Рішення № 97797157, 22.06.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6517/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3012 Національної гвардії України (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 23314215, місцезнаходження: 65098, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 22) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 12 квітня 2021 року у сумі 13 040,30 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 20 квітня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3012 Національної гвардії України (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 23314215, місцезнаходження: 65098, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 22) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати всіх сум належних у день звільнення (а саме невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 16 745, 85 грн.) та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 12 квітня 2021 року у сумі 13 040,30 грн.

Ухвалою від 26 квітня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до наказу №124 від 10.06.2020 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини 3012 та усіх видів забезпечення, проте під час звільнення не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 16745, 85 грн.

Так, позивач зазначив, що у відповідь на скарги розрахунок проведено з ним 12.04.2021 року лише у розмірі 13 978,53 грн.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки під час звільнення з військової служби з позивачем не було здійснено повного розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.06.2020 року по 12.04.2021 року відповідно до приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Також позивач з урахуванням практики Верховного Суду, застосовуючи коефіцієнт співвідношення грошової компенсації за неотримане речове майно з середнім заробітком за весь час затримки розрахунку (13978, 53 грн./193615, 36 грн.= 0, 072, навів у позові остаточний розрахунок середнього заробітку: 913, 28 грн. х 212 днів х 0, 072= 13040, 30 грн.

До суду 21 травня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що станом на час звільнення зі служби позивача 10.06.2020 року військова частина на мала належних бюджетних призначень на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Відповідач звернув увагу, що компенсація за неотримане майно складає 13978, 53 грн., а не 16745, 85 грн., як зазначив у позові позивач, яка виплачена позивача.

Окрім того, відповідач просив звернути увагу, що затримка у виплаті відбулась не з його вини.

Також відповідач зазначив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців.

Також відповідач звернув увагу, що грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до ст. 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців, та членів їх сімей», а відтак не підпадає під дію ст. 116, 117 КЗпП України. Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року по справі № 620/1982/19 та кореспондується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19.

Позивач не подав відповідь на відзив.

Позивач на перше судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення судової повістки.

Представник відповідача також не з`явився на судове засідання, повідомлений належним чином, про що свідчить звіт про надсилання судової повістки електронною поштою.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 26 травня 2021 року, про продовження розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини А 3012 (по стройовій частині) №124від 10.06.2020 року, припинено контракт про проходження військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частинистаршину ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом начальника Південного Одеського територіального управління НГУ від 28.05.2020 року №18 о/с, з10 червня 2020 року направлено на військовий облік до Малиновського РТЦК та СП м. Одеси (а.с.10-11).

Відповідно до зазначеного наказу наказано виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 16745,85 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що 26 січня 2021 року позивач звернувся із заявою до Командувача Національної гвардії України, в якій просив вжити заходи щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 16 745,85 грн. (а.с.12-13).

Листом від 10 лютого 2021 року вих. № 27/10/1/1-с-123 Головне управління Нацгвардіїі України повідомило позивача про те, що заплановано виділення коштів на 1 квартал 2021 року для виплати компенсації вартості за недотримане речове майно (а.с.14).

Також, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до листа Командира Військової частини 3012 повідомлено позивача про те, що станом на 10.02.2021 року бюджетні призначення на закупівлю речового майна військовій частині 3012 Національною гвардією України не виділялись, а тому зазначена грошова сума буде виплачена одразу при надходженні фінансування (а.с.15).

Так, суд встановив, що відповідно до банківської виписки АТ КБ «Приватбанк» станом на 12.04.2021 року позивачу здійснено виплату у розмірі 13 978,53 грн. (а.с.16).

Позивач вважає, що відповідачем допущено бездіяльність у невиплаті всіх належних сум у день звільнення, а тому звернувся з даним позовом до суду.

Проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та встановлені судом факти та обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені повністю, з огляду на таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі - Інструкція №232), основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає:

1) забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств;

2) створення та утримання запасів речового майна;

3) лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами;

4) організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу;

5) фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення;

6) організацію та ведення обліку і звітності з речової служби;

7) організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>

особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, суд встановив, що відповідно Витягу з наказу командира військової частини А 3012 (по стройовій частині) №124 від 10.06.2020 року старшину ОСОБА_1 , звільнено з військової служби наказом начальника Південного Одеського територіального управління НГУ від 28.05.2020 року №18 о/с та з 10 червня 2020 року виключено зі особового складу військової частини та направлено на військовий облік до Малиновського РТЦК та СП м. Одеси (а.с.10-11).

Відповідно до зазначеного наказу наказано виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 16745,85 грн.

Однак, матеріалами підтверджено, що у день звільнення з позивачем не був здійснений повний розрахунок, зокрема, не було виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Суд встановив, що грошова компенсація в сумі 13 978, 53 грн. була виплачена позивачу 12 квітня 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку.

Посилання позивача на те, що грошова компенсація була виплачена пізніше після надходження відповідних коштів, а отже відсутня вина відповідача, відхиляються судом, оскільки відсутність коштів не позбавляє роботодавця дотримання покладених на нього законом обов`язків.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність у виплаті всіх належних позивачу у день звільнення сум, тому такі позовні вимоги є правомірними та належать задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність у здійснені повного розрахунку з позивачем у день звільнення.

Щодо суми виплаченої грошової компенсації за неотримане речове майно, то суд погоджується з викладеними відповідачем доводами щодо необхідності утримання відповідних податків та зборів при виплаті вказаної суми.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні з 10 червня 2020 року по 12 квітня 2021 року в сумі 13040, 30 грн., суд зазначає таке.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Зі змісту положень Інструкції №232 висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду, в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Такий самий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19.

Таким чином, враховуючи, що позивачу було визначено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно саме при його звільненні, керуючись вищевикладеними правовими позиціями Верховного Суду із застосування вказаних норм права, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки повного розрахунку та положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України належать застосуванню до спірних правовідносин.

Тому з наведених підстав судом відхиляються доводи відповідача, що грошова компенсація за неотримане речове майно не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців у відповідності до ст. 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців, та членів їх сімей», а відтак не підпадає під дію ст. 116, 117 КЗпП.

Також відхиляються доводи відповідач, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців, з таких підстав.

Відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Тому суд доходить висновку, що доводи відповідача, щодо не застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України, є безпідставними та не ґрунтуються на приписах норм права.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду по справі №480/3105/19 від 30.11.2020 року.

Статтею 17 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

- Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Позивачем у позові наведений розрахунок середнього заробітку за затримку повного розрахунку, з урахуванням того, що відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку, становить 913,28 гривень.та застосовуючи коефіцієнт співвідношення грошової компенсації за неотримане речове майно з середнім заробітком за весь час затримки розрахунку (13978, 53 грн./193615, 36 грн.= 0, 072, та складає: 913, 28 грн. х 212 днів х 0, 072 = 13040, 30 грн.

Оцінюючи надані докази, суд враховує, що відповідачем не наведено заперечень з приводу розрахунку середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, та відсутності заперечень відповідача по сумі розрахунку, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 13040,3 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, враховуючи вищевикладені встановлені обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та належать задоволенню шляхом стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 12 квітня 2021 року у сумі 13 040,30 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню повністю.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, відсутні докази понесення ним інших судових витрат, жодні судові витрати не належать стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3012 Національної гвардії України (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 23314215, місцезнаходження: 65098, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 22) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 12 квітня 2021 року у сумі 13 040,30 грн,- задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3012 Національної гвардії України (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 23314215, місцезнаходження: 65098, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 22) у здійсненні повного розрахунку ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у день звільнення, 10 червня 2020 року.

Стягнути з Військової частини 3012 Національної гвардії України (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 23314215, місцезнаходження: 65098, м. Одеса, вул. Миколи Боровського, 22) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 )середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2020 року по 12 квітня 2021 року у сумі 13 040,30 грн. (тринадцять тисяч сорок гривень 30 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України, з урахування п. 3 Розділу УІ Прикінцевих положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко