Рішення № 97796916, 14.06.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2634/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України (далі – ГУ НГ України, відповідач), у якому просить стягнути з Головного управління Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 179 424,50 грн. за період із 23.08.2019 по 22.02.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач 22.08.2019 при звільненні його з військової служби та виключенні зі списків особового складу не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки. Наголосив, що 22.02.2021 на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021у справі №380/11585/20 йому було нараховано на картковий рахунок вищевказану компенсацію в сумі 184792,89 грн. Таким чином, позивач зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 22.08.2019 по 22.02.2021. У зв`язку з цим, звернувся з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період.

Ухвалою судді від 03.03.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

24.05.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №36765). Зазначив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.01.2021 Головним управлінням Національної гвардії України в добровільному порядку 22.02.2021 було нараховано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Наголосив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних правовідносин. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану додаткову відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення), не врегульовані положеннями спеціального законодавства (в тому числі Законами України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про Національну гвардію України”, “Про військовий обов`язок і військову службу” та іншими відомчими нормативно-правовими актами), що регулюють порядок, умови, склад та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України. Проте такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, потрібно враховувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, згідно яких, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. З огляду на викладене відповідач вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про України є безпідставним. У зв`язку з цим, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 20.08.2019 проходив військову службу у Головному управлінні Національної гвардії України.

З 22.08.2019 позивача, у зв`язку із звільненням з військової служби у запас (за станом здоров`я) виключено із списків особового складу ГУ НГУ та всіх видів забезпечення.

У зв`язку з тим, що на час виключення із списків особового складу ГУ НГУ відповідач не виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, позивач подав позов до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №380/11585/20 позов ОСОБА_1 було задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На підставі вказаного рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 у справі №380/11585/20, відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.

Як видно із матеріалів справи, кошти в сумі 184792,89 грн. було повністю виплачено позивачу 22.02.2021.

Вважаючи, що непроведення повного розрахунку при звільненні дає позивачу право на стягнення в судовому порядку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.

Отже, позивачу станом на день його звільнення з військової служби та виключення із списків особового складу не було виплачено компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.

Вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, що вказує на протиправну бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо проведення повного розрахунку з позивачем.

Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження №21-1765а15). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на приписи ч. 2 ст. 116 Кодексу законів про працю України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки у день звільнення, проте виконав свій обов`язок лише 22.02.2021.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки у день звільнення, суд зазначає про наявність підстав для зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що як роз`яснено у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі ст. 27 Закону України “Про оплату праці” порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, оскільки позивача звільнено з військової служби 20.08.2021, а виплата компенсації грошового забезпечення відповідачем здійснена лише 22.02.2021, строк затримки розрахунку складає – 549 календарних дні.

Відповідно до відомостей про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення вбачається, що розмір його грошового забезпечення за два місяці до звільнення становив: у червні 2019 року - 55 378 грн., у липні 2019 року - 55 378 грн., тобто загальна сума 10 756 грн.

Таким чином, для обчислення середнього заробітку з 22.08.2019 до дня фактичного розрахунку – виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку – 22.02.2021 необхідно застосовувати показник 1 815,67 грн. в день (110 756 грн. : 61 день = 1 815,67 грн.).

Отже, враховуючи вищенаведене, з відповідача на користь позивача мало би бути стягнено середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені за період з 23.08.2019 року (наступний день після виключення позивача із списків особового складу ГУ НГУ) по день фактичного розрахунку 22.02.2021 (549 днів), виходячи із розрахунку 1 815,67 грн. у день у розмірі 996 802,83 грн. (1 815.67 грн. * 549 дні), що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми (184792,89 грн.).

При цьому, суд звертає увагу на те, що, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 179424,50 грн.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,18% (184 792,89 грн. : 996 802,83 грн. = 0,18, де 184792,89 грн. - сума виплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку, а 996 802,83 грн. - середній заробіток за весь період несвоєчасного розрахунку при звільненні).

Таким чином, сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 1815,67 грн. (середньоденне грошове забезпечення) х 0,18 х 549 (кількість днів затримки розрахунку) = 179 424,51 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22.08.2019 по 22.02.2021 має бути виплачений позивачу у розмірі 179 424,51 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Судом при прийнятті рішення враховано також і те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Щодо судових витрат, то слід зазначити таке.

Позивач у прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн., та витрати на сплату судового збору 1794,25 грн.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” та від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що професійну правову допомогу позивачу Адвокатське об`єднання “Мицик і Партнери” (адвокат Розман В.С., свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 04.10.2019 серія ЛВ №001725) на підставі договору про надання правової допомоги від 28.10.2020.

Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт від 23.02.2021.

Згідно з вказаним актом позивачу надано наступні послуги: вивчення наданих документів клієнта про звільнення, опрацювання рішення Львівського окружного адміністративного суду №380/11585/20, підготовка запиту в Головне управління НГУ про надання довідки про грошове забезпечення, опрацювання відповіді на запит та довідок про грошове забезпечення, узгодження правової позиції про обрахунок середнього заробітку, опрацювання нормативно – правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців – 2 год., 30 хв.; обрахунок середнього заробітку до позовної заяви – 30 хв., складання позовної заяви та підготовка копій документів – 2 год.

Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години – 1000,00 грн., відтак 5 год. * 1000,00 грн. становить 5000 грн.

На підтвердження оплати послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 28.10.2020 позивач надав квитанцію № 39 від 23.02.2021 на суму 5000,00 грн.

Відповідач жодних заперечень щодо невідповідності обсягу наданих робіт суду не повідомив.

Водночас, на думку суду, дана справа є справою незначної складності. Супровід даної справ не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, справа не становить суспільний інтерес.

За цією категорією справ існує достатня кількість судових рішень різних інстанцій, що значно спрощує процес надання правової допомоги.

А, отже, підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача вартість наданої допомоги в сумі 5000,00 грн. є завищеною, а тому таку належить зменшити до 1000,00 грн., відповідно.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 04.11.2019 року (справа №9901/264/19).

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на професійну правову допомогу частково, а саме в сумі 1000,00 грн.

Щодо сплаченого судового збору, суд зазначає таке.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача у вигляді судового збору компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 2472215374, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народого ополчення, 9А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 179424 (сто сімдесят дев`ять тисяч чотириста двадцять чотири) гривень 51 коп. за період із 23.08.2019 по 22.02.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 2472215374, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народого ополчення, 9А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1000 (одну тисячу) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 2472215374, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народого ополчення, 9А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 1794 (одну тисячу сімсот дев`яносто чотири) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на сплату судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.06.2021

Суддя Потабенко В.А.