Рішення № 97797572, 22.06.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 червня 2021 року м. Рівне № 460/1449/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), про визнання незаконними та протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до загального стажу роботи на посаді судді, що дає право на довічне грошове утримання судді у відставці, 1 року 5 місяців 0 днів за період навчання на денній формі у Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1980 року по 01 липня 1993 року, а також зобов`язання відповідача зарахувати такий період до стажу судді, який дає право на відставку, та провести перерахунок довічного грошового утримання із розрахунку 90% від заробітної плати судді на відповідній посаді зі стажем 25 років 0 місяців 2 дні, з дати звернення до відповідача від 04 жовтня 2016 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з жовтня 2016 року вона перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Згідно з розрахунком Гощанського районного суду Рівненської області стаж який дає позивачу право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 25 років 7 місяців 2 дні та включає, зокрема, половину строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті, що становить 1 рік 5 місяців 0 днів. Таким чином, розмір довічного утримання, яке виплачується позивачу відповідно до статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», повинен становити 90 % грошового утримання судді на відповідній посаді, а не 86 %, як обчислено відповідачем. З огляду на наведене, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що на момент виходу позивача у відставку зарахування половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах на юридичних факультетах вищих навчальних закладів до стажу роботи на посаді судді не передбачалося законодавством України. А отже, підстави для проведення перерахунку позивачу розміру її довічного грошового утримання відсутні. Таким чином, відповідач стверджує, що відмовляючи позивачу в проведені перерахунку розміру довічного грошового утримання, він діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України. Крім того, на переконання відповідача, позивачем був пропущений строк звернення до суду з даним позовом. На підставі вищенаведеного, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

04 березня 2021 року позовна заява надійшла до суду.

09 березня 2021 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

29 березня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

ОСОБА_1 відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 № 1600-VIII "Про звільнення суддів" була звільнена з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку та згідно з наказом Гощанського районного суду Рівненської області №12-К від 03.10.2016 – виключена зі складу суду.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 04.10.2016 отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 86 % суддівської винагороди працюючого судді.

29.12.2020 позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок розміру її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці шляхом включення до стажу, що дає право на відставку, половини періоду навчання у Харківському юридичному інституті.

Листом від 26.01.2021 за №394-10039/Р-02/8-1700/21 відповідач повідомив позивачу про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді. Свою позицію відповідач мотивував тим, що законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, не передбачало врахування до стажу судді половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах на юридичних факультетах вищих навчальних закладів.

Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

У статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі іменується - Закон України №1402-VIII).

Відповідно до пункту 25 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №1402-VІІІ, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону України №1402-VІІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною першою статті 116 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Статтею 137 Закону України №1402-VIIІ передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Абзацом 4 пункту 24 Прикінцевих і перехідних положень Закону України №1402-VІІІ регламентовано, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Так, до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» (далі іменується - Закон України №2862-XII).

Відповідно до частини першої статті 43 Закону України №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» №584/95 від 10.07.1995 передбачено зарахування до стажу роботи судді, що дає право на відставку, крім стажу трудової діяльності, визначеної в частині четвертій статті 43 Закону України «Про статус суддів» половини строку навчання на денному відділенні у вищих юридичних закладах.

Згідно з абзацом 2 пункту 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 р. № 545, до стажу роботи, що дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Таким чином, суд зазначає, що вказаними вище положеннями в сукупності було чітко передбачено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах.

Вказані висновки узгоджуються із позицією колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 06 липня 2016 року №П/800/426/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 127/20301/17, від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 20.03.2018 у справі № 520/5814/17, від 22.03.2018 року справа № 520/5412/17, від 22.05.2018 у справі № 490/1719/17, від 12.07.2019 у справі №404/5988/17 та від 31.10.2019 №766/17221/16-а, від 15.01.2020 у справі №683/600/17, від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а.

Судом встановлено, що органом Пенсійного фонду до стажу роботи позивача на посаді судді зараховано виключно такі періоди роботи з 02.03.1993 по 03.10.2016 на посадах судді та голови Гощанського районного суду Рівненської області.

Згідно з записами в трудовій книжці позивача у період з 01.09.1980 по 01.07.1983 позивач навчалася у Харківському юридичному інституті на денному факультеті.

Таким чином, судом встановлено, що половина строку навчання на денному факультеті Харківського юридичного інституту з 01.09.1980 по 01.07.1983, що становить 1 рік 5 місяців 0 днів, повинна зараховуватися до стажу роботи позивача на посаді судді.

Однак, відповідачем при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача безпідставно не зараховано вказаний вище строк навчання до стажу роботи на посаді судді.

Таким чином, при визначенні періодів, які зараховуються до стажу роботи на посаді судді відповідачем не враховано положення абзацу 4 пункту 24 Прикінцевих і перехідних положень Закону №1402-VІІІ, яким регламентовано, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

При цьому, не зарахування певних періодів до стажу роботи на посаді судді позивача у випадку спірних правовідносин свідчить про бездіяльність органу Пенсійного фонду, а саме - невиконання органом Пенсійного фонду покладених на нього обов`язків щодо правомірного та обґрунтованого визначення стажу роботи на посаді судді, який впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що стаж роботи на посаді судді позивача складає 25 років 0 місяці 2 дні, що суперечить визначеному відповідачем стажу роботи в кількості 23 роки 7 місяців 3 дні.

