Рішення № 97796983, 22.06.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 р. Справа № 400/2251/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, про:визнання незаконним та скасування наказу № 584-УБД від 23.03.21 р.,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі також – відповідач) № 584-УБД від 23.03.2021 року.

Ухвалою від 09.04.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Відповідач надав відзив на позов, в якому в задоволенні вимог просив відмовити. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що 22.03.2021 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області із заявою про визнання наказу від 31.12.2020 року № 1000-УБД, яким позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, таким, що втратив чинність.

Відповідно до п. 8 Положення про Головне управління Дергеокадастру у Миколаївській області, затверджене наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року № 308 (в редакції наказу Держгеокадастру від 20.11.2020 року № 53) Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

На підставі заяви позивача від 22.03.2021 року відповідачем прийнято наказ від 23.03.2021 року № 584-УБД «Про визнання такими, що втратив чинність наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 31.12.2020 № 1000-УБД».

Отже, наказ відповідача прийнято на підставі клопотання позивача, з метою реалізації закріплених чинним законодавством прав та інтересів останнього, у межах наданих повноважень.

У відповіді на відзив позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Наказом Головного управління Держгеокадасту у Миколаївській області від 31.12.2020 року № 1000-УБД «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою» позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, із цільовим призначенням – ведення особистого селянського господарства.

10.03.2021 року позивачем укладено з Миколаївською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на виготовлення проекту землеустрою.

Наказом Головного управління Держгеокадасту у Миколаївській області від 23.03.2021 року № 584-УБД «Про визнання таким, що втратив чинність наказ Головного управління Держгеокадасту у Миколаївській області від 31.12.2020 № 1000-УБД».

Не погоджуючись з наказом відповідача, вважаючи його протиправним та таким. Що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Такими суб`єктами відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України та наказу Мінагрополітики від 29.09.2016 року № 333 «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру» є головні управління Держгеокадастру, а також відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗК України – міські, селищні, сільські ради, що представляють об`єднані територіальні громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Реалізацією даного повноваження суб`єкта владних повноважень є саме надання особам дозволу на розробку проекту землеустрою або надання мотивованої відмови, одним із актів реалізації повноважень відповідача є прийняття наказів.

Спірним питанням в даній справі є саме наявність чи відсутність у відповідача права та наданих йому повноважень на скасування раніше прийнятих наказів.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №1-9/2009 органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи суспільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27.12.2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22.07.1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23.06.1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Отже ключовим моментом у контексті можливості скасування власного попереднього акту є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт нормативним чи ненормативним.

Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування та органів виконавчої влади є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання.

Відповідно до п. 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, акти Головного управління можуть бути скасовані Головою Держгеокадастру повністю чи в окремій частині, у тому числі за дорученням Міністра аграрної політики та продовольства України, а також Міністром аграрної політики та продовольства України у разі відмови Голови Держгеокадастру скасувати такий акт.

Підпункт 3 п.10 Положення про Міністерство аграрної політики та продовольства України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25.11.2015 року № 1119 передбачено, що міністр доручає керівникам центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, скасовувати акти їх територіальних органів повністю чи в окремій частині, а в разі відмови скасовує такі акти повністю чи в окремій частині.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), зокрема, у п. 5 встановлено, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:

а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;

б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Отже, відповідач не може скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 року у справі № 21-64а13 та від 25.05.2016 року у справі № 21-5459а15.

Згідно п. 18 ст. 4 КАС України нормативно-правовий акт – акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Пунктом 19 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 року у справі № 182/2428/16-а.

Отже, для вирішення питання про наявність у відповідача права на скасування ненормативного акту (індивідуального акту) яким позивачеві надано дозвіл на розробку проекту землеустрою, необхідно встановити: чи виникли на підставі наказу від 31.12.2020 року № 1000-УБД правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права позивача, як зацікавленої особи, на розробку проекту землеустрою з подальшим зверненням до уповноваженого органу з заявою про отримання земельної ділянки у власність.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання наказу від 31.12.2020 року № 1000-УБД позивачем 10.03.2021 року укладено договір на виготовлення проекту землеустрою. При цьому позивачем вжито усіх залежних від нього заходів до виконання наказу від 31.12.2020 року № 1000-УБД.

Отже, наказ від 31.12.2020 року № 1000-УБД, як ненормативний акт індивідуальної дії, реалізовано позивачем та на підставі нього виникли правовідносини, пов`язані із розробкою проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Також, у своєму позові позивач зазначає, що до відповідача із заявою про відмову від земельної ділянки або не бажання її отримати не звертався.

Так, ухвалою суду від 07.05.2021 року суд зобов`язав відповідача надати оригінал заяви позивача від 22.03.2021 року № П-1279/0/19-21 про скасування наказу про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

14.06.2021 року відповідачем надано повідомлення про неможливість надання зазначених доказів у зв`язку з їх втратою, до якого надано акт про втрату документів від 31.05.2021 року № 1953/3-21-0.22.

Відповідно до ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи той факт, що заява позивача була єдиною підставою для скасування наказу про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, а також заперечення позивача щодо подання такої заяви, суд не приймає доводи відповідача щодо втрати такої заяви та ставить під сумнів належність наданих відповідачем доказів.

З урахуванням вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 39825404) – задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 23.03.2021 року № 584-УБД в частині визнання таким, що втратив чинність наказ Головного управління Держгеокадасту у Миколаївській області від 31.12.2020 № 1000-УБД про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.06.2021 року.

Суддя О.В. Малих