 356868,22 грн., що набагато перевищує розмір невчасно виплаченої суми вихідної допомоги.

Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020р. по справі №711/4010/13-ц, згідно яких встановлений статтею 117 КЗПП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗПП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

У згаданій постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗПП України.

Суд враховує, що відповідач заперечував проти права позивача на виплату вихідної допомоги, а тому факт порушення цього права був встановлений лише під час судового розгляду цієї справи. Позивач не вказує про наявність будь-яких майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні в частині невиплати відповідної допомоги.

Враховуючи вказані обставини, а саме: наявність судового спору з приводу необхідності виплати позивачу вихідної допомоги, розмір такої допомоги, співвідношення її розміру порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною. З урахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24 липня 2019 року у справі №805/3167/18-а, від 03 квітня 2019 року у справі №662/1626/17 та від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18, від 30 липня 2020 року по справі № 806/2682/16.

Зокрема, істотність частки невиплаченої при звільненні суми вихідної допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 25889,80 грн. (розмір вихідної допомоги) / 356868,22 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100 = 7,25 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,25% становить: 1294,49 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 7,25% х 278 ( днів затримки розрахунку) = 26090,44 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 26090,44 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи наведене, позовну вимогу про стягнення середнього заробітку слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 26090,44 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. Тобто, негайному виконанню підлягають рішення у майнових спорах про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби. Водночас, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, як і не являється іншим грошовим утриманням у відносинах публічної служби.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 вказано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, відсутні підстави для звернення до негайного виконання рішення суду щодо зобов`язання виплатити середній заробіток за один місяць. Водночас, стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України та з урахуванням того, що хоча формально позов задоволено частково, фактично задоволені обидві заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги. За таких обставин відшкодуванню за рахунок відповідача підлягають понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку – задовольнити частково.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 25889 (двадцять п`ять тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять) грн. 80 (вісімдесят) коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 травня 2020 року по 22 червня 2021 року в сумі 26090 (двадцять шість тисяч дев`яносто) грн. 44 (сорок чотири) коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Херсонської обласної прокуратури (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.С. Пекний

кат. 106030000