Таким чином, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача повинен становити 90% суддівської винагороди, зокрема: 80% - за стаж роботи на посаді судді 20 років та 10% - за стаж роботи на посаді судді понад 20 років (5 років х 2%).

Суд зазначає, що незалежність суддів закріплена в Конституції України, отже, статус судді, який зберігається і за суддею у відставці, є конституційним.

Виходячи з наведеного, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при ухваленні постанови від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20 (адміністративне провадження №Пз/9901/5/20) зазначив, що відповідно до пункту 29 Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів» статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.

У Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країни) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя (пункт 62).

Відповідно до пункту першого Основних принципів незалежності судових органів (схвалено резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985) «незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни; усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її».

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Відповідач при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання не дотримався принципів законності, верховенства права та юридичної визначеності, порушуючи чинні норми щодо порядку визначення стажу роботи на посаді судді.

Тому, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу в період з 01.09.1980 по 01.07.1983 (1 рік 5 місяців та 0 днів), а також зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до стажу судді спірний період навчання та здійснити перерахунок щомісячного довічного утримання судді у відставці.

Щодо строку з якого належить зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок довічного утримання, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади.

Пунктом 4 Розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що перерахунок щомісячного довічного утримання проводиться з дня виникнення права на відповідний перерахунок.

Як зазначено вище по тексту рішення, відповідно до постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 № 1600-VIII "Про звільнення суддів" позивач була звільнена з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку та згідно з наказом Гощанського районного суду Рівненської області №12-К від 03.10.2016 – виключена зі складу суду.

Відповідно до протоколу № 193 від 07.10.2016 щомісячне довічне утримання призначене позивачу з 04.10.2016.

При цьому, відповідачем безпідставно не враховано позивачу половину строку навчання у Харківському юридичному інституті до стажу судді, що дає право на відставку, та як наслідок обчислено щомісячне довічне утримання судді у відставці в меншому розмірі саме з моменту призначення такого утримання, тобто з 04.10.2016.

За наведених обставин, з метою забезпечення повного захисту порушених прав позивача суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача здійснити перерахунок призначеного їй щомісячного довічного грошового утримання з 04.10.2016.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок довічного грошового утримання із розрахунку 90 % від заробітної плати судді на відповідній посаді, то суд приймає рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів, зважаючи на п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання у Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1980 року по 01 липня 1993 року, що становить 1 рік 5 місяців 0 днів, а також провести останній перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 04 жовтня 2016 року. Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року в справі № 510/1286/16-а (№11-345апп19) зазначила, що визначаючи початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу Пенсійного фонду України на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач дізнався про порушення своїх прав з листа відповідача від 26.01.2021 №394-10039/Р-02/8-1700/21, у зв`язку з чим в березні 2021 року звернулася до суду за захистом порушених прав шляхом надіслання даного позову засобами поштового зв`язку, тобто з дотриманням встановленого законом строку звернення.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли своє підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, оскільки відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вказане, сплачена позивачем сума судового збору в розмірі 908грн відповідно до квитанції від 01 березня 2021 року № 51, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає стягненню на користь останньої за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 КАС України, основними засадами адміністративного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За змістом статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Суд повторює, що за правилами частини третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії учинялись.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За змістом частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із нормами частин 1, 5 статті 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Так, суд зазначає, що на обґрунтування понесених позивачем витрат на правничу допомогу остання додає до матеріалів позовної заяви додаток № 1 до угоди №02-3/03-21 від 01 березня 2021 року та прибутковий касовий ордер №1-03/21 від 01 березня 2021 року.

Проте, суд зазначає, що за правилами частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В той же час, як слідує з матеріалів позовної заяви, позивачем до останньої не додано оригіналу чи належним чином засвідченої копії договору про надання правничої допомоги № 02-3/03-21 від 01 березня 2021 року.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивач не довів того, що фактичне понесення витрат, яке підтверджується копією прибуткового касового ордера №1-03/21 від 01 березня 2021 року, доданого до матеріалів справи, він здійснив на виконання умов угоди про надання юридичної допомоги № 02-3/03-21 від 01 березня 2021 року, позаяк позивачем не додано до матеріалів справи такої угоди. Таким чином, суд прийшов до висновку, що вимога позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половини строку навчання у Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1980 року по 01 липня 1993 року, що становить 1 рік 5 місяців 0 днів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи на посаді судді, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, половину строку навчання у Харківському юридичному інституті з 01 вересня 1980 року по 01 липня 1993 року, що становить 1 рік 5 місяців 0 днів, а також провести останній перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі, визначеному статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 04 жовтня 2016 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір в сумі 908грн (дев`ятсот вісім гривень, 00коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя Т.О. Комшелюк